Документ. 
Вимоги до укладання й оформлення документів

Документ (від лат. documentum — доказ, свідоцтво, взірець, приклад, зразок) — це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати.

Юридична сила — здатність документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення.

У соціальному плані будь-який документ поліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні потреби.

До загальних функцій документа належать:

інформаційна — будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати — причина укладання документа;

соціальна — документ є соціально значущим об'єктом, бо його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою;

комунікативна — документ виступає як засіб зв’язку між окремими елементами офіційної громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

До специфічних функцій документа належать:

управлінська — документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів, які спеціально створюються для реалізації завдань управління;

правова — документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин у суспільстві;

історична — документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну роль і надійдуть до архіву на збереження.

Документи в управлінській діяльності поділяються на:

організаційні (положення, статут, інструкція, правила);

розпорядчі (постанова, ухвала, розпорядження, накази та витяги з наказів);

довідково-інформаційні (акти, відгуки, висновки, довідки, службові записки (доповідні і пояснювальні), запрошення (повідомлення), звіти, оголошення, плани, протоколи, витяги з протоколів, службові листи, списки, переліки);

документи з кадрово-контрактних питань (автобіографії, заяви, контракти, угоди);

особисті офіційні (характеристики, доручення, розписки, списки).

Вимоги до укладання і оформлення документів:

ь не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного та адміністративного права;

ь видаватися лише відповідними повноважними органами або службовими особами згідно з їх компетенцією;

ь відповідати своєму призначенню, назві та укладатися за відповідною формою;

ь бути достовірними, переконливими;

ь бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними.

Отже, укладач документів обмежений щодо форми та способу викладу певними правилами і мусить дотримуватися стандартів. Усі ділові папери поділяються заступенем стандартизації на:

• 1) документи з низьким ступенем стандартизації, спосіб викладення тексту яких залежить від конкретної ситуації, що спричинила їх укладання (автобіографія, доручення, звіт, характеристика);
• 2) документи, у яких для зручності й пришвидшення їх укладання та обробки їх частину даних готують друкарським способом заздалегідь. Укладачеві треба лише підкреслити потрібне чи викреслити непотрібне (акт про обстеження матеріального стану, довідки, перепустки тощо);
• 3) документи з високим ступенем стандартизації, які мають точні стандарти, у яких передбачено не лише формуляр, вид і розмір шрифту, а навіть словосполучення, якими має послуговуватися той, хто заповняє бланк (свідоцтво про народження (шлюб), атестат чи диплом про освіту, паспорт тощо).

Бланк — це друкована стандартна форма документа з відтвореною на ньому постійною інформацією, місця для змінної інформації заповнюються власноручно.