Освіта — загальна форма розвитку особистості і суспільства

Освіта — це не тільки культурний феномен, а й соціальний інститут, одна з соціальних підструктур суспільства. Зміст освіти відображає стан суспільства, перехід від одного його стану до іншого. В даний час — це перехід від індустріального суспільства XX в. до постіндустріального або інформаційного XXI в. Розвиток і функціонування освіти обумовлено всіма факторами і умовами існування суспільства: економічними, політичними, соціальними, культурними та іншими. Разом з тим мета освіти — розвиток людини, що відповідає вимогам того суспільства, в якому він живе, що знаходить своє відображення в зв’язку освіти і культури.

Зв’язок освіти і культури є найбільш тісного, вже початкові стадії становлення інституту освіти пов’язані з культом, ритуалом: культура вимагала постійного відтворення. Це не просто зумовлювання, це сутнісна взаємозалежність, що проявляється, зокрема, в тому, що одним з основних принципів існування та розвитку освіти є «культуросообразность». При цьому освіта розглядається, насамперед, як соціальний інститут з функцією культурного відтворення людини або відтворення культури людини в суспільстві.

Цей принцип був заміною висунутому Я. А. Коменським положенню «природонавчання». Як вважав Я. А. Коменський, вчитися можна легко, тільки «йдучи по стопах природи», відповідно до чого і були сформульовані основні постулати навчання, що відображають принципові закони природи і людини як її частини. Принцип «культуроузгодженості», імперативно сформульований ще А. Дистервегом [2]: «Навчай культуроузгоджено!», означає навчання в контексті культури, орієнтацію освіти на характер і цінності культури, на освоєння її досягнень і її відтворення, на прийняття соціокультурних норм і включення людини в їх подальший розвиток. Культура розуміється як система що відтворюється при зміні поколінь, система зразків поведінки, свідомості людей, а також предметів і явищ в житті суспільства. Продуктивним є поняття типу культури (наприклад, архаїчної, сучасної) і положення, що саме визначення типу культури може бути спільноти пов’язане з характером навчання, освіти.

Відомий етнограф та антрополог М. Мід по цій підставі виділяє три типи культури [3]:

• — Постфігуратівної
• — Кофігуратівної
• — Префигуративної.

При постфігуратівній культурі (примітивні суспільства, маленькі релігійні співтовариства, анклави і т.д.) діти, насамперед, вчаться у своїх попередників, і дорослі не можуть уявити собі ніяких змін і тому передають своїм нащадкам лише почуття незмінною «спадкоємності життя», прожите дорослими, — це «схема майбутнього для їхніх дітей». Цей тип культури, згідно М. Мід, тисячоліття характеризував людські спільноти аж до початку цивілізації. Прояв цього типу культури зустрічається і в наш час в діаспорах, анклавах, сектах; в традиціях, національних укладах.

Кофігуратівний тип культури передбачає, що і діти, і дорослі вчаться в однолітків, більш широко — у сучасників. Однак цей тип культури включає в себе постфігуратівну культуру в сенсі прямування старшим в нормах, поведінці і т.д. У чистому вигляді кофігуратівна культура може проявлятися в співтоваристві, яке залишається без старших. На прикладі аналізу життя іммігрантів в США, Канаді, Австралії, Ізраїлі М. Мід показує, що нові умови життя вимагають нових методів виховання. В цих умовах виникає ситуація об'єднання однолітків, ідентифікації з однолітком — ситуація, коли референтними, значущими для підлітка, не є дорослі, не батьки, а саме однолітки.

Префигуративна культура, «де дорослі вчаться також у своїх дітей», відображає той час, в якому ми живемо, зазначає М. Мід. Це культура, яку передбачають, це світ, який буде. Освіта і повинна підготувати дітей до нового, зберігаючи і преемствуя те цінне, що було в минулому, бо зв’язок поколінь є історія цивілізації.

Очевидно, що різні підходи до проблеми внутрішнього зв’язку культури (її типів, парадигм, тенденцій) та освіти розкривають накопичені в історії цивілізації протиріччя між сформованим «освітнім» стереотипом суспільної свідомості і накопичєним людством знаннями про дитину, дитинство та його світ. Сучасна освіта і характеризується пошуком вирішення цього протиріччя.