Жизнь і смерть у своєму оповіданні А. І. Буніна «Пан із Сан-Франциско»

Жизнь і смерть у своєму оповіданні А. І. Буніна «Пан із Сан-Франциско».

Во багатьох своїх творах І. А. Бунін прагне широким художнім узагальнень. Він анализирут загальнолюдський сутність любові, розмірковує про загадки життя і смерті. Описуючи певні типи людей, письменник теж обмежується російськими типами. Часто думку художника приймає світової масштаб, оскільки крім національного в людях усього світу є багато спільного. Особливо показовий у плані чудовий розповідь «Пан із Сан-Франциско», написаний 1915 року, у розпал першої Першої світової.

В цьому короткому творі, що можна назвати своєрідним «мини-романом», І. А. Бунін розповідає про життя людей, яким гроші дають, як здається здавалося б, всі радощі і блага світу. Що таке про життя, життя суспільства, «від якої залежать все блага цивілізації: фасон смокінгів, і міцність тронів, і оголошення війни, і добробут готелів»? Поступово, крок по кроку письменник підводить нас до думки, що таке життя ця сповнена штучного, несправжнього. У ньому немає фантазії, проявам індивідуальності, оскільки всі знають, що треба робити, аби відповідати «вищому» суспільству. Пасажири «Атлантиди» однакові, життя їх йде з встановленому розпорядком, вони вбираються у однакову одяг, у своєму оповіданні майже відсутні описи портретів попутників головний герой. Характерно і те, що Бунін не називає ні імені пана з Сан-Франциско, ні імен його дружини дочки. Вони — одні з тисячі таких їм панів різних країн світу, життя й їх усіх проходить однаково.

И. А. Буніну варто лише кілька штрихів, аби ми могли побачити все життя американського мільйонера. Колись він вибрав собі зразок, який хотів рівнятися, і після тривалого напруженої праці він врешті збагнув, що домігся того, чого прагнув. Він багатий. І герой оповідання вирішує, що настав той момент, коли він може насолодитися усіма радощами життя, тим більше в нього є при цьому гроші. Люди його кола їздять відпочивати в Старий Світ — їде туди і він. Плани героя великі: Італія, Франція, Англія, Афіни, Палестина і навіть Японія. Пан із Сан-Франциско поставив за мету насолоджуватися життям — і він нею насолоджується, як уміє, точніше, орієнтуючись те що, як це роблять інші. Він багато їсть, багато п'є. Гроші допомагають герою створити навколо себе подобу декорації, яка захищає від України всього, що він не бажає бачити. Але за цієї декорацією проходить жива життя, їхнє життя, що він будь-коли бачив та будь-коли побачить.

Кульминацией оповідання є несподівана смерть головний герой. У його раптовості закладено найглибший філософського змісту. Пан із Сан-Франциско відкладає своє життя на потім, але нікому людей не судилося знати, скільки відведено нам часу на землі. Життя не можна за гроші. Герой оповідання приносить на вівтар наживи молодість заради умоглядної щастя на майбутньому, але й не помічає, як бездарно пройшла його життя. Пану з Сан-Франциско, цьому бідному багачеві, протистоїть епізодична постать човняра Лоренцо, багатого бідняка, «безтурботного гуляки і красеня», байдужого грошей і щасливого, повного життя. Життя, почуття, краса природи — ось що, на думку І. А. Буніна, головними цінностями. І горі тому, хто зробив своєї метою гроші.

И. А. Бунін не випадково виводить на розповідь тему любові, бо ж навіть любов, найвища почуття, виявляється штучним у світі багатіїв. Саме любов для своєї дочки неспроможна купити пан із Сан-Франциско. А вона відчуває трепет при зустрічі зі східним принцом, але з оскільки він вродливий і може хвилювати серце, тому, що він тече «незвична кров», оскільки він багатий, знатний і належить до знатного роду. І вища щабель обмитнення любові — пара закоханих, якими захоплюються пасажири «Атлантиди», нездатні самі на так само сильні почуття, але про яку лише капітан корабля знає, що вона «найнята Ллойдом витрачати час на любов за великі гроші вже давно плаває то, на одному, то, на іншому кораблі».

Смерть пана з Сан-Франциско щось змінила у світі. І друга частина розповіді за точністю до навпаки повторює першу. За іронією долі герой повертається на батьківщину трюмі тієї ж «Атлантиди». Але він большє нє цікавий ні гостям судна, які жити за своєму розпорядком, ні господарям, оскільки не залишить тепер грошей до їх касі. Триває і життя Італії, але герой оповідання не побачить краси гір, моря. Втім, це не дивно — не побачив їх і тоді, коли було живий. Гроші висушили у ньому почуття прекрасного, осліпили його. Тож він, мільйонер, пан із Сан-Франциско, лежить в ящику з-під содової у трюмі корабля, на яких стежить зі скель Гібралтару Диявол, а «в гроті скелястої стіни Монте-Соляро, вся сонцесяйна», стоїть матір Божого, заступниця «всіх жадаючих ледве у тому злом і прекрасному мире».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.