Вавилонська культура

Вавилонская культура.

Значение вавилонській культури..

Под вавилонській культурою зрозуміло культура Південного Дворіччя. Вона у процесі історичного поступу Південної Месопотамії з IV тисячоліття до зв. е. до кінця древневавилонского царства. Основними состав-ными елементами вирощування цієї культури є культурні досягнення шу-меров, сприйняті та економічно розвинені аккадийцами і пізніше вавилоняна-ми, тому її було б назвати шумеро-вавилоиской культурою. Ця культура лягла в основу пізніших культур Двуре-чья, ассірійської і халдейской, і переважно не була ними превзой-дена. Вавилонська культура вже у II тисячолітті справила огром-ное впливом геть культуру сусідніх із Месопотамней країн — Сирії, Фінікії і Палестини, і навіть для культури хурритов і хетів. У ассірійську і халдейскую епохи вплив вавилонській культури рас-пространилось на північний захід, у країни, що прилягають до Егейському морю, північ, до області Урарту, і схід, до Ірану. Деякі важливі запозичення з вавілонський культури за посередництвом єврейської, грецькою й римської перейшли до європейських народам і досі пір зберігаються у сучасній європейської культуре.

Вавилонское письмо..

Все пам’ятники писемності, характерні для Дворіччі, написані так званим клинообразным листом, знаки якого з своєї формі переважно є комбінаціями гори-зонтальных зв вертикальних клинів. Ця форма листи встановилася у першій половині III тисячоліття до зв. е. зв розвинулася з більш примітивною форми рисунков-знаков. У клинчастих знаках легко вгадати малюнки, з яких вони сталися. Ми вважаємо там изо-бражения людей, тварин, рослин, елементи ландшафту: гори, лісу, воду і навіть посуд і стінобитні пристосування праці. Поступово форма цих примітивних знаків змінювалася у зв’язку з розширенням практическо-го застосування листи, ні з зміною матеріалу на письмі і зміною значення знаків. Найдавніші які дійшли до нас написи Дворіччя були написані на кам’яних табличках идеограммами, т. е. знаками, із котрих кожен позначав слово чи поняття. Позд-нее основним матеріалом на письмі стали глиняні таблетки, текст завдавався на сирі таблетки тригранної паличкою, яка за надавливании залишала знак як клина.

Таким шляхом вийшли замість колишніх контуров-рисунков ком-бинации клинчастих знаків, а й знаки-рисунки не зникли сра-зу, окремі збереглися в спрощеному вигляді незалежності до середини III тысячелетия.

Одновременно з видозмінами форми листи відбувалися так-жі зміни у значенні знаків. Колишні ідеограми поступово перетворювалися на складові знаки, т. е. в звукові частини слів. Ці складові, чи силлабические, знаки становлять головну масу зна-ков клинообразного листи. Поруч із ними збереглося певна кількість идеографических знаків і де з’явилися знаки, мають бу-квенное значення. Отже, клиноподібна система листи була дуже складним і важким для навчанні. Загалом у ній насчиты-вается близько 500 знаків, чимало з яких мало кілька раз-личных значений Создателями клиноподібної системи листи були шумери. Їх цього листа запозичили аккадийцы, потім вона перейшла эламитянам, вавилоняни, ассирийцам і хетам. Ознаками клинообразного листи частково скористалися финикияне до створення свого першого алфавіту. Він був запозичене також урартийцами — народом, які жили на території сучасної Вірменії. Клинчасте цей лист було засвоєно і перероблене алфавітне персами, які здобули Месопотамию в 30-х роках VI століття до н.э.

Вавилонская религия..

Вавилонская релігія у цьому її вигляді, як виступає з релігійних текстів III і II тисячоліть, є синтезом шумерських і семітських елементів. Тому деякі божества виступають під подвійним найменуванням — семітським і шумерским, з деяких інших божеств, які під одним ім'ям, за одними збереглися шумерські імена, за іншими — семитские.

Весьма численний вавилонський пантеон налічує не ме-нее 100 різних божеств. На першому місці у ньому займають «великі боги», які спочатку були місцевими богами найбільших центрів Шумера і Аккада, та був за тими або іншими причин по-лучили ширше визнання. Такими богами до освіти ва-вилонского царства були Енліль, головний бог шумерів і бог землі, Ану, головний бог Урука, і Эа, головний бог Эриду. Ще III тыся-челетии жерці об'єднали цих ботів до тріади (трійцю), пра-вящую світом, і надали Ану панування над небом, а Эа — гос-подство над морем і підземними водами.

Кроме цієї тріади, була інша група божеств, пользовавшая-ся загальним визнанням. Вона з бога сонця Шамаша (бог Сиппара), бога місяця Сіна (бог Ура) і двох землеробських богів: Таммуза та його дружини Иштар.

Таммуз і Іштар були божествами рослинності і родючості. Щороку відбувалися свята смерті Леніна і воскресіння Таммуза, що супроводжувалися містеріями, у яких зображувалися плач Іштар по Таммузу, сходження Іштар «в країну без повернення» шукати Таммуза, боротьби з богинею царства мертвих Эрешкигаль, воскреше-ние Таммуза і винесла нове поява його за землі. У сусідських громадах ці святкування відбувалися зв’язки Польщі з початком і кінцем земле-дельческого року, а драматичні обряди, яких припустилися коллек-тивно всієї громадою під керівництвом жерця. мали магічне зна-чение—должны були забезпечити успішний посів, врожай і благопри-ятную жнива. У інших містах ці народні церемонії були рас-ширены, відбувалися з великою урочистістю і пишнотою та со-провождались незліченними жертвоприношениями.

Культы Шамаша і Сіна у місцевостях також були связа-ны з виробництвом— культ Шамаша з землеробством, а культ Сіна — зі скотарством. Однак у офіційному пантеоні Шамаш придбав функ-цию бога правосуддя. Головний храм їх у Сиппаре був місцем выс-шей судової інстанції, при храмі було сховище договорів і су-дебных актов.

Богиня Іштар в офіційної міфології пов’язана з планетою Венерою, отже жерцями було утворено першу група астральних божеств—Шамаш, Сін, Иштар.

После освіти древневавилонского царства на чолі панте-она поставили Мардук, який первісно був лише богом Вавилона. Йому присвоїли титул Бела, т. е. пана государя, який раніше присвоювався Энлилю, жерці присвоїли йому і функції Энлиля і Таммуза.

В честь Марлука та Вавілоні відбувався навесні свято нового голи, називалося Загмук. Це свято на вшанування перемоги Мар-дука над Тиамат, воцаріння його над богами, створення ним і і є підстава їм небесного Вавилона. Свято супроводжувався драматичними обрядами, що відбувалися під читання поеми «Коли нагорі» й зображали найголовніші епізоди цієї поеми. Кро-ме того цьому свято у особливому храмі, що називався «палатою доль», перед статуями великих богів, т. із, як мов у їх соб-рании, жерці робили ворожіння про майбутньому рік. Ці ворожіння мали велике політичне значення, бо цар мав сообра-зовывать із нею своє внутрішнє і зовнішній політиці. Свято за-канчивался обрядами, запозиченими з культу Таммуза і Іштар. Один обряд зображував смерть і воскресіння Бэла-Мардука. У його скоєнні читався текст, у якому розповідалися обстоятельст-ва смерті Леніна і воскресіння Бела, що вельми нагадують євангельський оповідання про смерті" й воскресіння Христа. Інший обряд зображував одруження Мардука з його дружиною Сарпанитум, цей обряд мав магічне значення забезпечення плодородия.

Культами «великих» і землеробських богів не вичерпувалася вавилонська релігія. Не в народної, а й у рабовладельче-ской середовищі вавилонського суспільства чіпко трималися анімістичні і навіть доанимистические вірування і обряди, восходившие до епохи первісного суспільства. Збереглися ставлення до незліченних духів, добрих і злих, які знають окремими стихіями і явищами природи, посылающих хвороби та смерть, сприяють людям у тому праці і життя. З положень цих культів слід підкреслити особливо культ ду-хов рік і каналів, який дотримувалися й у громадах, й у официаль-ной релігії, далі, повсюдно поширений культ домашніх духів — хранителів будинків культури та культ духів померлих, на вшанування що у певний час відбувалися жертвопринесення. Нарешті, ог-ромное значення у побуті всього вавилонського суспільства мала поширена практика магічних обрядів, що з пред-ставлениями про добрих і злих духів. Народна демонологія і магія були засвоєно офіційної релігією й одержали у вищій даль-нейшее розвиток. При храмах існували спеціальні колегії жрецов-заклинателей, які систематизували народну демоно-логию і висунули міф підпорядкування всіх добрих і позбутися лютих духів «ве-ликим» богам Ану, Энлилю і Эа. Жрецы-заклинатели переробили з цим погляду народні магічні формули і обряди, расшири-ли їх і обставили спеціальними жертвопринесеннями. У результаті переробки склали кілька спеціальних збірок офіційних магічних ритуалів, перейшли згодом й у ас-сирийский культ.

Жречество офіційних храмів у Вавилоні та інших містах був дуже численно ділилася сталася на кілька розрядів як у рангу, і спеціальними функцій. Крім жерців, були так-жі і чималі жриці різних розрядів. Вони перебували при хра-ме Шамаша в Сиппаре, де одне із царів Аккада побудував їм велике гуртожиток зі своїми господарством і великим садом. При со-вершении культу жрицям допомагав численний допоміжний персонал-певцов і співачок, музикантів я різного роду обслуговуючих людей. Професія жерців була доходної та передавалася у спадок в сімейної громаді, під час розподілу майна батьківського вдома жрецькі посади іноді ділилися між синами в такий спосіб, кожен має був відправляти в протягом року долж-ность почергово, у визначений термін, і реально отримувати при цьому період із неї доходи. Якщо посаду жерця під час розподілу переходила до стар-шему синові, то брати отримували відповідний еквівалент шляхом виділення їм зайвої частки з іншого спадкового майна. Жрецтво користувалося величезним політичним впливом, позаяк у його руках був такий могутнє за умов древнього релігійного світогляду знаряддя, як ворожіння, і витрачати величезні кошти храмів, постійно возраставшие внаслідок лихварських жрецьких операций.

При підготовці цієї праці були використані матеріали сайту internet.