РЕПИН Ілля Ефимович

Напрям № 5.

З розвитку російської культури IX — XIX в.в.

РЄПІН Ілля Ефимович.

Реферат.

Ученика.

Школа № 244.

Кіровського района.

р. Санкт-Петербурга.

Сафронова Алексея.

Науковий руководитель:

Краморенко В.Г.

План реферата.

1. Молоді роки Репина.

2. Рєпін як художник.

3.

РЕПИН Ілля Юхимович [24.7(5.8).1844, Чугуїв, нині Харківської обл.,—29.9. 1930, Куоккала, Фінляндія, нині Репино Ленингр. обл.], російський живописець. Народився сім'ї військового поселенця. Навчався у Петербурзі Малювальної школі Товариства заохочення художників (кін. 1863) у Р. До. Жуковського і І.Н. Крамського й у Петербурзької академій Мистецтв [1864—71; в 1873—76 пенсіонер (стипендіат) Італії і Франції]. Чл. Товариства пересувних мистецтв, виставок. Справжній. член Петербурзької академій Мистецтв (1893). Протягом років навчання Рєпін И.Е. зблизився з справили нею велике вплив І.Н. Крамским та інших. членами Артілі художників, ні з В. В. Стасовым; ознайомившись із естетикою революційних демократів, він став убеждённым її прибічником. У 1860-е рр. Рєпін И.Е. працює над навчальними академічними творами і водночас, поза стінами Академії Мистецтв — над портретами, жанровими малюнками й малюнками. У деяких академічних творах на міфологічні і здійснювати релігійні сюжети йому вдалося домогтися життєвості образів, виразності, психологічної характеристики дійових осіб («Воскресіння дочки Иаира», 1871, Російський музей, Ленінград). Одарённость, спостережливість і жагучий темперамент художника, вміння використовувати позу, жест моделі його образною характеристики чітко проявилися вже у його ранніх портретах (портрети У. Є. Рєпіна, 1867, Третьяковская галереї. Р. Д. Хлобощина, 1868, і У. А. Шевцової будуть опубліковані, 1869, — обоє працюють у Російському музеї). Тоді ж Рєпін И.Е. створив великий груповий портрет «Слов'янські композитори» (1871—72, Московська консерваторія), куди, домагаючись природності угруповання діючих осіб, і запровадив жанрові элементы.

З початку 70-x рр. Р. постає як художник-демократ; він відстоює принципи народності мистецтв, творчості, бореться проти далекого від життя академічного искусст-ва. Після поїздок на Волгу, де Рєпін И.Е. спостерігав життя бурлак, і тривалої роботи над етюдами він дійшов її глибокому і яскравому тлумачення у картині «Бурлаки на Волзі» (1870—73, Російський музей). Картина викриває експлуатацію народу разом із тим стверджує приховану в ньому собі силу й визріваючий протест. Рєпін И.Е. передав індивідуальні неповторні риси змучених важкій роботою героїв картини, наділених великий духовної красою. Ця робота Рєпіна стала новим явищем у російській живопису: жанрове твір набуло монументальний характер, ставши узагальнюючим зображенням сучасного життя, як яке розкриває протиріччя дійсності, а й яка стверджує позитивну силу суспільства — народ; пластична могутність і вплив широта живопису картини був у то час новаторством. За років перебування Італії і Франції Рєпін И.Е. ознайомився з мистецтвом Західної Європи. Найбільш значитительная жанрова картина цих років «Паризька кав’ярня» (1874—75, збори Монсона, Стокгольм) свідчить про спостережливості художника, передає окремі характерні риси паризького життя. У Франції Рєпін И.Е. написав картину «Садко в підводному царстві» (1876, Російський музей), втіливши у ній свої думи про батьківщину. Більше вдалі пейзажі цього періоду, які з’явилися важливим поступом в оволодінні Рєпіним И.Е. пленерного (див. Пленер) живописом («Кінь для збору каменів у Вёле», 1874, Саратовський мистецтв, музей їм. А. М. Радищева;

«На Монмартр у Парижі», 1876, Третьяковская гал.). Повернувшись з-за кордону, Рєпін И.Е. їде під Чугуїв, бажаючи спілкування з народом знайти теми і образи нових произв. Тут ним написані портрети селян, відмінні разючою силою типізації («Мужик з поганим оком», Третьяковская галерея, «Мужичок з боязких», Горьковський художньому музеї, — обидва 1877); в портреті протодьякона (1877, Третьяковская галерея) Рєпін И.Е. зобразив владного, виконаного грубої сили людини. Наприкінці 1870 — початок 1880-х рр. Рєпін И.Е., спочатку у Чугуєві, потім у Москві, захоплено працював над темою («Проводи новобранця», 1879, Російський музей; «Вечорниш», 1881, Третьяковская галерея), у деяких ескізах і картинах розкриваючи соціальні протиріччя пореформеній села («У волосному правлінні», 1877, Рус. музей). Ці твори підготували Рєпіна И.Е. до створення такого полотна, у якому мала розкритися життя сучасної Рєпіна же Росії та народна тема одержала широке узагальнена рішення. Пореформенную Росію, складність існували у ній соціальних відносин, розмаїття її життя Рєпіна И.Е. вдалося показати у картині «Хрещений хід» у Курській губернії" (1880—83, Третьяковская галерея). Зобразивши велелюдне хід, у якому беруть участь поміщиця, відставний військовий, відкупник, священики, злиденні, мандрівники і величезна натовп народу, яка народжує враження безмежної стихійної сили, Рєпін И.Е. дав на картині яскраві характеристики дійових осіб. Це твір стало цілої поемою про бідність і забитості народу, про його жадобі кращої долі, про пихатих в барах і ін. «господарів» села. Вона стала бичующим викриттям мерзот яка була ладу синапси і уславленням народу, пригнобленого і обманутого, але великого і могутнього. У суворо продуманої композиції картини, у її живопису про стало високу майстерність Рєпіна И.Е., що передав световоздушную середу, яскраве сонячне висвітлення, здобуло надзвичайної життєвості сцены.

З 1882 Рєпін И.Е. жив у Петербурзі. Поява на виставках його кращих картин, пройнятих ідеями звільнення народу, боротьби з самодержавним строєм, було подією мистецького середовища і життя Росії. У 1880-х рр. Рєпін И.Е. багато над темою революційного руху. Співчуваючи революціонерам, вбачаючи у них героїв боротьби за народне щастя, Рєпін И.Е. створив цілу галерею позитивних образів, яскраво і правдиво вклавши і сила, і слабкість разночинского революційнодемократичного руху («Відмова від сповіді», 1879—85, «Арешт пропагандиста», 1880—92, «Не чекали», 1884—88, — всі у Третьяковській галереї). У центральному творі цикла—"Не ждали"—изображена сцена повернення засланця додому. У образі революціонера звучить трагічна тема тяжкої долі героя. Рєпін И.Е. показав глядачеві складну гаму переживань членів сім'ї, зустрічаючих батька, сина, чоловіка. Композиційне побудова картини з його чіткістю, яка потрібна на монументального полотна, зумовлено психологічними взаємовідносинами героїв; картина напоєна повітрям і світлом, передачі яких Рєпін И.Е. користується чистими і світлими квітами, складовими єдину колірну гаму. Зображуючи героїчне і високе у житті рядових людей, Рєпін И.Е. надавав побутовому жанру то високе значення, що раніше мала історична живопис. У 1870—80-е рр. він створює і кращі портрети. Вони проявилися його демократизм, його любов до людини, глибокого психологізму. У грандіозної портретної галереї, створеної Рєпіним И.Е., як й у жанрових картинах, розкрилися суттєві риси російського життя — настільки яскраві у соціальному плані і такі багато говорять про епоху ці портрети [У. У. Стасова (1873), А. ф. Писемского (1880), М. П. Мусоргського (1881), М. І Пирогова (1881), П. А. Стрепетовой (1882; илл. І. Є. Р е п і зв. Портрет Елеонори Дузе. Вугілля. 1891. Третьяковская галерея), А. І. Дельвига (1882), Л. М. Толстого (1887) — всі у Третьяковській гал.; У. У. Стасова (1883), Рус. музей]. Високого майстерності сягає Рєпін И.Е. у 80-ті рр. й у графіці, зокрема у портретному малюнку; графічного манера він цього часу стає вільної, здатної передавати натуру в усьому різноманітті та красі (малюнок «Дівчинка Ада», 1882, Третьяковская гал., і «Невський проспект», 1887, Рус. музей, — обидва олівець). У 1880—1900;е рр. Р. багато працює над иллюстрациями.

Рєпін И.Е. був видатним художником у сфері історичної живопису. Його інтерес поваги минулому визначався питаннями, поднимавшимися сучасністю. Рєпіна И.Е. залучали сильні натури, долі яких пов’язані з значними, історичними зрушеннями, залучали психологічні і драматичні завдання («Царівна Софія», 1879, Третьяковская гал.). Картина -«Іван Грізний і син його Іван» (1885, Третьяковская гал.), вражаюча силою переданих ній пристрастей і експресією їх висловлювання, пролунала як викриття деспотизму. Останнім значним історичним твором Рєпіна И.Е. була картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1878—91, Рус. музей;), головним героєм якої став волелюбний народ, мужньо який відстоював наукові інтереси." У 1890-е рр. Рєпін И.Е., переживаючи відомий творча криза, тимчасово порвав із передвижниками. У його статтях і листах прослизають думки, дозволяли сучасникам слід його відступником від ідей демократичної естетики, але кінцю 90-х рр. Рєпін И.Е. повернувся на колишні позиції. У пізній період при окремих удачах, Рєпін И.Е. не створив картин рівних творам 1870—80-х рр. Найкращі твори 1890—1900;х рр.— це графічні портрети, зазвичай зображення людей виразним творчим, артистичним початком (портрет Еге. Дузе, вугілля, 1891, Третьяковская гал.), і навіть вражаючі гостротою соціальних характеристик і мальовничим лаконізмом портреты-этюды монументальної, групового портрета «Урочисте засідання Державної Ради» (виконано що з художником Б. М. Кустодієвим і І. З. Куликовим, 1901—03, Рус. музей). Глибоко народне, тісно що з передовими ідеями своєї епохи, творчість Рєпіна И.Е. — одне з вершин російського демократичного мистецтва. У 1894 — 1907 Рєпін И.Е. викладав у Академії Мистецтв (в 1898—99 — ректор), ставши учителем І. І. Бродського, І. Еге. Грабаря, Д. М. Кардовского, Б. М. Кустодієва і багатьох інших. Після 1917 Р., котрий у садибі «Пенати» в Куоккале (з 1899), виявився там. (Куоккала до 1940 належала Фінляндії.) Живучи у Фінляндії, Рєпін И.Е. не поривав зв’язку з Батьківщиною, мріяв повернутися до СРСР. У «Пенатах», де зараз його помер і похований, 1940;го відкрили меморіальний музей. Меморіальний музей Рєпіна И.Е. є у Чу-гуеве. У 1958 у Москві відкритий пам’ятник Рєпіна И.Е. (бронза, граніт, скульптор М. Р. Манизер, арх. І. Є. Рожин).

Використана литература:

1. Далеке близьке, 6 вид., [M.I, 1961; Листування — Рєпіна И.Е.и.

Крамського І. М., М.- Л., 1949;

2. Рєпін И.Е. і Стасов У. У., т. 1—3, М.—Л., 1948— 1950;

3. Рєпін І. Є. І Толстой Л. Н., т. 1−2, М.- Л., 1949.

4. Великої радянської енциклопедії т.22,Москва, «Радянська энциклопедия», 1975.