Графика російської доі після Кирилла

План.

I. Механізм формування літери як мовного знака.

II. Створення нової писемності солунскими братами Кирилом и.

Мефодием.

1. Глаголиця — самобутня писемність в дохристиянський период.

2. Історичні свідчення про створення нової графічного листи Костянтином (Кириллом).

3. Вплив глаголиці і грецької абетки на кириллицу.

4. Орнаментальні стилі російських рукописей.

5. Реформа російської графіки при Петра I.

6. Глаголиця — самобутня писемність в дохристиянський период.

III. Інтерес Вільгельма до древньої писемності у наступні століття й у наші дни.

[pic].

Це ж вони затримались і з слов’янським мовою — розбили його за шматки, перенесли їх крізь грати кирилиці до своєї вуста і склеїли осколки власної слиною і грецької глиной…

(Мілорад Павич. Хазарський словарь).

I. Механізм формування літери як мовного знака.

Питання походження графіки збурює уми вчених і допитливих людей моменту, коли мовою як такої було звернено увагу, т. е. почали усвідомлювати і помічати, і потім і вивчати як окреме явище. Однак це проблема виявилася найбільш важкою до розв’язання, якщо пам’ятати походження літери як таковой.

Основним є питання про механізм формування літери як мовного знака, тому звернімо основну увагу на розгадку феномена літери як такої, т. е. спробуємо розгадати природу літери на індоєвропейських мовами. Інакше кажучи, нас цікавити слов’янська протобуква, яка основою найдавнішої слов’янської листи, і навіть питання графіці, яку створив Костянтин о 9-й столітті нашої ери. Це питання виявляються дуже тісно взаимосвязанными.

І це важкому справі нам допоможуть перевірки іншими мовами графіками. Разючого подібності графік дуже різних мов зробив М. З. Трубецькой, який знайшов подібність глаголиці і древнегрузинского листи «Асомтаврули». Про таке схожості писав також У. А. Істрін: «Є деяке подібність і взагалі графічному характері грузинського, вірменського і глаголического письма"(Истрин 1988, з. 106, виноска). Пізніше академік Т. У. Гамкрелідзе спеціально аналізував разючий факт буквеного подібності трьох різних абеток — глаголиці, древнегрузинской абетки асомтаврули і древнеармянской абетки еркатагир. Характерно, що асомтаврули і еркатагир з найдавніших часів невідь що дуже змінилися й у основі нових грузинської і вірменської абетки. Т. У. Гамкрелизде стверджує, що графічні символи древнеармянской писемності «Еркатагир», створеної первоучителем всіх вірменів Месропом Маштоцом, «винайдено переважно незалежно від грецької графіки внаслідок оригінального творчості його творця з різних негреческих зразків. У цьому плані древнеармянская писемність протистоїть типологічно іншим письмовим системам, спираються на грецьку писемність: коптської, готської і старослов’янської кирилицю» (Гамкрелидэе 1988. з. 9).

Аналогічного висновку Т. У. Гамкрелідзе прийшов і власним стосовно древнегрузинскому письма «Асомтаврули», створеному невідомим автором під час до 5 століття зв. е. (перші зразки «Асомтаврули» датуються 5 ст. н.е.). Так, Т. У. Гамкрелідзе пише: «Упорядник древнегрузинского алфавіту створює самобутню національну писемність, і це становище підтверджується поруч обставин: по-перше, в древнегрузинской писемності дуже багато літер, їхнім виокремленням специфічну систему, не соотносимую ні з яким інший графічної системою — це літери, які символізують звуки (з), (3)…(х)…(з)…; по-друге, назви літер древнегрузинского алфавіту не повторюють найменувань відповідних знаків грецької системы-прототипа (чи якоїсь іншої письмовій системи)» (Гамкрелідзе 1988, с. 192). Проте з відношення до глаголице, на жаль, такого висновку у статті Т. У. Гамкрелідзе зроблено був, т. е. був підкреслено, як і глаголиця була створена самостійно й більше ні від якої абетки, хоча підстав щодо цього не бракує: багато дослідників відзначають оригінальність зовнішнього вигляду літер глаголицы.

Постає питання: чому глаголиця, еркатагир і асомтаврули схожі один на друга, якщо стати на думку, що знає про взаємовпливі промови йти неспроможна. На наше глибоке переконання, цієї проблеми слід вирішувати в два етапу, правильно поставивши питання: а) було подібність в останній момент виникнення цих абеток; б) чи з’явилося схожість із грецьким прототипом у процесі вдосконалювання і перетворення абеток в осьове час християнізації народов?

Вплив грецької абетки інші став значним після ухвалення християнства у слов’янських і кавказьких народів, але ці вплив грецької абетки здійснювалося цього разу вже існуючі оригінальні системи листи — вже після їх виникненню. Вплив грецької абетки в осьове час посилювалося разом із поширенням християнства, і грецька абетка сприймався як з його атрибутів. Суть діяння Кирила і Мефодія зводиться до того що, що вони замінили що існувала здавна слов’ян глаголицю нової абеткою, створеної з урахуванням грецької абетки і частково більш древньої глаголиці. Природно, що цей нову абетку, створену Кирилом, нащадки назвали кирилицею, він і витиснула найдавнішу дохристиянську глаголицю у наступні століття розвитку та розширення православ’я на южно — і східнослов'янських землях. В західних слов’ян перемогу здобула римська латиниця, також яка прийшла змінюють більш древньої глаголице, хоча використання глаголиці у південнослов'ян була більш тривалим, до цього часу можна зустріти її використання у в Боснії й Чорногорії в сакральних целях.

На думку В.І. Ролич знову виникла найдавніша літера представляє собою нічим іншим, як схематичне графічне зображення артикуляції, т. е. збігання мовних органів при проголошенні тієї чи іншої эвукотипа. І таке становище у певної міри збереглося по сьогодні, т. е. і зараз у графічному образі літери ми можемо знайти схематичний малюнок артикулятеты, т. е. конфігурації органів промови, необхідної, щоб при продуванні повітряної струменя цю артикулятету вийшов звук. Якщо ми звернімося букві (про) у майже кожній із європейських абеток, досить погляду до дзеркала, аби переконатися, що ця літера точно малює становище губ з положення анфас. Інакше кажучи, ця літера схематично зображує округле губное отвір, яке ізоморфно самої букві у її графічному поданні. Не є і грецька омега, що також схематично змальовує округле становище губ, яке добре помітно вагітною анфас.

З сказаного слід, що у користуємося різними мовами звук вимовлявся приблизно однакове, те й малюнок артикуляционной фігур у вигляді літери має вийти у різних алфавитах приблизно однаковим — саме у цьому причина подібності літер найрізноманітніших абеток, включаючи глаголицю, асомтаврули і еркатагир. Важливо підкреслити, що це абетки створювалися самостійно, але результати вийшли подібними, оскільки використовувався і той ж принцип окреслення органів промови за її схематическом зображенні як літери. Ім'я цьому принципу — малюнок анфас, т. е. автор абетки малював своєрідний ієрогліф обличчя на проекції анфас, точніше частини обличчя і видимих органів промови (губ, мови, носа). Грецька абетка побудована, з іншого принципу — це малюнок вигляд збоку, що була більш перспективне, оскільки получающийся малюнок як літери був найрізноманітнішим і информативным.

Отже, стає зрозуміло, що мови, мають приблизно однакові звуки, могли цілком ізольовано одна від друга розвинути графіку, у тому йди тією мірою однаково яка зображує артикуляционные постаті (артикулятеты) звуків як літер. Так стає зрозуміло феномен повного чи часткового збіги літер на графіках різних мов, які мали чи перервали родинні зв’язки набагато раніше виникнення вони писемності. Тому феномен схожості між раннехристианскими письменностями «Еркатагир», «Асомтаврули» і «Глаголицею» в останній момент їх зародження пояснюється досить легко — обумовлений подібністю артикуляционных лідерів та їх малюнків як літер на найрізноманітніших мовами. У цьому розгадка феномена схожості графік різних мов, що була неминуча при загальному принципі окреслення артикуляції звуків, які звучали більш-менш подібно, як і вело до більш-менш як і схематизації в буквах геометричних моментів артикуляции.

Отже, кожен із трьох вищезгаданих алфавітів був створено національному грунті й у мить виникнення не відчував будь-якого впливу ззовні. Що ж до другого питання про вплив грецького алфавіту у процесі вдосконалення графіки одного чи іншої мови, то можливості впливу ними грецького алфавіту заперечувати нельзя.

II. Створення нової писемності солунскими братами Кирилом и.

Мефодием.

Першими, хто стверджував, що з слов’ян ще дохристиянський період було самобутнє лист — глаголиця, були чеські вчені Лингардт і Антін (Anton, 1789), які вважали, що глаголиця виникла з 5−6 ст. у західних слов’ян. Подібних поглядів дотримувався П. Я. Черних (Черних, 1950 та інших.), М. А. Константинов, Є. М. Епштейн та інших вчені. П. Я. Черних писав: «Можна говорити безупинної (з доісторичних часів) письмовій традиції біля Київської Русі» (Черних 1950, з. 18). Ми також приймаємо цю думку, будучи твердо переконані у цьому, що глаголиця виникла дохристиянський час у західних, але в всіх слов’ян, зокрема і в східних, — на вельми древнє время.

Думка у тому, що з слов’ян до Кирила був лист, підтверджено документально. Саме звідси писав Чорноризець Хоробрий, кажучи, що з слов’ян був лист в дохристиянську епоху («риси і рези»). Крім цього, сам Костянтин зізнається: «Радий поїхати туди, якщо вони мають письмена для мови свого». Інакше кажучи, не погодився б їхати у Моравію, якби в землі не існувала писемність, яку можна було б узяти в основі до створення слов’янської абетки. Крім цього, ще до його поїздки до Моравію Костянтин вже читав, і говорив російською і обізнаний із найдавнішої російської абеткою, — цілком можливо, що це був глаголиця. Познайомився ж вона з російським листом і мовою, затримавшись на цілий рік у Херсонесі дорогою до знаменитий хозарський диспут з юдейськими й мусульманським проповідниками, що розказано переважають у всіх без винятку списках «Житія Кирила» (Гошев, 1962.

З цього випливає, що Костянтин взяв в основі самобутню глаголицю і заклав її основі і основі грецької абетки якусь синтетичну писемність, названу згодом кирилицею, у якій грецькі літери було пристосовано передачі слов’янських звуків, але частина літер була просто запозичена з глаголиці, це ми покажемо ниже.

Про створення Костянтином абетки по грецькому зразком при збереженні низки найдавніших слов’янських літер прямо пише Чорноризець Хоробрий: «Перш оубо словене не имеху книгъ але чрътами і резами чьтеху і гатааху погани суще. Крестивше ж ся римсками і гръчьскыми письмены нуждаахуся писати словенску мова без оустроениа але како може ся писати добро гръчьскыми писмены Бъ илиживот чи дуже чи црковь чи чаание чи широта чи ядь чи ждоу чи юність чи язик, і инаа побнаа цим і тако беша многа літа. А потім члколюбецъ Бъ строжи усе й не оставлеу члча роду безь разоума однак уся къ разоумоу наводячи і спсению помиловавь рід словенскыи посл їм стго Костянтина філософа нарицаемого Кирила чоловіка праведна і істинною є і сътвори имъ л. писмена і осьмь ова убо за чином гръчьскыхъ писменъ ова ж із словенстеи промови Від пръваго ж наченъ по гръчьскоу вони оубо алфа, а сь аз від аза розпочати обое… Стый Кирилъ створи пръвое (првее) писмя аз але яко і пръвомоу сущоу писмени аз і зажадав від ба даноу родоу словенському на отвръстие оуст…» (Істрін 1988, з. 153−154, слова під титлом подчеркнуты).

Цілком ясно Чорноризець Хоробрий каже тут у тому, що коли частина літер Костянтин взяв у свої грецької азбуці (за чином грецьких письмен), а частина літер взяв у свої слов’янської — «ова ж із словенстеи промови», але почав абетку Костянтин з літери аз, як й у грецької. Понад те, у списку тексту Чорноризця Хоробра «Сказання про письменах», що зберігається Московській духовній акдемии (список 15 століття) є просто однозначна запис: «глашати а, б, в, буд, юс-большой, від цих суть кб побна гречьскым писменем. А сутність сі. На, р, буд, е, із, і, и-дес., До, л, м, зв, про, п, р, з, т, зу, ф, x, омега, і … по словенску мови». Тут ідеться у тому, як вимовляти літери нової азбуки.

За свідченням всіх без винятку списків «Житія Кирилла»,.

Костянтин під час подорожі до хазарам в Херсонесі виявив Євангеліє і Псалтир, написані російськими письменами. Ось як розповідається це у «Паннонском житії»: «обрете ж ту євангеліє і псалтир русьскыми письмены написано, та професійністю людини обретъ глаголюща тою беседою, і беседова з нимъ і сила промови приимъ, своєї розмові прикладаа различнаа писмена, гласнаа і согласнаа, і до Богу молитву творячи, невдовзі розпочати честі і сказати, і мнози ся йому дивляху.» (Істрін 1988, з. 111). Важко це свідчення якось подвійно. Тут йдеться про тому, що Костянтин знайшов у Херсонесі священні книжки на російській мові, знайшов людини, глаголюща тою беседою (говорить у тому мові), порівняв різні літери — приголосні і голосні — свого і російської мови й невдовзі навчився читати і говорити по — русски, чого багато хто дивувалися. З сказаного слід, що росіяни приймали християнство і перекладали грецькі книжки ще до його 988 року, — про це є також свідчення арабського источника.

У 907 року уклали перший договір з Візантією, про що свідчить договірна грамота, не дошедшая до нас, але збережена в «Повісті временних літ» в переказі. За першим договором пішли інші. Зрозуміло, що договірна грамота було створено на грецькій мові, з одного боку, і давньоруському мові, з з іншого боку. Зрозуміло, що задля цього використовувалася російська абетка, якої у цей період можна було лише глаголица.

Цифрова система глаголиці послідовна: першу букву = 1, друга літера = 2 тощо. буд., що свідчить про тому, що у неї вихідної системою рахунки. Що ж до кирилиці, то ній усі змішалося і Порядок прямування літер відповідає натуральному ряду чисел, є літери, які вживаються лише як цифри. Такий стан справ у кирилицю виникло вона синтезує грецьку абетку і глаголицю, т. е. включає літери із різних абеток. Грецькі літери псі і ксі практично завжди вживалися як цифри, дуже рідко їх можна було бачити в власних іменах АлеХандръ, ХсерХъ (Ксеркс), іноді у словах типу псалом (з першого буквою пси).

Отже, найбільш несуперечливої і документально підтвердженої версією виникнення кирилиці стає версія створення кирилиці шляхом заміни більшості літер найдавнішої глаголиці на грецькі. Проте частина літер, які позначали звуки, відсутні в грецькій мові, перейшли у кирилицю з глаголиці. Розглянемо докладніше, які літери глаголиці усунули і які при деякою перелицювання і підгонки до грецькому канону збереглися. Отже, Хоробрий говорити, що Кирило створив «л. письмена і осемь», т. е. 30 і побачили 8-го = 38 літер. У тому числі 24 літери сягають грецькому алфавіту (аз, веди, глаголь, добро, є, земля, іже, і, како, люди, мыслете, наш, він, спокій, рцы, слово, твердо, ферт, пхе, омега, псі, ксі, фіта, іжиця), у своїй ксі і псі не існували до цього часу глаголице.

Проте треба сказати, що з вищеназваних 24 літер є у кирилицю група літер, зовнішньо схожих як у літери глаголиці, і на грецькі літери, тому такі літери, можна сказати, мають подвійну мотивацію зовнішньої форми: це літери добро і дельта, є договір епсилон, люди і ламбда, мыслете і ми, рцы і рв (рцы — перегорнута рв), твердо і тау, ферт і фі, про і омега, про і о-микрон. Отже, із 28 літер кирилиці власне і лише грецькими з походження можна вважати 14 літер: аз, веди, глаголь, дуже (з грецької дигаммы), іже, како, наш, спокій, слово, пхе, омега, — плюс до цього іжиця, псі, ксі, два останніх з яких практично як літери не вживалися (іжиця мала значення (і) чи (у) з умляутом і вживалася суперечливо і непоследовательно).

Значна частина коштів кирилиці фактично позичає літери з найдавнішої глаголиці, проте Костянтин підігнав ці літери під загальну стилістику грецької абетки, прибравши деяку витіюватість. Проте кожному непосвяченій у таїнства графемики видно, що глаголические літери цы, хробак, ша, шта, ер, ерь, ю, просто перейшли у кирилицю при мінімальному зовнішньому зміні. Глаголические літери юс-большой і юсмалий, і навіть ці самі юсы йотированные під час переходу в кирилицю були просто повернені на 90 градусів і з «боці» поставлені «на ноги», — це були зроблено Костянтином, щоб надати їм зручний для скоропису вид.

Що ж до літери ять, слід визнати, що вона зі збільшенням ера (Т) і надання йому риси у верхню частину. Вочевидь, що ця літера була просто придумана Костянтином, який вирішив не використовувати глаголический ять за його графічної складності трикутник з внутрішнім поділом трьома рисами) — і зробив вірно, оскільки ставилася і такі суто технологічна мета — абетка, що дозволяє писати швидко на скоропису, що необхідно для якнайшвидшого поширення християнських книжок і православ’я на слов’янських землях. Цю гігантську ер (И) використали Костянтином для є ще однією вигаданою ним літери, яка замінила глаголическую букву дервь і було справляє враження кириличний ять, але в цього «зіпсованого ятя» був знизу риси, — характерно, що цим букві немає відповідності ні з грецької азбуці, ні з глаголице, що зумовлює висновку, що цей букву Костянтин придумав сам.

Отже, залишаються диграфи, т. е. подвійні літери, освічені злиттям двох літер. І це в кирилицю належить літера еры (и), йотированные малий і великий юсы, і навіть літера я (йотированный аз), йотировааная (е). Усі перелічені диграфи створили з злиття відповідних літер із десятеричным і. Подвійна літера зу (кк), обозначавшая звук (у) в кирилицю, цілком можливо, з’явилася як перелицювання глаголической літери «кк», яку вона схожа, — зауважимо, що у грецької азбуці був відповідної літери, а глаголице была.

Тепер час торкнутися найголовнішого, т. е. до питання тому, не виявляються у буквах глаголиці деякі моменти артикуляції (артикулятемы), і навіть не переходять вони у кирилицю «по наследству»?

Знову-таки неозброєним оком видно, що з позначення носових звуків в глаголической букві в неї з’являється два поруч розташованих маленьких кружечка, подібних до ніздрі, чи один гурток, певне, такою ж символізацією носа. Саме такою вид мають глаголические літери мыслете (передає звук (м)), наш (звук (зв)), юс-малый (передає звук э-носовой), юс великий (звук о-носовой). Цей гурток або двоє гуртка не зберігаються в кирилицю, оскільки вони дуже шкодили для скорописи.

Іншим ієрогліфом органів промови в глаголице є літера ферт, проте таким чином иероглифична і грецька літера фі, вона має функцію передачі звуку (ф), — вона більш справляє враження округле ротове отвір з перемичкою з губ посередині, т. е. вужче змальовує артикулятету звуку (ф). У сучасному букві (ф) до цього часу можемо спостерігати добре відбитий схематичний малюнок становища губ анфас при проголошенні звуку (ф): у вигляді літери є довгастих отвори з перемичкою між ними.

Про формі літери про у багатьох азбуках ми вже казали вище, не виняток цьому плані і глаголиця, хоча літера про у ній менш иероглифична, ніж у грецької азбуці. Стосовно інших літер глаголиці у плані схожості їх форми з артикуляционной постаттю, ми присвятимо цієї проблеми свою майбутню роботу, цієї статті торкнемося в подальшому питань иероглифичности кирилівських літер, пам’ятаючи про тому, що окресленню підлягає не сам предмет, а артикуляционная фигура.

(артикулятета) звука.

Отже, у другій половині IX століття зв. е. (в 863 року) Костянтин Філософ удосконалив і пристосував ряд літер грецької абетки передачі слов’янських звуків, і навіть видозмінив ряд літер найдавнішої глаголиці, в такий спосіб створивши альтернативну до глаголице лист, і слов’янських землях ці дві абетки кілька днів співіснували. Підкреслимо вкотре, що Костянтин не винайшов принципово нову абетку у точному смислі цього терміну, він узяв в основі дві вже існуючі абетки і синтезував їх, т. е. він синтезував глаголицю і грецьке його лист і отримав абетку, добре передавальну слов’янські звуки. Інакше кажучи, Костянтин лише удосконалив найдавнішу глаголицю, змінивши частину їх літер грецькою лад і запровадивши частина грецьких літер замість глаголических, пристосувавши отриману абетку передачі слов’янських звуків. Це була абетка для місіонерських цілей християнізації язичників, вже багато століть котрі користувалися глаголицею. Був, проте, період, коли обидві абетки співіснують обидві йдуть на переписування богослужбових книжок, але близькість кирилиці до грецьким першоджерел призводить до поступового поширенню кирилиці і витіснення нею найдавнішої глаголицы.

У кирилівському листі великі літери вживалися лише на початку абзацу. Велика прописна літера затійливо разрисовывалась, тому перша рядок абзацу називалася червоною (тобто красивою рядком). Давньоруські рукописні книжки — це витвори мистецтва, так красиво, майстерно вони оформлені: яскраві різнобарвні буквицы (заголовні літери на початку абзацу), коричневі стовпчики тексту на розовато-желтом пергаменті… У дрібний порошок розтиралися смарагди і рубіни, та готувалися фарби, що й досі не змиваються і тьмяніють. Буквица як украшалась, саме її накреслення передавало певний сенс. У буквицах помітні вигин крила, поступ звіра, сплетіння коренів, вигини річки, контури двох двійників — сонця та покликом серця. Кожна буквица індивідуальна, неповторима…

Хотя писемність на Русь віддали від південнослов'ян, творці перших російських рукописів намагалися наслідувати не болгарським, сербським чи македонським зразкам, які загальному першоджерела — рукописам грецьким. На візантійські рукописи орієнтувалися як російські переписувачі, а й книгарі інших християнських країн, які сусідять із Візантією, наприклад книгарі Грузії чи Армении.

Цей запозичений з Візантії барвистий стиль, який поєднає у собі різноманітні геометричні і рослинні форми, золото та яскраві фарби — синю, жёлтую, червону і зелену (зокрема і змішане із білилами), в науці отримав ім'я візантійського чи старовизантийского. Однак у чистому вигляді такий орнамент зустрічається лише небагатьох розкішних книгах XI і XII століть. У рукописах простіше ми готуємося вже не знайдемо золота, фарби стають біднішими. А часом — до кінця XIII століття — лише окремі елементи орнаменту нагадують нам про орнаменті старовизантийского стиля.

У провінційних рукописах, написаних у малі містечка чи незначних і небагатих монастирях, художник, прикрашаючи книжку, найчастіше по пам’яті намагається зобразити щось, нагадує бачений їм коли-небудь старовизантийский орнамент. Заодно він в незліченність додає в малюнок ініціалів мотиви народного орнаменту, властивого його рідній місцевості. Помічено, що у рукописах, прикрашених таким «домашнім «орнаментом, зазвичай, буває значна частина мовних неправильностей. Де ще знайдеш Євангеліє від Івана чи то з Матвія? І мініатюри, написані художником-самоучкой у якомусь страшно далекому (по староруським мірками) від княжих столиць Галичі Костромському, будуть невмілі й зворушливі, як малюнки серйозного ребенка.

На кінці XIII століття столичних містах — насамперед у Південно-Західної Русі, потім у Новгороді, Пскові, Твері, Москві, Ростові Великому — з’являються рукописи, які прикрашають зовсім інше: чорнильним чи киноварным контуром зображені листку білого пергамену крилаті змії чи птахи з довгими зміїними хвостами, небачені чудовиська, пожираючі друг друга чи кусающие себе за хвіст. Усе це утворює химерне і щільне переплетення білих незакрашенных ліній на тёмно-голубом тлі, зрідка підфарбоване жёлтой фарбою. Такий орнамент, який прийшов, мабуть, з Західної Європи, вчені називають жахливим стилем, звірячим чи тератологическим (від грецького слова «чудовисько ») орнаментом.

Цей стиль існує в безлічі варіантів, фон то, можливо зеленим і навіть червоним, вигадані звірі чергуються з картинками давньоруського побуту. Два рибалки тягнуть з обох сторін мережу з рибою — ініціал «М ». І це мисливець впіймав за ноги зайця — це ініціал «Л ». Ініціал «Д «— гусляр перебирає струни. Людина виливає собі на голову жбан води — це «До ». Ось ініціал «Б »: біля вогнища сидить людина, і художник робить під картинкою пояснення: «Мороз, руки гріє «. Це, що зображення мало схоже букву — читач обов’язково здогадається. Художник необмежений нічим. Може намалювати квітка, ціле дерево, що зростає з пащі звіра, може людини з заступом чи воїна зі зброєю. Аз — першу букву алфавіту, початок всіх почав, вигадливий зверь-птица. Букі - друга літера уособлює собою друге місце, тому фігурка людини ніби стримує рух; людина як уплетений в природну в’язь трав, дерев. Поводься — третя літера алфавіту; у глибині світу, у плетиві всього живого — маска в царственном головний убір, занурена в глибокі роздуми. Маска — символ таємниці, що оточує знання (знати — відати). Глаголь — таке зображення четвертої літери алфавіту символізує центральне становище людини, його особливу на вирішальній ролі у природі, в мире.

Живете асоціюється з символом життя (по-древнеславянски життя отже «живіт »). З центру постаті, нагадує людини, переплетеної з древом життя, розходяться вгору вправо і вліво дві вылетающие птахи. Людська постать ніби проростає з пащі звіра, який корениться в землю. Ноги людини також сягають у землю. Древо як вростає у серце людини. Усе живе переплетено у єдиний нескінченний візерунок Особливо распространён був тератологічний стиль в Новгороді. У ХІХ столітті вчені взагалі усе рукописи з такою орнаментом вважали новгородскими.

Болгарським рукописам на Русі наслідували іноді старанно, що ні завжди був легко відрізнити одну одної. На одній із російських книжок на протягом ста років вчені вважали болгарської рукописом. І ніхто у голову не спадало, що це могли написати на Руси.

Зазначимо, що у середині чотирнадцятого болгари і серби частенько писали не так на пергамені, але в папері. На папері писати було легше, швидше. Був вироблено навіть особливий тип почерку, яку заведено називати півуставом. Цей почерк теж чітку і рівний, але малюнок літер упрощён, перо переписувача легше рухається від однієї літери в іншу, з’являється більше округлих ліній, не бажаючи літери часто отримують нахил до кінця рядки. Прикрашалися ці рукописи характерними заставками, освіченими орнаментом з від перетинання окружностей й немає прямих ліній, який, за місцем його походження, називають балканським. Ініціали в рукописах теж легко впізнавані. Вони зроблені, зазвичай, кіновар'ю, та його і називають тонкими киноварными. Щоправда, до кінця 15 століття, коли Москва початку займати все важливіше становище у Київської Русі, переважати став неовизантийский орнамент. Хоча задля справедливості слід сказати, що найкращі зразки цього орнаменту можна знайти у рукописах кінця XIV чи початку 15 століття, які прикрашалися найкращими художниками на той час — Теофаном Греком і Андрієм Рублёвым.

Говорячи про прикрасах рукописів, мушу згадати про декоративному листі. Досвідчені переписувачі книжок, як, напевно, та інші ремісники, намагалися як суворо дотримуватися заученим прийомам ремесла. Вони привносили на свій роботу елемент веселощів, намагалися зробити саме лист гарним. Ліст рукописи, написаний хорошим майстром, гарний навіть без кольорових ініціалів. Можна було текст листку розмістити як хреста чи який-небудь геометричній постаті. А можна було лінії сусідніх літер виписати те щоб вони перетиналися під певним кутом, створюючи ілюзію орнаменту. Можна навіть трохи порушити правила орфографії і писати щодо одного слові дві літери [pic], ніж захаращувати междустрочье.

Особливо широко використовуються лигатуры. У найпростішому разі дві сусідні літери хіба що «склеюються »: права вертикаль літери П, наприклад, є й вертикаллю літери До. І це з'єднати літери Т і Р вже складніше. Староруський книгар, швидше за все, чи зробив би букву Т вищої, написав би її горизонтальну лінію над рядком. Більше изощрённый майстер, навпаки, чи зробив би букву Р менш високої, або навіть узагалі залишив від неї лише елемент, схожий на маленьку дзеркальну букву З. Хіба робити, наприклад, з літерами Є. і ДО чи До і Про? Отут уже фантазія майстра не знає кордонів. Якщо ж поєднати всі літери на рядку? Тоді вийде особливий тип декоративного листи, що називається в’язь. В’язь буває дуже різною, іноді прочитати її практично неможливо (див. рис.).

[pic].

" Ця словеса створив є інок… ", 1587 г.

А ще можна прикрасити рукопис тайнописом, зашифрувати слово чи цілу фразу. Ніхто нічого очікувати, звісно, зашифровувати слова з тексту, однак своє власну запис чи своє ім'я можна записати отже не всякий здогадається, як і прочитати. Видів тайнопису багато. Можна замінити літери умовними значками. А усунути одні згодні літери іншими. Є й такий спосіб тайнопису, у якому використовуються числові значення літер кирилиці. Переписувач пише: «А. КК. ДВ. КЛ. Т ». Буква До в кирилицю означає число 20, отже, дві літери — то це вже сорок, літера М. Буква Д — отже 4, дві літери Д — це 8, чи І. Буква Л, наступна за До, має значення 30, отже, разом — 50.

[pic].

Цілком новий етап існування російської письмовій культури починається з епохи петровських реформ. Російську писемність, як жодну з найважливіші складові культури, вони торкнулися безпосередньо. Петро власноручно змінив алфавіт. Кирилиця суттєво змінилася: поменшало літер, спростилося їх накреслення. З алфавіту були усунуті юсы (великий малий), ксі, псі, фіта, іжиця, дуже, ять. Але запровадили в алфавіт літери е, і, я. Поступово створювалася російська абетка (від початкових літер давньослов’янського алфавіту — аз, буки) чи алфавіт (назви двох грецьких літер — альфа, віта). Нині у нашій алфавіті налічується 33 літери (їх 10 служать для позначення гласних звуків, 21 — згодних і 2 знака — ъ і т). І якщо висока культура изъяснялась по-церковнославянски, нині їй наказано користуватися мовою чиновників. Звісно, знадобилося довгий час — понад століття, щоб книжковий мову став на розмовний, щоб у звичайному, повсякденному мові можна було розмовляти про божественних предметах з тією ж легкістю, що в. о самих простих вещах.

III. Інтерес Вільгельма до древньої писемності у наступні століття й у наші дни.

Орієнтація на європейський тип культури витиснула традиційну книжність на периферію. «Просвещённый «XVIII століття сміється над старовиною. У ходу інші книжки. Інший стає писемність. Тепер переписують правила доброго тону, модні вірші, узяті з перекладних романів. І переписують їх в книжки — у зошиті і альбоми. Тут, на альбомних сторінках, вірші та проза стикаються з недбалими акварельними чи олівцевими малюнками. Здається, що це рукописи нічого не винні пережити своїх владельцев.

І усе ж таки у тому у вісімнадцятому сторіччі зароджується і справжній інтерес до своє минуле, зокрема і до давньої писемності. Саме завдяки цьому інтересу ми маємо найкращими знахідками творів давньоруської літератури і найкращими зборами давньоруських рукописних книжок. Наприкінці століття збиральництво стає шанованим заняттям відомих державних діячів і освічених людей. Спочатку це модне заняття. Володар величезного зборів граф Ф. А. Толстой чи добре знає, що за рукописи зберігаються на полицях його бібліотеки. Інтерес збирачів викликають красиво орнаментовані рукописи чи рукописи, пов’язані із конкретними іменами відомих історичних осіб. А деякі «збирачі «колекціонують лише вирізані з рукопису мініатюри чи ініціали. Але початку ХІХ століття можна вже можна говорити про зародження науки про давньоруської писемності. Хоча ще довго після немає ставлення до реальної цінності рукописів. Давні книжки нерідко продають чи роздаровують по частям.

З збиранням, з колекціонуванням давньоруських книжок тісно пов’язаний ще одне вид писемності — підробки. Підробки бувають дуже правдоподібними. Відома справжня рукопис, у якому вставлені дуже хороші копії мініатюр Мстиславова і Остромирового Євангелій, а втрачений текст заповнений на аркушах нового пергамену. Без уважного вивчення сказати, де закінчується древнє його лист і де починається нове, досить трудно.

Подальша історія давньоруської писемності — це історія зберігання, реставрації і вивчення. І в цієї історії швидкого кінця не предвидится.

Гельб І. Еге. Вивчення систем писемності в давніх слов’ян. М.,.

1993.

Гамкрелідзе Р. У. Системи ранньохристиянських писемностей // Питання мовознавства. 1987. № 6.

Георгієв Є. Слов’янська писемність до Кирила і Мефодія. Софія, 1952.

Зиндер Л. Р. З листи. Л., 1979.

Кіров Є. Ф. Теоретичні проблеми моделювання мови. Казань, 1989.

Константинов М. А. Історія російської абетки // Знання — сила. 1953. № 1.

Потапов У. У. Короткий лінгвістичний довідник. Мови і писемність. М.,.

1997.

Ролич У. І. Про психофізичної сутності фонеми // Проблеми теоретичної і прикладної фонетики і навчання вимову: Тези доповідей. М., 1973.

Черних П. Я. Історична граматика російської. М., 1954.