Фогаццаро Антоніо

Фогаццаро Антоніо

Фогаццаро Антоніо (Fogazzaro, 1842—1911) — італійський письменник. Походив з дворянській сім'ї, котру піддали переслідуванню із боку австрійської поліції за патріотичні погляди отца-писателя і эмигрировавшей із Вінченци в Турін. Фогаццаро дебютував як. До 1874 належить його поема «Миранда» (Miranda, 1874). У 1876 з’явився збірник релігійних віршів «Valsolda» (1876). Проте найбільше зацікавлення представляють романи Ф., у яких виступав як основоположник найбільший представник ідеалістичного психологічного роману Італії. Такі його романи: «Мальомбра» (Malombra, 1881), у якому відбито побут минаючої аристократії; «Даниеле Кортис» (Daniele Cortis, 1885); «Таємниця поета» (Il mistero del poeta, 1887) та інших. У романах Ф. помітна роль відводиться випадку, який визначає долю героїв («Мальомбра»), у яких розвиваються ідеї окультизму і спіритизму. Значительнейшее твір Ф. — роман «Віджилий світик» (Piccolo mondo antico, 1895) (перша частина трилогії), в якому події розгортаються і натомість провінційної життя Італії середини XIX в. У вашому романі відбилася зростання національно-визвольного руху, показані утиски австрійців тощо. У центрі твори — доля подружжя Майрони, їх переживання, розбіжності, виникаючі грунті розрізнення їх філолофсько-релігійних поглядів і темпераментів. Утопічні мотиви звучать в романі «Сучасний світик» (Piccolo mondo moderno, 1900) (друга частина трилогії), герой якого П'єр Майрони вирішує передати трубку, насос в общинне користування селянам, перебуваючи в упевненості, що «тоді як різних місцях утворюються подібні громади, всі вони послужать безсумнівно джерелом громадського оздоровлення». Викладаючи утопію П'єра, Ф. кличе до ідеалізованому минулому, вбачаючи у землі джерело всіх благ людства. Остання частина трилогії — роман «Святий» (Il santo, 1906) — розповідає щодо подальшої долі П'єра Майрони, що є братом Бенедетто; у його вуста вкладено думки Ф. щодо переустрою сучасного суспільства до християнських засадах. Брат Бенедетто передчасно гине, не здійснивши своїх ідеалів, але встигає «привернути до себе шлях істини» свою кохану, Жанну Дессаль. Роман «Святий» був і унесений до Index. У 1911 з’явився останній роман Ф. «Лейла» (Leila), у якому описана боротьба церкві та різні люди навколо спадщини багатою дівчини Лейли; доля героїні завершується шлюбом і від багатства. Проста трудова життя й любов до ближніх, сполучена з вірою в бога, — межа прагнень героїв «Лейли». Натуралістичні прийоми, використання діалектів ще повної окреслення персонажів — дозволяють казати про близькості Ф. до «веризму» і «реджионализму».

Перу Фогаццаро належить також кілька збірок новел. Багато творів Ф. перекладені європейські мови, в т. год. і російський.

Список літератури

I. Зібрання творів. Т. I. Віджилий світик. Ч. 1. Пер. Т. Герценштейн. З предисл. У. М. Фріче, вид. «Сучасні проблеми», М., 1911.

Віра. Новели, вид. кн-ва «Атенеум», М., 1912.

Героїчний світик, СПБ, 1896 (те, що «Віджилий мирок»).

Зниклі тіні, роман, СПБ, 1899.

Святий, в журн. «Вісник Європи», 1906, I—IV.

II. Іванов М. М., Нариси сучасної італійської літератури, Петербург, 1902.

Зинов'єва Еге., Кастові тенденції у сучасній художньої літератури, «Освіта», 1903, I—II, IV.

Луначарський А. У., Поет неокатолицизма, «Киевск. думку», 1910, № 353, 22 дек.

Фріче У. М., Поет віджилого світу — предисл. до рос. перев. «Віджилого світу», Москва, 1911.

Rumor P. S., A. Fogazzaro, Milano, 1920 (дана литература).

Croce B., Letteratura della nuova Italia, IV, Bari, 1929, p. 129—140.

Donadoni E., A. Fogazzaro, Napoli, 1913.

Gallarati-Scotti T., La vita di A. Fogazzaro, Milano, 1920.

Leo U., Fogazzaro’s Still und der simbolistische Lebensroman, Heidelberg, 1928.

Molmenti P., A. Fogazzaro, Milano, 1900.

Donadoni E., A. Fogazzaro, Napoli, 1913.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.