Гаррі Поттер. 
Спроба не злякатися

Гарри Поттер. Спроба не испугаться.

Недобрим оком я читав книжки про Гаррі Поттера. Мені випало бути готовий розгледіти у яких «глибини сатанинські», півприховані антихристиянські випади, пропаганду аморальності… І здригнувся, коли у першому ж томі знайшов нагадування про якомусь чарівника — «містері Николасе Фламеле, торік отметившем свій шістсот шістдесят п’ятого дня народження» (з. 285−286). Ну, — подумалося мені, — до сатанинського числа бракує лише одинички. І тепер, напевно, наступного томі, який опише життя Гаррі через рік, і з’явиться на сцені це найбільш Фламель, колись лише згадуваний іншими персонажами… Але сюжет повернувся зовсім інакше. Так довго Фламель жив оскільки зміг винайти «філософський камінь», даруючий людям безсмертя. Але, побачивши, як і злі сили прагнуть заволодіти його відкриттям — вона сама знищив своє створення. І прирік себе швидку смерть. Так не доживши доти віку, який міг би бути вказано апокалиптическим числом. Отож підозра у цьому, що на таке почав розгортатися сатанинський сюжет, отпало.

От і всі. Більше прочитаних мною трьох томах (й у фільмі за першим тому — це вперше потрапив у кіно по тому, як сходив на «Титанік») я — не зустрів нічого, що міг би витлумачити на користь автора. На адресу ці книжки не можна висловити ніякого «благочестивого» докору, яке притому був би конкретно-адресен. Якщо з «благочестивим» мотивів приховати від дітей Гаррі Поттера — то рівно настільки ж підставах доведеться приховати від них «Іліаду» Гомера і «Гамлета» Шекспіра, «Вечори на хуторі біля Диканьки» Гоголя і «Казку про золоту рибку» Пушкіна, «Лускунчик» Чайковського й «Хроніки Нарнії» Льюїса, казки Андерсена і «Слово про похід Ігорів» анонімного давньоруського ченця… Усі книжки — у яких хтось із добрих персонажів молиться поганським богам, бере до рук чарівну паличку, переживає чарівні перетворення (в вовка, жабу, коня), піддається дії злих заклять і захищається з допомогою оберегів чи добрих волшебств.

Наскільки легко розгромити навіть Андерсена — продемонстрував один учасник цього інтернет-форуму: «Йшов солдатів — раз-два! раз-два! Побачив бабусю, попросила та за кресалом в дупло злазити, пообіцяла грошей. Злазив, гроші взяв, кресало взяв, але бабі назву, а на саму прибив — так просто, оскільки він бравого солдата — раз-два! раз-два! — а вона — погана баба. Потім бісівським кресалом вкрав принцесу, тієї ж бісівської силою прибив законного монарха і саме сів у трон. Ось молодець солдатів! Раз-два. І всі адже читали у дитинстві. І що? Тепер підсвідомість вимагає прибити бабусю, раз-два?! Не-ві-рю зробив у згубне дію на дітей ігрових дитячих книжок, особливо коли ігровий момент таки показаний, як в Роулінг, досить нравственно».

Розгромити легко. Але — треба чи? Атеїстична педагогіка колись пробувала заборонити казки (занадто багато сверхестественного і чудесного). Але вчасно отямилася. Тепер же нерідко доводиться зустрічати сім'ї, у яких недавно повірили батьки пробують позбавити своїх малят казок («нечиста сила» тощо.). І це теж неумно.

Поїзд до школи чарівництва йде з платформи номер «Дев'ять і трьох з чвертю». Таких платформ немає? Ну, отже, і поїзд іде у країну небывальщины, казки і фантазії. І ломитися у цю країну з вимогою, щоб усе було так само прозаїчно і чистенько, як у уроках правопису -отже вивісити у своїй шиї табличку: «Я тупиця. Дітей мені довіряйте. Інакше я їх відучу фантазувати і смеяться».

Казка, яка чесно каже себе, що вона — казка, і бути судима за законами свого жанру. Ось коли Блаватська і Реріхи кажуть, що богиня Изида принесла пшеницю землянам з Венери й на повному серйозі запевняють, що це факт підтверджується дослідженнями ботаніків (які, мовляв, не знайшли землі предків пшеничних злаків) — тут справді очевидна хуліганський змішання міфу та. І треба Блаватська представленій у книжці про Гаррі Поттера як «мадам Ваблатски».

І ще важливі пам’ятати, що вона написана англійкою. Сталося так, що у англійської культурі склалися кілька інші відносини з фольклором, ніж у російської книжності. У російській літературі більше суворості. Усі персонажі народних дохристиянських вірувань були без будь-яких винятків віднесено до світу демонів, свідомих і наполегливих Божих ворогів. Англійська християнська книжність вирішила зробити тут розрізнення. Якісь «духи природи» залишилися у якомусь своєму, «автономному плаванні». Ельфи і гноми присутні тут як «сусідів на планеті» — з тими ж проблемами, як і люди, без претензій на владу людьми і вимог поклоніння собі із боку. Їм також який завжди ясно, що згоду І що зло, їм. Як вона та людям буває важко жити перед Бога, але, як і, вони бояться бездомішкового зла.

У разючою повісті Кліффорда Саймака «Братство талісмана» (разючою вона являє собою рідкісний приклад християнської проповіді у сфері фентезі) Землі запановує воїнство сатани. Воно знищило всі давні списки Євангелія. Єпископ із жалем оцінює становище: «— Світло йде, — розмовляв, — йде із усієї Європи. Я відчуваю, що ми занурюємося знову у давню темряву. У архієпископі іноді бувало щось ханжески-болтливое, але зовсім не від був дурний. Якщо він урочисто заявив, що світло зникає, отже, можна припустити, що так і є: світло піде й уповзе давня пітьма. Церковнослужитель не сказав, чому доказ дійсності манускрипту може стримати прихід пітьми, але тепер Дункан сам зрозумів: якщо буде доведено, що людина по імені Ісус справді жив дві тисячі років і казав те, що передано нам як він слова помер оскільки каже євангеліє, тоді церква знову стане сильної, а й у сильної церкви буде влада відігнати темряву. Адже дві тисячі років у неї великої силою, говорила про порядності та співчутті, твердо стояла серед хаосу, давала людям тонкий тростину надій, протягом якого можуть вчепитися перед здавалося б безнадійності». Рыцарь-христианин входить у боротьбу на силі Зла. З єдиною древнім євангельським манускриптом він пробирається по окупованій країні… І у його мандрівках допомагають маг, гоблін, грифон… Гоблін так пояснює, чому він вирішив допомогти християнинові: «- Не можемо любити вас. — Ви ненавидите нас, то чому ви пропонуєте нам допомогу? — Адже ми ненавидимо руйнівників ще більше, ніж вас. Що б не думало ваше дурна людство, руйнівники — не наш народ. Ми дуже далеко відстоїмо від нього. На те кілька причин. У цьому вся вторгненні руйнівників ми страждаємо разом із людьми, може, трохи менше, тому що в маємо своя маленька магія, якої ми поділилися у людства, коли вона захотів прийняти нас. Отже, ми ненавидимо руйнівників більше, ніж покупців, безліч саме тому хочемо допомогти вам».

Аналогічний і розклад наснаги в реалізації казкових світах Толкієна й Льюїса. Ось і в чарівному світі, який Роллінг. Ми можемо не погоджуватися, Зате таки не можна будувати на людини наклеп: що може видатися недоречним, позамежним з погляду російської книжно-христианской традиції, не є у власних очах автора, вихованого в традиціях англійської культури. Тож немає підстав припускати, ніби книгу було написано із єдиною метою оспівування демонічних істот та його чар.

Книжка вчить чаклунства? Але все «рецепти» магії, достойні ній, діє лише за наявності «чарівної палички». Щодо її виготовлення потрібні то пера фенікси, то ріг єдинорога… Тут вже будь-який дитина зрозуміє, що це ті інгредієнти, що в зоомагазині, отже, йому лише залишиться грати «жартома», використовуючи олівець замість чарівної палички. Ну, так «невсправжки» діти в чарівників грають В. Гвоздицький і без книжок Ролинг.

А знаєте, чому насправді вчать цих книжок? Тому, що материнська любов захищає краще за будь-якого пістолета. Що мужність і вірність хороші. Що друзям треба допомагати. Що боятися зла не можна, і очевидне могутність зла не є нагода до того що, щоб перейти з його бік. Нудні банальності? Правильно. І ось у тому, щоб зробити їх цікавими — і мені довелося написати зовсім на нудну сказку.

А християнський педагог міг із цієї книжки перенести дітей до реалій своєї віри. «Ви вже знаєте, що саме жертовна любов матері врятувала маленького Гаррі від лютого чаклуна? А знаєте, також й у християнстві кажуть: молитва матері із глибини морського дістає, з мертвих воскрешає… А хочете, я вам пісеньку наспіваю, яку в монастирі почув. Слухайте: „якщо мати жива поетова, щасливий ти, землі є кому, переживаючи, помолитися тебе“… Гаррі вибачив зрадника Пітера Педдигрю? А знаєте, з нашого історії був якось людина, який зміг вибачити свого зрадника. У своїй проповіді Він зазначив „благословляйте котрі ненавиділи вас“. Обговоримо, чому помста який завжди уместна?».

Педагогіка, як і жорсткого політика — це мистецтво можливого, мистецтво компромісів. Не всі у навколишній світ залежить ми. Навіть діти — не повністю з нашого влади. І що саме — щоразу вимагати, щоб було на нашу? Усі підминати під себе і свій мірку? І будь-коли пристосовуватися самим? Однак у житті не буває. У чомусь реальність зміниться під моїм зусиллям, десь повинен буду поступитися я. Іноді треба жорстко сказати «немає». Але часом доцільніше не помітити, промовчати. А часом можна перейти до активної дії - але з метою витіснення чи знищення, і з метою приобретения.

Просте слово церковного осуду перед ці книжки було б недоречно. Адже лише Церква може сказати: все в цих книжках — більше, ніж гра, й реальніше, ніж вигадка. Незримий світ образу і справді - є. Світ духів поруч, двері не так на запорі… У цьому вся світі йде війна. Від злих чар захищає любов. Вища любов — це кохання Бога до людей. Ця любов вилилася на нас через Хрест Господній. Так ограждай себе ним! Добрий наставник Гаррі каже йому — «Не завтра піду зі школи, поки школі залишиться хоч одне людина, який мені довіряти. І ще запам’ятайте: тут, в Хогвартсі, той, хто просив про допомогу, завжди її отримував». Так ти довіряй Богові і пам’ятай про ньому. Ця твоя пам’ять ньому нехай переростає в молитву до Нього. І у якому ти перебував — ця молитва захистить тебе від чародеев.

Чому молитва сильніше? Так оскільки чаклун наказує парфумам, що їх пов’язав своїми чарами. І, де накази — немає любові. Молитва ж — це прохання, це вільне поводження до того що, хто Вище, з думкою вільний ж Його любовний відгук. І хоча б тому в ієрархії любові молитва вищою, і сильніше колдующего.

Книжки по Гаррі Поттера дають церковному педагогові поговорити з дітьми про головне — щодо Типиконе і символічному значенні якогось церковного предмета, йдеться про тому, від чого і як врятував Христос.

Я чудово розумію, що публікацією цих своїх роздумів я виклику сплеск озлобленої і яка засуджує реакції на свій з боку чимало числа церковних людей. Ви що ж, як у книжці про Гаррі і філософський камінь, «Хоробрість буває різною. Треба досить відважним, аби протистояти ворогу. Не менше відваги потрібно того, аби протистояти друзям» — коли друзі роблять помилку. Книги про чарівну школу можуть бути реальним розсадником антихристиянських настроїв серед дітей, серед дорослих. У разі, якщо Церква оголосить цим книжках війну. Але миссионерски й надто педагогічно розумніше було би чи просто більше не помічати їх, або ж, помітивши їх існування як, независящий ми факт, надати цьому факту таке трактування, при яким цих книжок заходилися б містком йдучи до Церковь.

І ще — якщо й читати цю книжку отже кожен рядок казки буде сопоставлена з православним катехізисом, тоді хоча й такий аналітик теж не виходить далеко за межі християнської етики. Навіть і коли ти вирішив, що вона шкідлива із нею потрібно розпочати полеміку — брехати у цій полеміці навряд чи стоит.

Якась грекиня Олена Андрулаки написала гнівну одповідь — від імені православної Церкви. Вона запевняє, що вони на другий книзі про Гаррі Поттера «ми читаємо про жертвопринесенні тваринного, шкільної кішки (яку, зауважте, звуть „пані Норрис “) про одержимості маленькій учениці, яка, втрачаючи контроль з себе, душить півнів і нападає попри всі живе мертве у шкільництві. Атмосфера дедалі більше нагадує трилер, тим паче, що це учні щосекунди чигає небезпека бути убитыми».

Ви що тут сказати. 1) Кішка була вбита. Вона стала лише паралізована. Наприкінці книжки вона одужує. 2) Її парализация була жертвою, принесеної хто не пішли, а було лише випадковістю 3) взагалі люди й не мали відношення до цього разу: кішка заціпнула від цього, що побачила відбиток очей василіска; 3) Василіска випустив за грати самий нехороший персонаж тогочасні книги й василіск було вбито Гаррі… І чого ж цього можна було зробити висновок, ніби книжки по Гаррі Поттера вчать приносити кішок на поталу сатане?!

Правильно, є у цій книжці дівчинка, що стали жертвою магії, «зомбі». Але всі ці події оплакує тоді й вона сама, і письменницею такий стан оцінюється як украй негативний. Вважати, у цьому є проповідь сатанізму — однаково що бачити його ж у книжках про. Алексія Мороза практику экзорцизма.

Правильно, що «атмосфера все більш нагадує трилер, тим паче, що це учні щосекунди піддаються небезпеки бути вбитими». Та одне вірно і те, що позитивні герої протистоять цим жахам, знаходять у собі сміливість для боротьби. І перемагають. Якось навіть незручно пояснювати грекині, що у будь-яку дитячої епопеї є хвилина «катарсису» — перемога добра слід за начебто вже безнадійним тріумфом сил зла. І все-таки — нагадаю їй цей термін грецької філософії і драматургії, пояснений ще Арістотелем. Занадто вже дивна ця грекиня, яка примудрилася мотивів в сюжеті з кішкою «римэйк» грецького міфу медузі Горгоне. То що — тепер разом і грецькі міфи, у яких розповідають про парализующем погляді Медузи Горгони, будемо ховати від детей?

Загалом — хороші це книжки. Ось тільки виникли за поганих часи. Якби така книжка сто років тому вони — було б просто доброї фантазією. Навколо була християнська культура, і її прийняла б себе дитини, дочитавшего казку про Гаррі остаточно. І на радянській культурі така казка було б необразлива. Але вона стала крапелькою, несомой потужної і каламутній хвилею неоязычества. Посібники для «початкуючий эзотериков» продаються кожному розі, ідеї «мадам Ваблатской» проповедуются на шкільних уроках так званої «валеології», і не слід шукати «Косий провулок», щоб знайти магазинчик з магічними амулетами і підручниками. Від казки до реального поганству перехід може бути занадто непомітним і швидким. Ховати від дітей книжки про Гаррі Поттера нерозумно. Просто подумати про противагу. Про те, як дитині дати знання про віру її народу, та не марновірствах далеких давніх кельтов.

Книги Ролінг у самому справі двозначні. Сатанисти запевняють, що 20-мільйонний тираж ці книжки призведе до поповненню їх армії 20-ї мільйонами юних новобранців. І якщо перемоги християни буде палити ці тогочасні книги й плюватися на адресу, то, мабуть, так воно. Винні тут не книжки, а зрозуміла людська логіка: раз мені книга подобається, а християни проти нього, раз християни спалюють книжки — у яких одного поганого слова проти їх віри не сказано, щось у самому справі У цих християн негаразд, отже, варто дослухатися їх критикам.

Отже, пропоную експеримент. Нехай і той ж церковний проповідник ввійде у дві різні класу світської школи. І на однієї класесе він забороняти дітям читати книжки про Гаррі Поттера, а іншому запропонує читати цих книжок разом. Як ви вважаєте, дітей із якого класу за півроку стануть парафіянами його Церкви? Ось заради дітей що й кажу своїм церковним «друзям»: почекайте лякатися, почекайте лякати, почекайте засуджувати і викривати, почекайте вірити чуткам. Відштовхнути дітей від Церкви легко. Відштовхнути — і залишитись у гордовитому свідомості одиничності своєї чистоти. Якщо ж впустити дітей у храм — буде шум, буде безладдя, буде сміття. Але зате будуть і дети.

Кураєв А. Гаррі Поттера. Спроба не злякатися.