Постановка проблеми в загальному вигляді

Теоретикометодологічне дослідження проблеми готовності майбутніх учителів музики до роботи з навчальними вокально-хоровими колективами свідчить про необхідність кардинально нового підходу до розробки методики її формування, який полягає в забезпеченні взаємозв'язку теорії та практики фахової підготовки китайських здобувачів ступеня вищої освіти в Україні.

Узагальнюючи методичний доробок із проблеми дослідження, можемо констатувати, що вивчення теоретичних засад не завжди впливає на практику вокально-хорового процесу. Адже практика хорового співу здебільшого передбачає передачу досвіду учням безпосередньо від педагогів, майстрів вокально-хорового мистецтва. Це і пояснює підвищений інтерес китайських здобувачів ступеня вищої освіти до навчання в інститутах мистецтв України та їхнє прагнення долучитись до вивчення практичного досвіду, унікальних українських традицій багатоголосного співу, що мають глибинні корені й міжнародне визнання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемі фахової вокально-хорової підготовки майбутніх учителів музики у вищих навчальних закладах присвячені наукові дослідження І. Коваленко, П. Ковалика, А. Козир, Л. Куненко, П. Ніколаєнко, Т. Смирнової, З. Софроній, які наголошують на необхідності вивчення здобувачами ступеня вищої освіти особливостей національної пісенної творчості, набуття спеціальних знань, умінь і навичок, осягнення методичного досвіду й здатності адаптувати його до умов іншої національної системи освіти. На часткове вирішення цих завдань спрямовані методичні розробки в галузі вокально-хорового навчання (В. Антонюк, А. Болгарський, Н. Гребенюк, К. Матвеєва, З. Софроній та ін.), вокального виконавства (В. Антонюк, В. Ємельянов, Л. Дмитрієв, А. Манабені, Г. Струве, М. Мікіттт та ін.), практичний досвід відомих українських композиторівкласиків (В. Верховинець, М. Леонтович, К. Стеценко,), педагогівхормейстерів (Г. Голик, О. Лукішко, К. Пігров, І. Птиця, В. Сафонова, Г. Стулова, П. Чесноков та ін.), дослідників у сфері роботи з дитячими навчальними хоровими колективами (І. Алієв, Л. Арчажникова, І. Горська, Т. Естріна, Н. Соболєва, Г. Струве та ін.).

Останнім часом з’явилися наукові роботи китайських учених (Бай Шаожун, Вей Лімін, Ван Лей, Ма Сюй, Чжао Веньфан, Цзінь Нань), спрямовані на вивчення досвіду українських традицій багатоголосного співу та вокально-хорового навчання здобувачів ступеня вищої освіти в Україні. Серед яких проблеми, пов’язані з формуванням самоконтролю творчої інтерпретаційної діяльності майбутніх учителів музики в процесі вокально-хорового навчання (Бай Шаожун), методикою вокально-хорового навчання здобувачів ступеня вищої освіти Китаю з використанням українських співацьких традицій (Чжао Веньфан), підготовкою іноземних здобувачів ступеня вищої освіти у ВНЗ України до керівництва хоровими колективами (Ма Сюй), тощо. Аналіз змісту наукових робіт свідчить про висвітлення окремих питань вокально-хорової підготовки китайських здобувачів ступеня вищої освіти. Натомість, досі у практиці вокальнохорового навчання України не існує єдиної вивіреної й усталеної методики підготовки здобувачів ступеня вищої освіти до роботи з навчальними вокально-хоровими колективами.