Германия при монополістичної стадії капитализма

смотреть на реферати схожі на «Німеччина при монополістичній стадії капіталізму «.

Попов Анатолію Володимировичу 413 гр.

Німеччина при монополістичною стадії капитализма.

У період між франко-прусської (1870—1871) і першою світової війнами німецька економіка отримує потужне розвиток. Економічний підйом був обумовлений цілу низку чинників. У тому числі найважливішу роль відігравало завершення державного об'єднання усієї країни й утворення єдиної Німецької імперії під егідою Пруссії. Замість роздрібненої феодальної Німеччини виникла держава з більш як 40-мільйонним населенням. Німеччина отримала єдине торгове законодавство, єдину грошової системи, єдину систему заходів і терезів, всій країні здійснювалося безмитне товародвижение. Усі це сприяло розвитку внутрішнього ринку. Військова перемога над Францією, наступна анексія Эльзаса і Лотарингії (багатого залізорудної басейну) й одержання контрибуції в розмірі 5 млрд. франків також сприяли економічному підйому Німеччини. Комбінуючи лотарингскую руду з вугіллям Рурського і Саарского басейнів, німецькі капіталісти створили власну потужну топливно-металлургическую базу, а французькі мільярди пішли шляхом фінансування промисловості Німеччини. Тому після війни нові підприємства стали виростати буквально як гриби. За перші двоє повоєнних року було створено 328 акціонерних суспільств, із загальним капіталом більш 2,7 млрд. марок. Чимале значення мало і демографічний чинник: за останню третину в XIX ст. чисельність населення Німецької Імперії збільшилася на 40%. Швидкий зростання населення, особливо міського, сприяв зростанню ємності внутрішнього ринку. Як і США, би в економічному підйомі Німеччини відому роль зіграло пізніший початок індустріалізації, не пов’язаної наявністю морально застарілого устаткування й використовує досягнення науково-технічної думки в останній третині в XIX ст. Німецькі промислові підприємства у 70-ті роки створювалися новітній на той час технічної базі. Німецька інженерна думку кінця XIX—начала XX ст. за кількістю якості розробок поступалася лише американської. Прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, було спрямовано на задоволення потреб як внутрішнього ринку, а й німецького мілітаризму, який затіяв гонку озброєнь реалізації агресивних задумів імперіалістичних кіл боротьбі переділ світу. Великі державні замовлення озброєння значною мірою стимулювали зростання виробництва, у галузях важкої індустрії. Як і США, великою була котра стимулює роль замовлень із боку інтенсивного залізничного будівництва (протяжність залізничної мережі за аналізований період зросла більш ніж 33 разу) на метал, вугілля, рухомий склад парламенту й т. буд. Треба враховувати ще одна обставина соціального порядку. За підтримки реакційного державного режиму німецькі капіталісти встановлювали робочим, особливо знову які прийшли із села, низьку зарплатню і поза ці гроші збільшували капитализированную частку національного доходу: темпи промислового зростання Німеччини були вище, а вести робочого — нижче, ніж у Англії й Франции.

Через війну промислового підйому 1970;х років ХІХ ст. структура народного господарства Німеччини суттєво змінилася: промисловість стала превалювати у економічній системі країни. До початку ХХ в. частка населення, зайнятого у промисловості, становила 42,5% проти 28,5% зайнятого сільському господарстві. З аграрно-індустріальної країни Німеччина перетворилася на индустриально-аграрную. Зростання німецького промислового виробництва, у 1870—1913 рр. придбав яскраво виражений стрибкоподібний характер. Темпи розвитку поступалися лише американським. За цей період промислового виробництва у Німеччині зросла майже 6 раз (США— майже 9 разів у Англии—в 2,2 разу, у Франции—в 3 разу). Видобуток кам’яного вугілля зросла 7 раз, бурого—более ніж у 11 раз. Розвиток енергетики, металургії і хімії відбувалося на міцної паливної базі. Це забезпечило швидке зростання виробництва, у зазначених галузях. Тільки протягом першого десятиліття XX в. потужність електростанцій зросла більш ніж 100 раз, виробництво сірчаної кислоты—почти удвадцятеро, калійних солей—в 4 разу. Як і США, виплавка стали до початку першої Першої світової майже наздогнала виробництво чавуну. Німеччина виробляла більше, ніж інші країни, артилерійських знарядь злочину і боєприпасів. У цьому плані у неї недосяжна свого конкурента—Франции, що у 1870 р. по виробленні стали перебувала приблизно у такому ж рівні, як і Німеччина, а до 1913 р. відставала неї майже 4 разу У 60—70-е роки ХІХ ст. Німеччина обігнала Францію із виробництва промислової продукції, а перше десятиріччя XX в., залишивши позаду Англію, стала вже друге (після США) індустріальної державою світу. Значно повільніше, ніж важка індустрія, розвивалася країни легка і харчова промисловість, тут Німеччина відставала тільки від навіть Англії, але з багатьом товарам і зажадав від Франції. У результаті дешевше реальної зарплати німецьких робочих створювався менший платоспроможний попит на ринку. Швидкий промисловий підйом неодноразово переривався економічними кризисами—в 1873, 1883, 1893, 1900—1903 і 1907—1908 рр. Кризи затримували темпи виробництва, але прискорювали процес концентрації та централізації капитала.

Промисловий підйом останній третині XIX— початку XX в. супроводжувався значної концентрацією виробництва й капіталу з урахуванням посиленою монополізації промислового виробництва. В останнє двадцятиліття в XIX ст. у німецькій промисловості число малих підприємств, де працювали до 50 робочих, залишається такою, а число підприємств, де працювали понад тисячу робочих, зросла у 4 разу. Процес монополізації у Німеччині мав свої особливості. На відміну від США він відбувався не так на базі трестів, а основному для базі картелів і синдикатів — угод між фірмами й окремими підприємствами про єдині монопольних цінах продукції, ринках, розподілі сировини й т. буд. Великі картелі і синдикати склалися вуглярі (Рейнско-Вестфальский вугільний синдикат, котрий контролював 50% німецької вугільного видобутку), хімічної промисловості («І. Р. Фарбениндустри»), виробництві озброєння (Крупп), електротехнічній промисловості (АЭГ і «Сіменс»), суднобудуванні (СевероНімецький Ллойд і Гамбургско-Американская компанія) тощо. д.

Перед першої світової війною німецькому господарстві існувало близько 600 монополістичні об'єднань. Паралельно йшов процес концентрації та централізації банків, зрощування промислового й банківського капіталу і формування фінансового капіталу. Перед першої світової війною 9 найбільших банків зосередили в руках 83% всього комплексу німецького банківського капіталу. Керівництво цих банків був представлений в 751 промислової компанії. Отже, до того ж час німецький фінансовий капітал значно поступався англійському, і французькому у соціальному та політичному відношенні. «У Великобританії й у Франции,—писал У. І. Ленін, — буржуазія панує повновладно і майже (за малими винятками) безпосередньо, тоді як і Пруссії першість за феодалами, за юнкерами, за монархічним милитаризмом».

Нинішній у середині в XIX ст. союз німецької буржуазії і феодалів перейшов в буржуазно-юнкерский імперіалізм, який носив виключно реакційний і агресивний характер. Монополії повновладно панували в в промисловості й фінансах, але у німецькому державі і суспільстві командні висоти як і належали помещикам-юнкерам. У тому числі, як і зараз, формувалося імперське уряд, апарат управління, офіцерський корпус. Між буржуазією і юнкерами, звісно, виникали приватні протиріччя, але у області зовнішньою і внутрішньою політики імперії їх інтереси майже зовсім збігалися. Система величезних військових замовлень, гонка озброєнь сильно прив’язувала німецькі монополії до мілітаризму, до залишкам феодального строя.

З огляду на незабезпеченість країни деякими видами промислового сировини, особливо нафти, і з невідповідності розвиненого виробничого апарату платіжним можливостям внутрішнього ринку, для німецьких монополій мав особливе значення зовнішній ринок. Німецький імперіалізм приймає саме активну участь у міжнародних монополістичні угодах (наприклад, договір 1907 р. між німецької АЭГ і американською «Дженерал електрик», міжнародний картель торгових суден з участю моргановской «Міжнародної компанії морської торгівлі», рейковий картель, цинковий синдикат та інших.). Перед війною майже виповнилося по 100 міжнародних угод з участю німецьких монополий.

Вивезення товарів і капіталу, проте, для німецьких монополій не грав такий ролі, як монополій англійських і французьких. Головна зовнішньоекономічна лінія німецьких монополій полягало у забезпеченні збуту промислові товари, а вивезення капіталу грав допоміжну роль, хоча за перші 13 років XX в. обсяг цього вивезення зросла з 12,5 до 44 млрд. франків. На відміну від Англії, вывозившей свій капітал переважно у колонії, Німеччина експортувала капітал туди, де були ринки для німецької промисловості. «Вивезення капіталу за границу,—указывал У. І. Ленін, — стає засобом заохочувати вивезення товарів зарубіжних країн». За 1870—1913 рр. обсяг німецької зовнішньої торгівлі виріс більше, ніж англійської та французької. Однак потреба в імпортній сировині й напівфабрикатах призводила до зростанню німецького імпорту. Перед першої світової війною його обсяг кілька перевищував розміри експорту. Якщо вивезенні понад 73% обсягу становила вартість машин та інших готових товарів, то імпорті близько 60% складали сировину. Німецькі вироби у період зайняли місце на світовому ринку машин, електротоварів, хімічних продуктів. Прагнення оволодінню ринками збуту і сировини посилювало агресивність німецького империализма.

Остання третина в XIX ст. стала хіба що періодом змагання прусського і американського шляхів розвитку капіталістичного сільського господарства. З огляду на збереження феодальних пережитків, вказував У. І. Ленін, розвиток продуктивних сил німецького землеробства йшло незрівнянно повільніше, ніж і в Америці. Особливо велика концентрація юнкерського землеволодіння був у Східної Німеччини. У Пруссії великі поміщицькі господарства (понад 100 га) займали більш як третина всієї оброблюваної площі, а Померании—даже понад половина. Найбільші володіння зосереджувалися у царствующей династії (Гогенцоллернів) і нащадків середньовічних феодальних будинків (Арнимы, Гогенлоэ, Шуленбурги, Бисмарки, Шверины, Бюловы та інших.). Імператорської прізвища належало близько 200 тис. га, а Землі. селянських господарств мали наділи трохи більше 2 га. У тому числі і рекрутировался сільськогосподарський пролетаріат. У німецькій селі відбувалася класова диференціація, що вів до появи куркульства (гроссбауэры). На початку 80-х XIX в. частку великих господарств (понад 10 га, сюди входили юнкери і кулаки), які становлять лише близько 13% загальної кількості господарств, доводилося понад 70% всієї оброблюваної земли.

Німеччини встановилося панування фінансової олігархії. По організації німецькі монополії перевершували англійські і французькі (а у чем—даже американські). У. І. Ленін вказував, що «…німецький імперіалізм свіже, сильніше, організованіше, вище англійського…». У господарствах юнкерів і гроссбауэров доволі застосовувалися машини, мінеральних добрив, плодосменный оборот, розлучалися поліпшені породи худоби. Юнкерські і кулацкие господарства набували все більш агропромисловий характер, розвивалися винокуріння, цукрова промисловість. Росла інтенсивність землеробства: за 1870—1913 рр. площа під житом збільшилася лише з 5%, а валовий сбор—в 2,5 разу. Проте феодальні пережитки, обмежуючи платоспроможний попит на промислові вироби із боку наймитів та дрібного селянства, й цим, перешкоджаючи розширенню внутрішнього ринку, затримували розвиток продуктивних сил.