Гестозы вагітних

Пізній гестоз являється синдромом поліорганної недостатності, що розвивається внаслідок вагітності чи загострюється в зв «язку із нею. Ця патологія виникає в тихий випадках, коли адаптаційні системи організму матері не спроможні забеспечити потреби плоду, який розвивається. Гестоз може із «явитися у здорових вагітних — чисті гестози, а також при наявності вони захворювань (нирок, печінки, серцево-судинної й ендокрінної систем) — комбіноваці.

Поява гестозу в ранні рядки (после 20 неділь) завжди винне насторожувати у відношенні комбінованої форми цієї яатології. Найбільш часто гестози виникають на фоні захворювання нирок, гіпертонічної хвороби, серцево-судинної патології, як правило, важко протікають.

У нашій крайні пізні гестози класифікуються на виборах 4 клінічних форми: водянку, нефропатію, прееклампсію й еклампсію.

Головні прояви цієї патології заговорили українською у «язані з спазмом судин, підвищенням проникності їхні стінки, затримкою води й натрію в організмі із послідуючим розвитком гіпоксії, різким розладом функції ЦНС, залоз внутрішньої секреції, нирок, печінки й інших органів, глибоким порушенням обміну речовин.

Згідно літературним данним провідними чинниками у виникненні пізніх гестозів є недостатній кровообіг, порушення газообміну й обміну речовин в плаценті. Важливу роль належить спіральним артеріям матки, частина які з природженої чи набутої недостатності залишаються спазмованими, що супроводжуються ознаками ішемії й гіпоксії плаценти.

Порушуються рівновага між простацікліном й тромбоксаном. Зниження синтезу простацікліна й підвищення тромбоксана в плаценті призводить до генералізованого спазму судин із підвищенням периферичного опору у яких, до пошкодження ендотелія судин й посилення агрегації й адгезії тромбоцитів із розвитком тромбоцітопенії,.

а тажож до активації внутрішньосудинного звертання, відкладання фібріна в термінальних відділах кровоносного «русла й послідуючим мІкроииркулярним порушенням в органах.

Недостатня гемоперфузія через судини матки поглиб^ве ішемію й гіпоксію тканних структури ній із підвищеннйм викидом норадреналіна й серотоніна, що також супроводжується периферійним спазмом судйню. У середині мікросудин матки виразний стаз крові, агрегапія, адгеяія й десименірованний мікротромбоз.

Сповільнення кровообігу у відділі обміну речовин визивае гіпоксію ткайин 9 різким порушемням метаболізму. Підвищуеться концентрапія недоокисленних метаболітів (лактату, пірувата), збільшуеться кількість активних поліпептидів (гістаміна, ацетілхоліна, простагландинів), що призводить до вазоділятації судин в матці. Алі в умовах «сладжа «утворені агрегати клітин крові не йроходять через розжирені судини, а сама вазоділятація посилює неоднорідність судинних калібрів й стаз кройі. Одночасно дія ацідозу, серотоніна, кінінів й, можливо, гістаміна різко збільауе проникність капілярної стінки для рідини, електролітів й білків із переходом їхнього в тканини. Втрата рідкої частини крові призводить до згущення й підвищення її вязкості. Aгрегати еритроцитів накопичуються в мікроциркуляторному руслі й виключаються з загального кровообігу, розвивається синдром секвестрації крові(А.П.Зильбер, 1977, N/^^?^^^ і співавт^ 1^^). Секвестрація крові в мікроциркуляторнему руслі матки викликає гіповолемію в загальному колі кровообігу. ^^^іхляеваи976)^Г^М^Соловьораісиівавт.(1971)^В^Н.Серов й сяівавт.(1989) відмічають.зниженйяОЩйа 30% від повального рівня.

Зниження ОЦК обумовлює перероаярйдІйейня про «ємів циркулюючої крові й за іншими органах й системах. У першу чергу в процес втягуються мікроциркуляторнІ русла нирок, печінки, гіпофіза й каротідні гломуси, так як їхнього кровопостачання забезпечується.

системами капілярів низького тиску, найбільш чутливо реагуючими на зміни загальної ремодинаміки; мозок й міокард включаються в цю реак^ цію на более пізніх стадіях.

Внаслідок гіповолемі? й порушення мікроциркуляці? нирок подразнюються клітини юкстамедулярного апарату із виділянням рені-на, останній активує плазмйтичниЙ Ар-глобулін й утворюється ангіотензін^ який має сильну вазоконетріктурну дію^.

Порушення нирковр? мікрор^моциркуляці^ супроводжується зменшенням клубочково^ фільтраці^^, затримкою ^рідини й токсичних поліпептидів) змінами в паренхім^^ розвитком олігурі? ^ анурі?^.

Зниження ефективності мікросудинно^о кровотожу печінки викликає пригнічення білковосинтезуючо?^ дезінтоксикаційно? й сечовинообразуючо? ?? функцій^ Всі ці зміни в організмі матері викликають гіпотрофію і.

гіпоксію плоду. Зменшення інтенсивності мозговоТ. мікрогемоцирку-ляпі^ супроводжується гіпбксією й набряком мозку, а розвиток ДВС-^индрому в органній й системній циркуляцій приводити до геморагічних, й^{ромботичних} ус^ладнень.

Таким чином,інтенсивн^істьмікрогемоцир^улят9рних порушень, визначають тяжкість й прогноз пізнього гестозу для матері і.

пглода, а також вибір засобів фармакологічно? терапі?^.

ТЕРАПІЯ ПІЗНІХ ГЕСТОЗІВ (загальні положення).

Виходячи із патогенезу пізніх гестозів вагітних, терапія винна бути комплексною, проводитися із урахуванням переваги того чи іншого сйндрому (гіпертензивний, рвфротичний, коагулопа-тичний, синдроми будомно?^апруги набряку тканин, фетбплацен-тарн^ недостатності та інш.)^Лікування винне бути суворо регламентованним по годинах, при важких йогб ^ормах-су^^сно із лікарями анестезІологами-реаніматологамй.

Дуже важливий лабораторииЙ контролю над ефективністю призначено? терарії й внесенні при цьому необхідної корекції.

Для досягнення належних успіхів «в лікуванні необхідно виконувати ряд принципових положень:

1. Госпіталізація у відділення чи палату інтенсивної терапі?^ Яка обладне^на всіма необідними засобами для надання в повному обсязі комплексу лікувальних засобів) а також діагностииною апаратурою для повноцінного контролю за функціонуванням життєво-важливих органів^.

2. Раціональне харчуваннях.

3. Створення лікувально-охоронного режиму-допомага^ попереджу-вати продукцію вазбактивнихгамінів (норад^еналіна, ^реналін^-т. серотоніна) поширенню вазоко^стрікці? й зберігає компенсаторні механізми адаптаці?.

4. Нормалізапія гемодинаміки:

а) ліквідація спазму периферичних судин та нормалізація матково-плацентарного кровообіг^^ б) усунення артеріального гіпертонії^ в) боротьба із гіповолеміею^ реологічними порушеннями^.

5. Корекція порушень метаболізму: а) водн^електролітного обміну^ б) білкового обміну^ в) кислотно-основного стану. 6. Нормалізація^ункці?дихально^ «системи іЦНС. 7. Проведення антиоксидантної терапій 8. Профілактика й лікування судомного синдрому. 9. Раціональне родорозрішення. 10. Реабілітація хрорих п^сля родорсзр^шенн^. Медикамеятожні р яр

Необхідно дотримуватися послідовності в лікуванні за патогенетичним принципом й в залежності від ступення важкості ^ гестоза.

Терапію розпочинати з седативних препаратів^ знімання спазму периферичних^ маткових й плацентарних судин, корекці? білкового обміну. При цьому яосилюеться ефективністп ді? гіпотензивних й діуретичних засобів інфузійної терапії(поліп-шуеться нирковий кровообіг^ збільщується діурез)^ знімаються ризик перевантаження судинного русла^ набряку легенів^ мозку< У другу чергу проводитися гіпотейзивна терапія.>

Після зняття спазми судин^ покращання клубочкової фільтра-пі?^ досягнення гіпотензивного ефекту^ ліквідації гіповолемії призначаються діуретичні засоби. Проводячи л^кувайня пізніх гестозІв необхідно усвідомити^ що^фект призначено? терапії наступах на стаді? пр^гестоза^ в інших випадках іноді можна досягти ремісії, а 20% вагітних ^ гестозом не піддаються терапі? й захво^жвання невйийно прогресує. У цих випадках для збереження здоровий^ жінки ^ попередження перінйтально? смертності доцільно провести термінове родороз-рішення й дальніше лікування ^іеї патології.

Основні групи йрепар^тів^ що застосовуються дяй лікування пізніх гестозів та їхні фармакологічна характеристика^.

Препарати^ впливаючі на центральну нервову систему. Наркотичні та снодійні засоби:

Ф т про р от, а звінгаляційний наркотик легко всмоктується з дихальних івляхів й с^оро виводиться легенями $ незміненому виглядів лише невелика частина препарату метаболі^уеться в організмі. Сві-домість виключається через 1−2 хв. после початку дії парів фторо-тана. Після припинення подачі фторотана через 3−5 хв^ хворі пробуджуються. Збудження спостерігається рідко й несильно виражене. Обережно потрібно й^го застосовувати у хворих із порушенням ритму серця, при гіпотонії, органичних змінах в печінці. Фторотан викликає релаксапію йатки й знижує її чутливість до препаратів, що викликають її скорочення (алколоїди опориьї, окситоцин). Наркотик має властивість пригнічувати симпатичні.

ганглії й розширювати периферичні судини^.

При наркозі фторотаном слід враховувати швидку зміну стадій наркозу. Концентрація кисню в суміщі для інгаляцІ? винна бути не нижче 50%< Фторотан ірі пізніх гестозах застосовується короткочасно із метою попередження виникнення нападу еклампсії^ налагодженні внутрішньовенного капельника^ піхвового огляду^ У цих випадках його можна подавати із допомогою звичайно? маски для наркозу по 15−30 крапель за хвилину.>

З, а до і з т йдеться про т, а — інгаляційний наркотик застосовується при гестозах в основному із метою знеболювання родів методом перерваної аутоаналгезії за допомогою спеціальних наркозних апаратів. Суміш зажись азоту й кисйю водаеться р співвідношенні 60−70^ ^40−30%. Закис азоту не викликає ускладнень й через 10−15 хвилин (яісля припинення подачі) виводиться через дихальні шляхи^ ^.

Б, а р б й т у р, а т і - гексенал, тіопентал — натрій мають снодійний та наркотичний ефекти^ Застосовуються препарати для внутріжньовенн^го наркозу 1−2% ?x розчин^ який готують перед введенням^ Вводять тієї чи другий препарат повільно (1 мл. ві хв.)^ Наркотична дія^ после одноразового введення, продовжуються ЗО хв. Препарати призначаються в комплексному лі^ув^нні еклампсії, їхнього м^жна застосовувати внутрішньом^язово по ^ мл.1% розчину через 4 години. ІТре^арати проходять через плацентарний бартер й можуть визнати гіпоксію плоду. При ускладненнях^ пов^язанних з^введен-ням барбі^ур^тів (пригнІ^ення дихання^ пррушення серцевої дІяль-несті) показано застосування бемегріда^^обова доза^-1 р. Ф е зв про б, а р б й т, а л — володіє заспокійливим, снодійним, протисудомним ефектом. Застосовуетьеялри лікуванні прееклампсії й еклайпсії внутрІшньовенно (його розчинна форма). Разова доза 200 мг. Добова доза 500 мг.

Не б, а р б й т у р про в й п р е п, а р, а т і - предіон (віадріл) мало^ снодійну й наркотичну властивості. Застосовують віадріл в розчинах різне? концентрації(від 0⁹% до 3%). Початкова доза для вступного наркозу складне 10−12 мг/кг, вводять розчин в вену через голку із широким діаметром з ро^р^хунку 1 р. протягом 3−5 хв. Загальна доза від 0,5 до 3,5 г.

Наркотичний ефект віадрілу пі^ля одноразового введення продовжується 30−40 хв^ Краплинним введенням 0,5−1% розчину можна підгримувати продовжений сон^ Розчин для інфекцій готують безпосередньо перед вживанням. Розчинником можуть бути ізотонічні розчини глюкози, натрію хлоріду, 0,23% новокаїну чи вода для інфекцій.

Віадріл добро послаблює м^язи, не впливає суттєво на дихання й серцево-судийну систему. Основним ускладненням віадрілу є подразнення вен, в подальшому може розвинутися флебіт. Дия, попередження останнього^ перед віаді-лом, необхідно запровадити 0,25−0,^5% новока^на.

^ М, а р до от і год зв й, а зв, а л р е т і до и.

П р про м е буд про лшвидко всмоктується І справляє сильну анальгезуючу дію при парентеральному введенні,. У зв «язку з зняттям болі має снодійний ефект^ Лагодити спазмолітичну дію на гладенькі №^язи внутрішніх органів, разом із цим підвищує тонус й посилюю скорочення м «язів матки.

У акушерській практиці застосовується для< обезболювання й прискорення родів, а також^в комплексному лікуванні пізніх гесто-зІв для посилення ді? психотропних, «» наркотичних, спазмолітичних й гіпотензивних засобів. Разова доза 0,04 р. Добова доза 0,16 г.>

П з і x от р про зв зв й із і з про б і :

Нойролоптнчпі препарати, А м й зв, а із й зв — основний представник нойролея^^в. Седативна дія амін^зіна зв^ організм обумовлена його впливом на ЦЗЙ.

При цьому величина седативного ефекта дозозалеткна. Це супроводжується пригніченням умовних та руховозахисних рефлексів) зниженням рухової активності) зменшенням тиску крові. Останнє заговорили українською у «язано із наявністю у препарату антиадренергичних властивостей (бло-куе центральні так периферичні адренорецептори)^ Аміназін посилює дію снодійних) наркотиків^ аналгетиків) місцевоанестезуючих речовин^.

Для внутрішньовенного введення необхідну кількість аміназіну розводять в 10−20 мл. 3% глюкози «^бо ізотонічного розчину хлориду натрія, вводять повільно (протягом 5 хв). Парентеральне введення аміназіна може викликати р^зке падіння АТ) ортостатичний колапс. Вища разова доза -0,1 р. Добова доза — 0)25 г.

Д р про п е р й буд про л — нейролептичний препарат з групи бутірофе^ нонів. Має альфа-адреноблокуючу, знеболюючу, протишокову, протиблювотну ді], знижує артеріальний тиск^ викликає стан нейролеп-сі?^ Потенціє дію гіпотензивних) знеболюючих) наркотичних препаратів) транквілізаторів.

Застосовують для купір^вання гіпертоничних кризів) станів збудження внутрішньовенним струминним введенням з розрахунку «0)1 мг/кг (частіше- 2 мл/5 мг/ 0)25% розчину). Дія препарату продовжується 3−4 години. Дроперідол має властивість кумулювати) тому при повторному введенні(через 3−4 рік) доза складає 2/3 первин-но?) при наступних -(через 6)8 та 12 рік) — ½ первинної.

Транквілізатори.

З й б йдеться про зв (діазепам) седуксен) реланіум) валіум). Ма^ заспокійливу дію зв^ центральну нервову систему) протисудомну активність) викликає помірну м «язову релаксацію) снодійний ефект) потенцюе «дію аналгетиків й снодійних) зменшує почуття страху) тривоги) напруги) галюцінацій^із організму виділяється нирками. Проникає через плацентарний бар^ер^ тому застосування його вагітним жінкам довший годину не бажано (пригн^чує рухомість і.

дихальний центр у плода).

Розчин седуксена не можна змішувати в одному шприиі із інши-^ ми преЙ^^тами — може утрорюватись осад.

Вводитися внутрішньом^язо^о й внутрішньовенне по 10−20 мг (2−4 мл 0⁵^ розвину) 2−4 рази на добу.

Максимальна добова доз^ 70 мг.

^р^с^^ч^^^. Седативне препарати.

Препарати цієї групи посилюючи процеси гальмування чи знижуючи процеси збудження можуть р^гулюватч вплгв на центральну нерво-ву систему^ ^^ «і ^оте^пюють дію з «оліи^их) ^ «- «^лрет^ків й інших нейроттоопних засобів.

При лікуванні легких форм гестозів застосовуються препарати з коріння валеріани^ пустирника^ бояришника) ревеню^ беладони, листя м^яти перечно^ трилисника водяного) шишок хмелю та інш. Для лікування важких форм гестозів широко застосовується магнія сульфат. «.

М, а р зв й з у л и ф, а тдля парентерального введення випускається в ампулах 20% чи 23% розчин по 5) 10^ 20 мл. Препарат має багатогранну дію на організм. При парентеральному введенні препарат заспокійливо впливає на ЦНС. У залежності від дози спостерігається седативний^ снотворний^ наркотичний^ сечогінний, гіпотензивний^ протисудомний, спазмолітичний ефекти, знижується внутрішньочерепний тиск.

Сульфат магнію має також курареподібну дію внаслідок пригнічення нервово-м^язово? передачі(релаксує поперечнополосату мускулатуру). Препарат знижує збудливість дихального центру, великі дози при парентеральному введенні можуть викликати параліч дихання, пригнічувати скоротливу функцію мускулатури матки,.

Гіпотензивну дію магнію заговорили українською у «язують із можливістю послаблення. судинне^ реакпі^ на пресорні речовини (ангіотензин III, норадрена-лін).

При легких й середніх щаблях важкості гестозу сульфат магнію вводять внутрішньом^язово^ при важких формах-внутрішньо-венно.

Іони магнію проникають через плаценту й часто викликають гіпотонію новонародженого) можуть призвести до пригнічення й зупинки дихання.

Дози препарату підбираються таким чином) щоб його концентрація в сироватці крові укладала 6−8 ммоль/л. Порушення збудження в провідній системі серця зустріяаються при концентрації 10−15 ммоль/л) концентрація вище 15 ммоль/л може призвести до зупинки серця. «.

Концентрація магнія в сироватці від 12 до 15 ммоль/л супроводжується депресією дихання.

Тому при застосуванні сульфату магнія необхідно контролювати частоту серцебиття) дихання (не менше 14−16 за хв.)) вира-женість колінних рефлексів.

Сульфат магнію виводиться із організму в основному через нирки) тому його можна застосовувати при достатній функції їхні. При випадковому передозуванні хвору необхідно і^ітубумми й пере;

водити на^^^ ^^^^^^^^. Антагоністом магнію е препарати кальцію 10% 10 мл в вену.,.

У повсякденній практиці доза сульфату магнія визначується початковим рівнем середнього артеріального тиску (САТ), вагою тіла вагітної й індивідуальною чутливістю до препарата.

Середній артеріальний тиск. САТ== АТ сист. + 2АТ діаст.

З У нормі САТ 90−100 мм рт. ст.

У практичному відношенні можна притримуватися наступних принципів підбору доз^ й швидкості введення сульфату магнія в залежності від початкового рівня САТ: ^.

^^ «Р від ІІР до 120 мм рт.ст.-1,8 г/год (30 мл 25% розчину чи 7,5 р сухої речовини в 400 мл реополіглюкіну);

З^/ від 121 до 130 мм рт.ст. — 2⁵ г/год (40 мл 23% розчину чи 10 р сухої речовини в 400 мл реополіглюкіну); ^^Т^вище 130 мм рт. ст^ - 3² г/год (50 мл 23% розчину чи 12,5 р сухо? речовини в 400 мл реополіглюкіну).

При САТ від 100 до 110 мм рт ст. можливе призначення магне-зійно? терапій в залежності від йаги тіла: до 90 кгС⁰⁴ г/кг/год.

Частіше застосовують початкову дозу сульфату магнія: 4 р розчиненого в 150−200 мл реополіглюкіну й краплинне вводять протягом 3−4 рік под контролем зниження АТ з. наступним введенням кожну годину по 1 р, чи 5 р кожні 4 години (не под годину родів).

Периферичні вазоділататори.

Це група препаратів^ що впливають на найдістальніші відділи судинної системи (артеріоли й венули). До них відносяться безпосередньо периферичні вазоділататори^ натрія нітропрусид^ апресін), а також антиангінальні засоби^ що мають судиннорозширюю-чу дію — органічні нітрати (нітрогліцерін, нітросорбід), молсідо-мін. Нітрати, молсідомін мають більший вплив на венули, натрія нітропрусід — на артеріоли й час^ово на вени, апресім переважно на резистентні артеріальні судини.

Всі перечислені засоби повинні застосовуватись под суворим контролем гемодинаміки й спостереженні доз. Вони можуть різко знизити системний артеріальний тиск^ викликати колапс, погіршити кровозабезпечення серця.

М, а т р й я зв й т р про п р у з і д (наніпрус, ^іпрід). Препарат вводять внутрішньовенне краплинне. Розчин готують безпосередньо перед застосуванням. Вміст одніе? ампули (25 чи 50 мг) розчиняють в розмірі 5 мл ізотоничного розчину глюкози й переносять в крапельницю (500 чи 250 мл 5% глюкози). Враховуючи нестійкість препарату флакон із розчином покривають чорною світлозахисною плівкою. Швидкість інфузії контролюється показаниками АТ з роз;

рахунку 0,5−5 мкг/кг. При передозуванні препарату можливе виникнення різкої гіпотензія тахікардії, блювоти, головокружіння. У цих випадках слід зменшити швидкість введення препарата.

Антидотами нітропрусиду є метгемоглобінутворюючі препа-рати (метиленова синька, натрія тіосульфат). А п р е з й н (гідралазін).

Препарат безпосередньо знімає спазм м «язів артеріол, тому основною його особливістю являється зменшення опору периферій- «них резистентних судин (артеріол) й викликає зниження артеріального тиску, зменшує навантаження на міокард, посилює серцевчй викид, а також посилює плацентарний, церебральний й нирковий кровообіг.

Добре його використовувати, як доповнення до магнзіальної терапії. 40 мг препарату розводять в 100 мл ізотоничного розчину натрія хлрріду й вводять з швидкістю 5 мг/год. Для досягнення мети цю дозу кожні ЗО хв. поки величина діастолич-ного тиску не стані ІОС мм рт.ст.

Апресін починає діяти через ЗО хв^, максимальна тривалість-дії 3−4 год.

Побічне ефекти: головна біль) тахікардія, головокружіння, біль в ділянці серця, блювота.

П е р л й зв р, а зв й т (Нітрогліцерин для внутрішньовенного введення). Вводитися 0,01% розчину крапельне. Для цого 10 мл препарату розводять в 90 мл фізіологічного натрія хлориду. Швидкість введення 25 мкг/хв піц контролем артеріального тиску, повільно збільшуючи швидкість інфузії, Яка не винна перевищувати 200 мкг/хв.

Слід враховувати, що перевищення оптимальних доз перлін-ганіта й інших нітратів може визвати порушення ритму й провідності серця, колаптоїдний стан^.

М про л з й буд про м й зв (сіднофарм) в таблетках. Препарат має антиангінальний вплив. Ефект заговорили українською у «язаний із периферичною венодиля-туючою дією, збільшенням ємкості венозної системи й зменшенням венозного припливу до серця. Під впливом препарату знижується тиск в легеневій артерії^ зменшується наповнення лівого шлуночка й напруга стінки міокарду. Препарат покращує коллатеральний кровообіг й зменшує агрегапію тромбоцитів.

Молсідомін застосовується сублінгвально по 0,002 р три рази на добу. Спазмолітичні засоби різних груп.

П, а п, а е р й зв — алкалоїд, що знаходиться в опії. Виготовляєте ся також синтетичним шляхом. Являється міотропним спазмолітичним засобом. Він знижує тонус й зменшує скоротливу діяльність гладеньких м «язів й в зв «язку із цим має судинорозшируючу й спазмолітичну дію.

Для лікування гестозів вводитися в м^язи чи в вену. Для внутрішньовенного введення 2 мл 2% розчину папаверіна розчиняють в 10−20 мл натрія хлориду 0,9% й повільно вводять. При перевищенні дози чи при швидкому його введенні може виникнути аритмія, часткова чи повна атріовентрикулярна блокада.

Разова доза — 0,1 р. Добова доза — 0,3 г.

М про — ш п, а — по фармакологічній дії препарат близький до папаверіна, але й має дещо более сильну й продовжену спазмолітичну активність.

Для лікування даної патологів застосовується по 2−4 мл 2% розчину в м^язи чи в вену 2−3 рази на добу.

Д й б йдеться про лпроявляє судиннорозшируючу, спазмолітичну активність, в деякій мірі знижує тонус й розширує^ мозкові судини. Вводитися дібазол у вигляді 1% чи 0,3% розчину внутрішньом^язово.

внутрішньвенно по 426 мл 2−3 рази на добу.

Є у ф й л й н-посдаблюе м^язи бронхів^ знижує опір кровоносних судин^ розширює коронарні судини серця, знижує тиск в системі легеневої системи, підвищує нирковий кровообіг, підвищує діурез заговорили українською у «язаний,із зниженням канальцево? реабсорбції. Викликає збільшення про мегіою води^ елйтролітів, особливо іонів натрія й хлорй. Препарат стимулює скорочення серця, при цьому підвищує потребу міокарда в кисні.

Застосовується в основному для внутрішньовенного повільного введення 2,4% його розчин по 10 мл, котрі завч^с^о розводять «в ІО-2О мл ізотонічного розчину натрія хлориду. При появі серцебиття, тошноти швидкість введення зменшують.

Протипоказанням для застосування еуфіліну є коронарна недостатність й порушення серцевого ритму, виражена тахікардія. Разова доза — 0,25 р Добова доза — 0,5 г.

П^ зв т про до з й ф е л й зв (т^р^нтал). Пр^явля^ судиннорозши-рюю^ дію^ покращує поо^ачан^гкис^р ткани^а^заторможуе агре-гапію^ромб^итів й зме^уе згущення^^бві. ^.

Внут^ішньо^ннр^водят^ 0,1 р¹ а^рула) в 250⁵⁰⁰ мл 5%, глюкози ат^ і^^^чного ро^чи^унатрія хлориду. Добова^д^за -0,^0,3 г.^.

Р, а зв р л е р про зв — має холінолітичну, спазмолітичну й місце-воанестезуючу властивість. Застосовується для внутрішньом «язо-вого, підшкірного й внутрішньовенного введення у вигляді 1,5% розчину по 2 мл. Разова доза — 0,06 г (4 мл). Добова, доза — 0,18(12 мл).

До у р, а зв т й л (діпірідамол). Крім коронаророзширюючої дії препарат зменшує периферичний опір й помірно знижує артеріальний тиск. Важливою особливістю курантіла е його властивість термозити агрегацію тромбоцитів й попереджувати утворення тромбів в судинах. Застосовується також для поліпшення маткове-плапентарного кровообігу. 2 мл. препарату розводять в 200 мл 5% розчину глюкози чи реополіглюкіну й вводять краплинне в вену.

М про в про до, а У зв — місцевий анестетик.

Застосовується для лікування гестозів із метою зняття спазму периферичних судин й покращання мікроциркуляції у вигляді глюкозо-новокаїнової суміші: — глюкоза 20% 150 мл + новокаїн 0²⁵% 150 мл в вену повільно краплинне^ 8 ОД інсуліна (після опреділен-чя чутливості організма на новокаїн).

Гіпотензивні засоби.

Механізм дії різних груп антигіпертензивних препаратів визначається їхні впливом на різні відділи регуляпії судинного тонуса.

Вище були охаражтеризовані фармакологічні засоби^ котрі крім основних^ мають гіпотензивні властивості(див.нейротропні, седативні^ периферичні вазоділататори та спазмолітичні препарати різних груп)^.

З і з про б і^ впливаючі на судинорухІвні(вазомоторні) пентри головного мозку. До л про Ф е л й зв (гемітон катапресан).

Препарат стимулює а? — адренорецептори судиннорухівних центрів^ зменшує потік симпатичних імпульсів з ЦНС й знижує звільнення норадреналіна з нервових закінчень. У зв «язку із цим клофелін має гіпонзивну дію^ остання супроводжується зниженням серцевого жикиду й зменшенням периферичного опору судин^ до того числі й судин нирок. Препарат має також седативну дію) заговорили українською у «язану з впливом на ретикулярну формацію стовбура мозку.

Для внутрішньовенного введення 0⁵−1 мл 0⁰¹% клофеліна розводять в 10−20 мл ізотоничного розчину хлориду натрія й вводять повільно протягом 3−5 хв. Гіпотензивна дія розвивається через 3−5 хв. й продовжується 4−8 рік. Різка відміна препарату може призвести до підвищення артеріального тиску< Разова доза — (0)05−0¹⁵ мг) 0⁵−1,5 мл 0,01% розчину. Добова доза максимальна — 1,2−1,5 мг (6−8 мл)^. М е т й л буд про ф а^(допегіт, альдомет), подібно клофеліну гальмувати симпатичну імпульсацію й викликає, зниження артеріального тиску. Гіпотензія супроводжується уповільненням серцевих скоро-чжнь, зменшенням серцевого викиду й периферичного опору^ Орто-статичної гіпотонії ^спостерігається. У більшості викликає седативний ефект. З організму виділяється нирками, січа при стоянні набуває темного кольору^ Препарат проникає в материнське молоко. Максимальна добова доза — 3 г (таблетки по 0,25).>

Гангліоблокуючі препарати^.

Гайгліоблокатори мають властивість блокувати Н-холінорепеп-тори вегетативних вузлів й в зв «язку із цим тормозять передачу нервового збудження із прегангліонарних на постгангліонарні волокна вегетативних нервів. При цьому настає зниження артеріального тиску, що заговорили українською у «язано з зменшенням надходження судиннозвужуючих імпульсів до судин й розширенням периферичного судинного русла (в першу чергу артеріол).

Гангліоблокуючі препарату застосовуються для купірування гіпертоничних кризів.^спазмів периферичних судин, при важких формах гестозів, набряках легенів та мозку.

Найчастіше в акушерській практиці застосовуються гангліо-блокатори коротко^(арфонйд, імехін) та середньої продовженності дії (пентамін, бензогексоній^ гігроній) із метою контрольованої гіпотонії. Застосування гангліоблокаторів при пізніх гестозах вимага^;

надзвичайної обережності. На фоні гіповолемі^ що має місце при гестозах) проведення гангліплегі^ може призвести до невідповідності судинного русла ОЦК із подальшим зниженням інтенсивності гемоперфузі^ й поглибленням важкості метаболічних порушень в організмі матері й плода.

Припустимо призначення гангліоблокаторів в кінці Першого^ под годину іншого й в післяродовий періоди^ а под годину вагітності призначення цих препаратів необхідно обмежити.

На початку лікування рекомендується перевірити реакцію хвороб на малі дози препарату) вводять половину середньої дози й слідкують за ефективністю дії.

Слід зазначити^ що при застосуванні гангліоблокаторів хворі.дуже чутливі до крововтрати.

Основні побічні впливи цих препаратів:ортостатична гіпотензія, тахікардія, атонія кишечника й сечового міхура.

П е зв т, а м й зв. Застосовується для контрольовано^ гіпотоні?, а також ін набряку мозку чи легенів. У вену повільно вводять С, 2-С, 5 мл 5% розчину розведеного ^ 20 мл 5% глюкози, чи фізіологічного розчину, при необхідності дозу препарату підвищують до 1,5−2 мл 2−3 рази на добу. У м^язи можна вводити 0,5−2 мл.

Допільно препарат титрувати, для цого 1 мл пентаміну розчинити о 9-й мл фізіологічного розчину й по показанням вводити кожну годину в вену чи в м «язи.

Вища разова доза — 0.15 г (3 мл 5% розчину) Добова доза — 0,45(9 мл 5% розчину).

Б е зв із про р е до з про зв й і. Також використовується для керо-ваної гіпотонії, має сильну ганЯіоблокуючу активність. Застосовується для внутрішньовенних й внутрішньом^язових введень. При повторному застосуванні препарату реакція на нього поступово зменшується, що потребує збільшення дози. Тому рекомендується починати лікування із найменших доз, які дають необхідний ефект, а потім збільшувати дозу. Його можна вводити повторно по 3−4 ін^єкці? щодня. Разова доза-0⁷⁵ р. Добова доза — 0.3 г.

І м е x й зв. Гангліоблокатор короткої дії^ Для контрольованої гіпотонії застосовують внутрішньовенне введення 0⁰¹% його розчину. Для нього розводять 1 мл 1^ розчину в 100 мл ізотонічного хлориду натрія чи глюкози: вводять з швидкістю 90 крапель за хвилину, контролюючи артеріальний тиск. При досягненні необхідного ефекту Кількість крапель значно зменшують.

Після припинення введення розчину імехіну артеріальний тиск відновлюється через 4−15 хвидин. Препарат можна вводити одноразово 5−10 мл 0,1^ розчину^ потім перейти на крапельне введення. А р ф про зв, а д.

З і м п, а т про л й т і год зв й засоби^ блокуючі пресинаптичні закінчення адренергічних нейронів.

Р е із е р п й зв (рауседіл). Алкалоїд раувольфій заспокійли-рс рпливає на гентральну нервову систему) також мало^ гіпотензивну рл^ст^сть. Гіпотензія розвиваються повільне^ под його впли^ «м зменшується вміст нсгадгеналі^^^ лоф^міна й з^ «» ^то^іна «ЦНС. Збільшується нирковий кровообіг^ посилюється клубочкова фільтрація, Сприяє розвиткові брадікардії. Застосовується як до середини^ то й парантерально. Разова доза — 0⁰⁰² г (2 мг) Добова доза — 0⁰¹ г (10 мг).

Резерпін входити у склад препаратів^ що також застосовуються для лікування гестозів:

а буд е л и ф, а зв — таблетки) у склад входити резерпін 0^0001 р й дігідролазін 0,01 г,.

до р й з т е п й зв — драже (0¹ мг резррпіна, 0,5 мг дігідро-ергокрістіна, 5 мг діуретика клопаміда), т р й р е із й буд — (резерпіна 0,1 мг, апресіна 10 мг, гідро-хлортіазіда 10 мг).

УАдреноблокатори.

А зв, а п р і л й н (обзідан, індерал). Послаблюючи вплив симпатичної імпульсації на В-адреноблокатори серця, анаприлін зменшує силу й частоту серпевих скорочень, блокує позитивний хроной інотропиий ефект катехоламінів. Артеріальний тиск под впливом анапридіна знижується. Гіпотензивну дія препарати посілює-ться р сполученні із іншими препаратами: резерпіном, апресіном, діуретиками. Анаприлін підвищує скоротливу активність м «язів матки.

Препарат не можна застосовувати в сполученні із верапамілом «(можливі колапс, асістолія).

Застосовується до середини по 0,01 й 0,04 г (10 й 40 мг), внутрішньовенне по 115 мл 0,1% розчину (115 мг в ампулі).

А-Адреноблокатори.

П й р про до з, а зв. Впливає на периферичні й центральні адрено-реактивні системи. Застосовується для зниження артеріального тиску^ психічної напруги при різних проявах діенцефально? пато-логії симпатико-адреналового типу^ Препарат має помірну седативну дію. Призначають до середини^ підшкірне й в м^язи. Парантерально вводять по 1 мл 1% розчина 1−3 рази щодня. П р йдеться про із й н (адверзутен).

Препарат виборне впливає на судинні а^==адренорецептори. Внаслідок нього празозін блокує судинозвужуючу дію медіатора (норадреналіна) без впливу на другі сторони його активності.

Характерною його дією головним чином периферична вазоділя-тапія. Він виявляє одночасно артеріо-і венорозширюючу дію, в зв «язку із цим зменшує притік крові до серця й зменшує периферичний опір. Знижує агрегацію еритроцитів. Застосовується невеликими курсами (таблетками по 1 мг й 5 мг).

До е т, а зв повітря все р й зв — помірний а-адреноблокатор. Блокує т^^^-різні ефекти серот^на (спазмог^нний вплив на м «язи судин^ на-агрегацію тромбоцитів). Викликає розширення кровоносний судин І мало^ гіпотензивну дію. Застосовують до середини по 20−40 мг, в м^язи 10 мг (2 мл 0,5) розчину, в-в 10−30 мг (2−6 мл).

Антагоністи іонів: кальцію.

Препарати цієї групи послаблюють м «язові волокна й зменшують опір в коронарних й периферичних судинах. Тому поряд із покращенням коронарного кровообігу й постачання серця киснем, розширюють периферійні судини й знижують системний артеріальний тиск.

Ефект антагоністів кальцію розвивається поступово й діють смердоті довго. Препарати цієї групи тормозять скоротливу активність матки.

У е р, а п, а м й л (ізоптін, фіноптін). Препарат в акушерстві можна застосовувати як антигіпертензивний засіб, але й його частіше.

призначають при тахікардії, що має місце при пізніх гестозах, чи як наслідок магнезіальне? терапій. Вводять краплинне в вену 2−4.мл 0²⁵% розчину (5−10 мг).

Ф е ані р й буд й зв (корінфар^ ніфеді^іп) — сильний вазоділя-тор. Застосовується як антиангінальний й антигіпертензивний засіб. Препарат сильніше чим верапаміл) знижує діастолічний артеріальний тиск. Призначають до середини по 0,01−0⁰² р 3 рази щодня) для прискорення дії (под язик).

Механізм дії полягає в його спроможності інгібірувати проникнення позаклітинного кальція через мембрану. Це попереджує рощеп-плення АТФ^ із яким заговорили українською у «язано утворення енергії^ необхідної для скорочення гладеньких м «язів.

Наслідком нього являється системна вазоділятапія й відповідно зниження артеріального тиску. Не сприяє затримці натрія, не збільшується об^єм циркулюючої плазми^ Препарат сильніше ніж верапаміл знижує діастоличний тиск. Призначають ніфедіпін в таблетках по С^ОІ-С^ОЗ г (10−30 мг) 3−4 рази. на добу для прискорення дії (под язик) Тривалість дії 3−4 години. Засоби впливаючі на рентн-ангіотензінову систему.

Антагоністи ангіотензіна-ІІ блокують ангіотензивні рецептори чи інгібірують ангіотензін-конвертіруючий фермент^ який сприяє перетворення ангіотензіна-І в ангіотензін-ІІ.

До, а п т про п р й л (капотен) — блокатор ангіотензін-конвертірую-чого ферменту. Призводить до розширення периферичних (головним чином резистентних) судин, зниженню артеріального тиску^ зменшення перед — 1 післянагрузки на міокард, покращання кровообігу в малому крузі й функцій дихання, зниження опору ниркових судин й покращання кровообігу в них.

Рекомендується призначати каптопріл із нітратами при резистентності судин до останніх.

При високому артеріальному тискові для прискорено? ді? препарат призначається сублінгвально 25−50 мг. Добова доза 75−100 мг.

А зв, а л, а п р й л (енап) — також інгібітор ангіотензін-конверті рующого ферментах Застосовується до середини по 10−20 мг одноразово (щодня) Добова доза не винна перевищувати 40 мг.

Діуретичні засоби.

Призначення їхні для літування гестозів винне проводитися за суровими показаннями. Необхідно контролювати кониєнтрапійну й видільну функцію нирок^ наявність симптомів перевантаження правих відділів серця) рівень ЦВТ, величину ставлення осмоляльності сечі до осмоляльності плазми, кліренсових показників, креати-нину, сечовини.

У протилежному випадку збільшуються гіповолемія, погіршується стан плода.

Сучасні діуретичні препарати ділять на 3 основні групи: а) салуретики (гіпотіазід, фуросемід, урегіт); б) калійзберігачі (тріамтерен, альдактон (верошпірон)^ в) осмотичні діуретики (манніт, мочевина).

Найбільш сильними салуретиками є так названі петлеві діуретики. До них відносяться фуросемід, етакрінова кислота й буфенокс. Вони діють протягом висхідного відділення петлі нефрона (петлі Генле) й різко пригнічують реабсорбцію іонів хлору й натрія, посилюють виділення іонів калія.

Для зменшення стимуляції ренін-ангіотензіново? системи рекомендується комбінірувати^тіазіди із в-андреноблокаторами (анапрелін).

Д й x л от й азі д (гіпотіазід). Призначається препарат до середини по 0,025−0,05 г (1−2 таблетки щодня под годину їжі чи после неї, протягом 3−5-7 днів підряд, потім робиться перерва на 3−4 дні) й знову повторюється курс.

Одночасно призначаються препарати калія (панангін, калія хлорід, аспаркам). Середня доза препарату — 50 мг на добу.

Ф у р про повітря все м й буд (лазікс) — також салуретик з групи швидкодіючих та найбільш сильних діуретиків.

Діуретичний ефект заговорили українською у «язаний із порушенням реабсорбції натрія^ хлору й калія. Після внутрішньовенного введення ефект наступає через декілька хвилин, тривалість ці^ после одноразового примі-нення продовжується протягом 1,5−3 год.

Препарат ефективний при нирковій недостатності, гіпертензії, знімає спазм перифиричних судин, не знижує клубочкову фільтрацію. Показання для призначення лазікса в лікуванні гестозів:

— генералізовані набряки,.

— діастоличний тиск 120 й більше,.

— гостра лівошлункова недостатність,.

— набряки легенів й мозку, Середня добова доза -60−120 мг.

Осмотичні діуретики.

М, а зв зв й т (маннітол) — леофівізірована маса світло-жовтого кольору. Розчиняється в воді, дуже легко в гарячій.

Гіпертонічні розчини манніта викликають сильну діуретичну дію. Ефект обумовлений підвищенням осмотичного тиску плазми й зниженням реарбсорбції води. Препарат не так на клубочкову фільтрацію, виводить із організму натрій й суттєво не так на виведення калію.

Застосовують у вигляді 10−15−20% розчину при збереженні фільтраційної здатності нирок:

— для посилення діурезу,.

— для зниження внутрішньочерепного тиску,.

— для зменшення набряку мозку,.

— при гострій нирковій чи нирково-печінковій недостатності.

Протипоказання: важка недостатність кровообігу, АТ 170 й вище мм рт.ст. Розчин готують перед застосуванням, препарат винен бути безбарвним й без запаху, розчинником можуть бути вода для ін «єкцій чи 5% глюкоза. З профілактичною метою доза препарату складає 0,5г/кг,.

із лікувальною 1−1⁵ г/кг. Добова доза не винна перевищувати 140−180 г.

При застосуванні манніта на фоні олігурії необхідно провести маннітоловий тест (ввести 10 мл 20% розчину препарату протягом 10−15 хв). Якщо через годину виділиться сечі понад ЗО мл^ то інфузію доцільно продовжувати.

М про год е у і зв, а (карбамід) — діуретичний ефект пов^язаний із дією цілих молекул мочевини^ в організмі смердоті не піддаються обмінним процесам й фільтруються у великій кількості 50−60% через клубочки без зворотнього всмоктування. Високий осмотичний тиск в канальцях визиває сильний діуретичний ефект.

Показання для застосування:

— попередження й зменшення набряку мозку,.

— зменшення набряку легенів.

Використовують 30% розчин: який готують на 10% глюкозі. Розчинення проходити із поглинанням тепла (розчин охолоджується). Тому його видержують поки температура розчину не досягне кімнат-ної.

Вводять розчин з швидкістю 40−60−80 крапель в хвилину. Загальна доза 0,5−1,5 г (в середньому 1 р) мочевини на 1 кг ваги тіла. Ефект заявляється через 15−30 хв. досягає максимуму через 1−1,5 рік й продовжується 5−6 рік й понад. При необхідності можна вводити повторно через 12−24 год.

Екстракти й настої з рослин, що мають сечогінний й антиазотемічний ефекти,.

З цією метою застосовуються плоди ялівця^можжевельник), трава хвоща польового, листя брусниці, Союз-Віктану березові та інш. У аптечній мережі є сечогінні збори № 1, № 2.

Засоби, регулятори м^тя^пл^^^м^ проп^^^^.

Кислота аскорбінова (вітамін З). Приймає доля в регуляцій окисно-відновних процесів, вуглеводного обміну, звертанні крові,.

регенерацій тканин, утворенні стероїдних гормонів. Добова доза — 1- 3 мл 5% розчину^ парантерально. До про до, а р б про до з й л, а із акофермент, що утворюється з тійміна в процесі його перетворення в організмі.

Біологічні властивості кокарбоксилази повністю не співпадають із властивостями тіаміна й для лікування гіпой авітаміноза У^ кокарбоксилазу не застосовують. Препарат покращує вуглеводний обмін, тому він застосовується, як компонент комплексної терапій. Вводитися в м^язи, в вену. Добова доза — 0,05−0,1 г (50−100 мг).

Т про до про ф е р про л, а а п е т, а т (вітамін Є) — природний антиоксидант). Захищає різні речовини від окисних змін. Бере доля в синтезі білків, проліферації клітин, у тканинному диханні та в інших важливих процесах клітинного метаболізма. Застосовують препарат до середини й внутрішньом^язово. Добова доза -100−200 мг.

Ф про л й є в, а до і з л от, а (вітамін В).

разом із вітаміном У^^ стимулює ерітропоез, приймає доля в синтезі амінокислот, нуклеїнових кислот, пуринів^ в обміні холіна. Призначають до середини по О. ООІг- 3−4 рази на день.

Р л у т, а м й зв про в, а до і з л от, а (амінокислота). Приймає доля в азотистому обміні речовин, сприяє знешкодженню аміака, синтезу ацетилхоліна й аденозінтрифосфорно^ кислоти, переносу іонів калія. Призначають в таблетках по 0,25 за 15−20 хв. до прийняття їжі.

Є повітря все зв ц й, а л е — комплексний препарат у склад якого входять фосфоліпіди, вітаміни У^, В^р, нікотінамід, пантотенова кислота. Препарат покрашує функцію печінки, підвищує активність амінотрансфераз, поліпшує мікроциркуляцію.

Застосовується до середини у вигляді капсул по 2 капсули З рази щодня. У вену (в розчині глюкози) по 10 мл в день.

З й р е п, а р — у склад входити ціанкоболамін 10 мкг) вуглеводи, амінокислоти, пуріни.

Застосовується із метою покращання функцій печінки. Перед його введенням необхідно провірити чутливість організма, для цого слід 0,1−0,2 мл вводити на м^язи^ При відсутності реакці? допускається його застосування. Вводити в м^язи чи в вену по 2−3 мл одного разу на добу.

Специфічні антидоти.

У зв й т й про л — призначається для лікування гестозів із метою детоксікапії організмах Вводитися в/в, в м^язи по 5−10 мл 5% розчину кожний день чи через день^.

Р л ю до про із, а — При веденні в вену гіпертоничних розчинів глюкози підвищується осмотичний тиск крові, рідина відтікає з тканин в судинне русло, підвищується процеси обміну речовин, покращується антитоксична функція печінки, підвищується діурез, при згортанні глюкози в тканинах виділяється значна кількість енергій, котра необхідна для здійснення функцій організма.

Застосовують 10−20% розчини глюкози по 250−300 мл на добу, бажано в розчин додавати аскорбінову кислоту^ Для кращого засвоєння глюкози рекомендується вводити інсулін з розрахунку І одиниця на 4−5 грн сухо? глюкози.

Р й п, а р й зв — антикоагулянт прямої дії, інгібітор звертання крові. Виробляється в організмі людини ^^щр^рмм базофільними (тучними) клітинами. разом із фібрінолізіном входити у склад фізіологічної протизвертаючої системи крові. Безпосередньо має вплив на фактори звертання, що знаходяться в крові(ХП, XI, X, УП, 11)^ має антитромботичну й антигрегаційну дії.

Крім цого гепарін приймає доля в формуванні імунологічних реакцій, має гіпотензивну дію, блокує токсичні основи, приймає доля в метаболізмі ліпідів й багатьох гормонів, впливає на властивості клітинних мембран, сприяє постачанню тканинам кисню.

Вплив гепаріна контролюється годиною звертання крові.

Антагоністом гепаріна являється протамін сульфат. Розчин гепаріна для ін^екпій випускається із активністю 5000^ 10 000^ 2000 ОД один мл. Застосовується по 5000 ОД в вену краплинне на реополіглюкіні^ чи плазмі^ ^^ Т р е зв т, а л — пентоксіфілін. Розширює судини, сприяє покращенню постачання тканинам кисню^ гальмувати агрегацію тромбо-питів й зменшує згущення крові.

Застосовується для покращання матково-плапентарного кровообігу. Призначається до середини, в вену. Для внутрішньовенного крапея^ме^о введення 0,1 г (1 ампула) розчиняють в 250−500 мл ізотонічного розчину натрія хлоріда чи в розмірі 5% глюкозі.

Плазмозамінюючі розчини.

Р е про п про л й р л ю до й звнизькомолекулярний декстран. Зменшує агрегацію форменних елементів крові, сприяє переміщенню рідини із тканин в притулок «яні русло. У зв «язку із цим зменшується в «язкість крові, відновлюється кровообіг в дрібних капілярах, має дезінтоксикапійний ефект. З організма виводиться нирками в першу добу біля 70%. Добова доза не понад 400−500 мл. Р е про р л ю м, а зв — у склад входити 10% розчин декстрана, 5% манніт 1^^^9% натрія хяорид.

Препарат має поліфункпіональні властивості^ зменшує в «язкість крові, сприяє відновленню кровообігу в дрібних капілярах, знижує агрегацію формених елементів крові, викликає дезінтоксикаційну осмодіуретичну й гемодинамічну дії.

Вводять реоглюман в вену крапельне, починаючи із 5−10 крапель зя хвилину протягом 10−15 хв із перервами на 2−3 хвилини. При відсутності побічних ефектів кількість крапель збільшують.

Добова доза — 400−500 мл.

Р м про буд е із — водно-соляний розчин, у склад якого входять 6% низькомолекулярний магнія, хлора.

Препарат посилює нирковий кровообіг, підвищує клубочкову фільтрацію й збільшує діурез.

На сучасному етапі гемодез для лікування гестозів (особливо важких його форм) застосовується рідко, не понад 400 мл на добу.