Попытка створення сюжетної схеми вісі оповідань Чехова

Попытка створення сюжетної схеми вісі оповідань Чехова

Рассказ Чехова «Злим хлопчик» — історія про суть двох закоханих, Івана Івановича Лапкине, «молодій людині приємною зовнішності» і Ганні Семенівні Зямблицкой, «молодій дівчині зі підійнятим носиком». Крім чорт зовнішності персонажів, з розгорнутої експозиції (закінчується словами «Він стояв у воді, дивився на молодих людей єхидно усміхався») читач дізнається, що дія експозиції відбувається березі річки, де молодики «розпочали риболовлю», і взаємного кохання героїв. Я відношу діалог до експозиції, а чи не до зав’язці, т.к. розвиток подальшого дії, виходячи з заданих фактах (молоді, романтичні, закохані), відштовхується усе-таки відштовхується від проблемы, якої у оповіданні служить так факт появления брата Анни Семенівни, гімназиста Колі, скільки то, що він каже, його позиция стосовно закоханим: «А… ви целуетесь? — сказав.- Добре ж! Скажу мамаше». Отже, проблема героїв, котра заважає їхнім стосункам — «злий хлопчик». Тобто. зав’язкою дії служить поява брата героїні і прояв його «низького, мерзенного і мерзенного» характеру. Далі - дію класично розвивається за висхідній. Конфлікт починає розростатися відразу після визначеної репліки Колі, у його короткому діалозі з Лапкиным:

— Сподіваюся, що ви, як чесна людина… — замурмотав Лапкин, червоніючи. — Підглядати підло, а переказувати низько, мерзенно і мерзотніше… Гадаю, що ви, як чесний й навів шляхетний человек…

— Дайте карбованець, тоді не скажу! — сказав благородною людиною. — Бо скажу.

Лапкин вийняв чорного нагана карбованець й подала його Колі. Той стиснув карбованець в мокрому кулаку, свиснув і поплыл.

Отметим, що наведений діалог служить моделлю, через яку читач може поновити і інші такі розмови, про які автор каже: «Весь червень Коля б не давав життя бідним закоханим». Таке використання композиційної елемента дозволяє, по-перше, не «затягувати» розповідь і зберігати інтерес читача щодо нього, а по-друге, задіяти уяву читача.

Кульминация у своєму оповіданні спірна. Зрозуміло, можна визначити подія, те що одного разу по обід як найвищу точку дії. На підтримку такої думки можна навести визначення поняття «кульмінація»: найвища точка напруги у розвитку конфлікту, у якій розкривається сутність протиборчих характерів. Справді, у цьому епізоді характери героїв розкрито ярко:

Как-то разів на обідом, коли подали вафлі, він [Коля] раптом зареготав, підморгнув одним оком, і запитав в Лапкина:

— Сказати? А?

Лапкин страшно почервонів і зажував замість вафлі серветку. Ганна Семенівна підхопилася з-за столу і втекла до іншої комнату.

Но, з іншого боку, ми дізнаємося жодних знахідок про героїв. Сором’язливість Лапкина як і чітко було показано в 1ом діалозі біля річки (через використання незакінчених фраз та умовчань), там-таки ми дізналися про брутальності і безтактності Колі, про зніяковінні Анни Семенівни читач міг здогадатися хоча би за з того що вона поводилася абсолютно пасивно перед нахабством молодшого брата. До цих міркуванням можна й ті факти текста: після епізоду по обід немає перелому дії. Читаємо: «І на таке становище молодики перебували остаточно серпня», — тобто. наведений Чеховим епізод подібний до першому діалогу по роли з тексту. Де ж, власне, кульмінація? Здається, перелом дії настає з заручин закоханих. У тексті цього є пряма вказівку: «І на таке становище молодики перебували остаточно серпня, доти самого дня, коли, нарешті, Лапкин зробив Ганні Сергіївні пропозицію», — тобто. ситуація різко змінилася. Із офіційною оприлюдненням відносин герої отримують декларація про зустрічі і поцілунки, а Коля позбавляється влади з них. Після запропонованої кульмінації дію швидко йде до логічного завершення — справедливому покаранню «лютого хлопчика» (з тексту дія з низхідній представлено одним пропозицією: «Поговоривши з батьками та отримавши згоду, Лапкин передусім побіг у садок і взявся шукати Колю»). Саме покарання в такому розгляді композиції - розв’язка. Чіткої і яскравою у своїй розкладі буде і ідея оповідання: показати безглуздість і всесильність деяких громадських традицій. Адже почуття молоді залишається такою від оголошення заручин, Герасимчука глибші й сильніше, але, тим щонайменше, тепер він ЗАКОННО, дозволено, на відміну «незаконної» закоханості, яку експлуатував Коля. Характерно, що й самі молодики уважали власні відносини до офіційного оголошення неправильними — тому й слабкість перед нахабством гімназиста. Сам Коля й не так «негідник», скільки перебуває під владою традицій суспільства, подібно Лапкину і Ганні Сергіївні. Чехов, примушуючи нас глузувати з ситуацією, змушує й замислитися за їхніми противоестественностью, що з дитини робить донощика, та якщо з закоханих — злочинців.

Тема оповідання — зустріч двох колишніх однокласників, «двох приятелів: один товстий, інший тонкий». У експозиції (перший абзац) автор пропонує читачеві своєрідні портрети всіх дійових осіб оповідання, причому описи приятелів побудовано за схемою (запах, їжа), дружина із сином тонкого постають схожими нею самого — дружина «худенька жінка з довгою підборіддям», син — «високий». Також у експозиції окреслено арена оповідання — вокзал Миколаївській залізниці. Експозиція лаконічна, що він відповідає самій формі твори — рассказ.

Завязка оповідання — на початку діалогу між товстим і тонким. Без діалогу було б дії і для цієї розповіді. Отже, діалог між двома приятелями розвивається. Тонкий виглядає товариським людиною, який радий зустрічі з однокласником, це підтверджують прийоми його промови. Товстий теж радий зустрічі, більше, він на тонкого «захоплено», запитуючи його службу. Тонкий, попри наблестящую життя, оптиміст («платню плохое… ну, так Господь із ним!»), йому служба відходить другого план, а основне поки — старий приятель. Але як змінюється ситуація по тому, як товстий повідомить про своє службових успіхи! Поведінка тонкого різко стає з приятельського «чинопоситанием». З того, як вплинула репліка товстого на подальший розвиток розмови, змінила його вдачу, читач може укласти, що цю фразу — кульмінація. Після неї розмова сходить нанівець. Автор створює іще одна портрет тонкого — вже після кульмінації, і було обстановка й оточення залишаються незмінними, попри всі ніби накладено відбиток «искривившей обличчя тонкого якнайширшою усмішки»: «він скулився, згорбився, звузився… Його валізи, вузли і картонки зіщулились, поморщились… Довгий підборіддя дружини став ще довші; Нафанаїл витягнувся у фрунт і застебнув все гудзики свого мундира». Діалог тонкий веде не з одним дитинства, але з великим чиновником, чому почувається дрібним в усьому — до голоси (він хихикає, «як китаєць»). Звертається до товстому виключно «ваше превосходительство». Цікаво, що ні улюблений російської літератури «маленька людина», саме високопосадовий діяч, таємного радника, видається привабливим в описуваної ситуації: він намагається повернути тонкого до приятельської розмові («Ми з тобою друзі дитинства — до чого чиношанування!»), але незабаром переконується в марності цих спроб («Товстий хотів було заперечити щось, але обличчі в тонкого було написане стільки благоговіння, солодощі та статечної кислоти, що таємного радника знудило»). Настає розв’язка: товстий подає прощання руку, відвернувшись, тонкий сприймає це презирство як належне, та знизує три пальця. Чехов закінчує розповідь фразою «всі троє були приємно приголомшені», що належить до сім'ї тонкого — вона перегукується такою ж фразою у середині оповідання, що характеризує стан друзів під час зустрічі: «обидва були приємно приголомшені». Це співзвуччя вкотре підкреслює контраст тонкого-друга і тонкого, спілкується із важливим «вельможею». З допомогою контрасту двох образів тонкого — доі після кульмінації - автор яскравіше окреслює основну проблему даного оповідання, властиву багатьом Шевченкових творінь — проблему «обмельчания маленької людини».