Как я розумію основну ідею роману М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Как я розумію основну ідею роману М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Свою головну книжку, называвшуюся спочатку «Чорний маг» чи «Копито інженера», М. А. Булгаков задумав взимку 1929/30 року. Останні вставки в роман він диктував свою дружину у лютому 1940 року, три тижні на смерть. Він «Майстра й Маргариту» загалом понад десять років. Про романі М. А. Булгакова дослідниками різних країн написано дуже багато. Серед трактовавших книжку критиків і такі, хто схильний прочитувати її як зашифрований політичний трактат: у біблійній постаті Воланда намагалися вгадати Сталіна і навіть у його почет розписували відповідно до конкретним політичним ролям. Важко було уявити собі щось плоскіше, одномірне, далекий від природи мистецтва, ніж таке трактування булгаковського романа.

Иные истолкователи роману побачили у ньому апологію диявола, милування похмурої силою, якесь особливе, майже хворобливе пристрасть до темним стихіям буття. Водночас досадували на атеїзм автора, його нетвердість в догматах православ’я, яка дозволила йому скласти сумнівне «Євангеліє від Воланда». Інші, цілком атеистически налаштовані, навпаки, дорікали письменника, у «чорної романтиці» поразки, капітуляції перед світом зла.

В насправді, М. А. Булгаков себе називав «містичним письменником», але містика ця не помрачала розум і лякала читача. Воланд та її почет робили в романі небезобидные і найчастіше мстиві дива, на кшталт злих чарівників в доброї казці. Однією з головних мішеней Воланда стає самовдоволення розуму, особливо її ате-истичность, змітає зі шляху разом із вірою в бога всю область загадкового і таємничого. З насолодою віддаючись вільної фантазії, розписуючи фокуси, жарти і перельоти Азазелло, Коровьева і кота, милуючись похмурим могутністю Воланда, автор посміюється над непохитної упевненістю, що це форми життя можна расчислить і спланувати, а процвітання — і щастя людей дуже легко влаштувати — треба лише захотіти. М. А. Булгаков сумнівається у можливості штурмом забезпечити рівномірне і односпрямований прогрес. Його містика оголює тріщину в раціоналізмі. Він осміює самовдоволену хизування розуму, впевненого у тому, що, звільнившись забобонності, можна створити точний креслення майбутнього, раціональне пристрій всіх людських і гармонію у душі самої людини. Розсудливі літературні сановники на кшталт Берліоза, давно розпрощавшись із вірою в. бога, вірить навіть у те, що їм здатний завадити, поставити підніжку його величність Випадок. Нещасний Берліоз, точно знав, що робитиме ввечері на засіданні МАССОЛИТа, лише кілька хвилин гине під колесами трамвая. Ось і Понтій Пілат в «євангельських» розділах роману здається собі і вони людям людиною могутнім. Але проникливість Ієшуа вражає прокурора не менше, ніж співрозмовників Воланда дивні промови іноземця лаві у Патріарших ставків. Самовдоволення римського намісника, його земне право розпоряджатися життям і смертю іншим людям вперше поставлено під. Пілат вирішує долю Ієшуа. Але з суті, Ієшуа — вільний, і, Пілат, відтепер бранець, заручник власної совісті. І це двох-тисячолітній полон — покарання тимчасовому і легендованому могуществу.

История Ієшуа Га-Ноцрі лише в початковому варіанті роману мала одного рассказчика-дьявола. Заохочуваний недовірою співрозмовників лаві, Воланд починає розповідь як очевидець пригоди дві тисячі років тому у Ершалаиме. Кому, як і йому, знати все: це незримо стояв за плечем Пілата, коли людина вирішував долю Ієшуа. Але розповідь Воланда було продовжено вже проводяться як сновидіння Івана Бездомного на лікарняному ліжку. А далі естафета передається Маргариті, читаючої по врятованим зошитам фрагменти роману Майстра про «смерть Іуди і поховання. Три погляду, а картина одна, хоч й збережена різними повествователями, але саме від того тривимірна за обсягом. У цьому вся хіба що заставу було незаперечною достовірності случившегося.

Один із найяскравіших парадоксів роману у тому, що, добряче набедокурив у Москві, зграя Воланда до того ж час повертала до життя порядність, чесність і жорстоко карала злостиво й неправду, служачи, хоч як дивно, утвердженню тисячолітніх моральних заповідей. І його почет постає в личині дрібних бісів, небайдужих до підпалам, руйнації і пакостничеству, то сам месір незмінно зберігає деяку величавість. Він стежить булгаківську Москву як дослідник, ставить науковий досвід, ніби і справді посланий у відрядження від небесної канцелярії. А її повноважень великі: він має привілеєм наказующего діяння, що й незручно вищому споглядальному добру. До послуг такого Воланда легше буде звертатися і зневіреної Маргариті. «Звісно, коли цілком пограбовані, як ми з тобою, — ділиться вона із Майстром, — вони шукають порятунку у потойбічною сили». Булгаковська ситуація у дзеркально перевернутому вигляді варіює історію Фауста. Фауст продав душу дияволові заради пристрасті до пізнання та зрадив любов Маргарити. У вашому романі Маргарита готова на угоду з Воландом і ГЗК стає відьмою заради любові до та вірності Мастеру.

Мысль про перетворенні, перевтіленні завжди хвилювала Булгакова. На нижчою щаблі — це перетворення зовнішнє. Але спроможність до зміні образу іншою етапі задуму переростає в ідею внутрішнього перетворення. У вашому романі свій шлях душевного відновлення проходить Іван Бездомний і цього разом із минулої біографією втрачає своє штучне і тимчасове ім'я. Тільки нещодавно у суперечці з сумнівним іноземцем Бездомний, вторячи Берліозу, осміював можливість існування Христа, і вже він, в безплідною гонитві за воландовской зграєю, виявляється березі Москви-ріки і як робить водохрещення її купелі. З паперової іконкою, приколеної на грудях, й у нижній білизну є він у ресторан МАССОЛИТа, зображений подобою вавилонського вертепу — з буйством плоті, грою марнославства і лютим веселощами. У кодексі образі Іван виглядає божевільним, але у дійсності це видужання, оскільки, лише потрапивши у клініку Стравінського, герой розуміє, що писати кепські антирелігійні агітки — гріх перед істиною і поезії. Втративши розум, Іван хіба що знаходить його, прозрівши духовно. Один з проявів душевного одужання — відмови від претензії на усезнання і всепонима-ние. У епілозі роману Іване Миколайовичу Понырев виникає маємо у вигляді скромного вченого, ніби впродовж одного із прізвищем змінився і усі його духовне существо.

Перевоплощение відзначить і постать Майстра, і зриви Маргарити. У М. А. Булгакова вже зовсім явно схильна до наслідування, міграції душі. Є у ній відсвіт Маргарити Наваррської — московської прапрапраправнучкой королеви Марго називає її Коровьев. Однак Маргариті судилося ще обернутися відьмою і, зробивши свій небезпечний і мстивий політ над Арбатом, виявитися на балу у сатаны.

Притягивает до собі загадка слів, визначили посмертну долю Майстра: «Він заслужив світла, вона заслужила спокій». Учитель Левія Матвія гребує взяти Майстра «себе, друком», і це найкраще місце роману недарма стала місцем спотикання для критики, оскільки, очевидно, в ній укладено власне авторське ставлення повірити і до ідеї бессмертия.

Выбирая для Майстра його посмертну долю, М. А. Булгаков цим вибирав долю собі. Про безсмертя, як «про довговічною схоронності душі у творенні мистецтва, як «про перенесення себе у чиюсь душу із можливістю стати її часткою, розмірковував М. А. Булгаков, пишучи свій головний книжку. Його хвилювала і доля цього наслідування ідей відданим Левием Матвієм чи прозрілим Іваном Бездомним. Науковець інституту історії держави та філософії Іване Миколайовичу Понырев як учень, на жаль, трохи більше обдарований, ніж не розлучається з козячим пергаментом Левій Матвій. Але нині він сповнений запитань до собі і світу, готовий дивуватися та розпізнавати. «Ви про неї… продовження напишіть», — каже, прощаючись із паном, Майстер. Не слід чекати від цього духовного подвигу, продовження великого твори. Він зберігає добре розсудливість — і лише. І лише одне бачення, посещающее їх у повний місяць, турбує його часом: страту на Лисій горі та безнадійні домовленості Пілата, щоб Ієшуа підтвердив, що страти був…

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.