Іліада (Ilias)

Илиада (Ilias)

Эпическая поема.

Гомер (Homeros) прибл. 750 до зв. е.

Античная література. Греция М. Л. і У. М. Гаспаровы.

Мифы більшості народів — це міфи передусім про богів. Міфи Стародавню Грецію — виняток: більше й кращої частини їхнього розповідається щодо богів, йдеться про героїв. Герої — це сини, онуки та правнуки богів від смертних жінок; вони робили подвиги, очищали землю від чудовиськ, карали зловмисників і тішили чинність в міжусобних війнах. Коли Землі стало від них важко, боги зробили те щоб які самі перебили одне одного у самої великої війні — Троянської: «…й під стінами Илиона / Плем’я героїв загинуло — свершилася Зевсова воля».

«Илион», «Троя» — два назви однієї й тієї ж могутнього міста, у Малої Азії, біля берега Дарданелл. За першим із цих імен велика грецька поема про Троянської війні називається «Іліада». До неї народі були тільки короткі усні пісні подвиги героїв на кшталт билин чи балад. Велику поему їх склав легендарний сліпий співак Гомер, і склав дуже майстерно: вибрав лише одне епізод із довгої війни" та розгорнув його так, що він позначилося весь героїчний століття. Цей епізод — «гнів Ахілла», найбільшого з останнього покоління грецьких героїв.

Троянская війна тривала десятиліття. У похід на Трою зібралися десятки грецьких царів та вождів на сотнях кораблів з тисячами воїнів: перелік їх імен посідає у поемі кілька сторінок. Головним вождем був сильніший з царів — правитель міста Аргос Агамемнон; були брат його Менелай (заради якого почалася війна), могутній Аякс, палкий Диомед, хитромудрий Одіссей, старий мудрий Нестор та інші; але самим хоробрим, дужим і спритним був юний Ахілл, син морської богині фетиды, якого супроводжував друг його Патрокл. Троянцами ж правил сивий цар Приам, на чолі їх війська стояв доблесний син Приама Гектор, за нього брат його Паріс (внаслідок чого і розпочалося війна) і багато союзників з усією Азії. Самі боги брали участь у війні: троянцам допомагав сребролукий Аполлон, а грекам — небесна цариця Гера і мудра войовниця Афіна. Верховний ж бог, громовержець Зевс, стежив за битвами з високого Олімпу і вершив своєї волі.

Началась війна так. Цікавилася весілля героя Пелея і морської богині Фетиды — останній шлюб між богами і смертними. (Це той самий шлюб, від якої народився Ахілл.) На бенкеті богиня розбрату кинула золоте яблуко, призначене «чудової». Через яблука засперечалися троє: Гера, Афіна і богиня любові Афродіта. Зевс наказав розсудити їх суперечка троянському царевичеві Парису. Кожна з богинь обіцяла йому свої дари: Гера обіцяла зробити його царем з усього світу, Афіна — героєм і мудрецем, Афродіта — чоловіком гарнющій жінки. Паріс віддав яблуко Афродиті. Після цього Гера з Афіною і стали вічними ворогами Трої. Афродіта ж допомогла Парису звабити і відвезти в Трою красивейшую жінки — Олену, дочка Зевса, дружину царя Менелая. Колись до ній сваталися кращі богатирі з Греції і, ніж пересваритися, змовилися так: нехай сама вибере, кого хоче, і якщо хто спробує відбити її у обранця, й інші погодяться витримувати нього війною. (Кожен сподівався, що обранцем буде він.) Тоді Олена вибрала Менелая; а тепер її відбив у Менелая Паріс, і всі колишні її женихи пішли шляхом нього війною. Лише одна, самий молодий, не сватався до Олені, участі загалом домовленості і війну лише тим, щоб блиснути доблестю, явити собі силу й здобути славу. То справді був Ахілл. Так щоб як і ніхто з богів не втручався в битву. Троянці продовжують свій тиск, на чолі їх — Гектор і Сарпедон, син Зевса, останній з синів Зевса землі. Ахілл зі свого намету холодно спостерігає, як біжать греки, як підступають троянці до самого їх табору: ось-ось вони підпалять грецькі кораблі. Гера з височини теж бачить втеча греків та розпачливо вирішується на обман, аби відволікти суворе увагу Зевса. Вона постає перед ним саме в чарівному поясі Афродіти, збудливому любов, Зевс спалахує пристрасті і сполучається з нею на вершині Іди; золоте хмару огортає їх, а земля навколо розцвітає шафраном і гіацинтами. За любов’ю приходить сон, і що Зевс спить, греки збираються духу і припиняють троянців. Але сон короткий; Зевс пробуджується, Гера тремтить перед його гнівом, і каже їй: «Умій терпіти: все буде на думку і греки переможуть троянців, але раніше, ніж Ахілл утихомирить гнів і в бій: так обіцяв я богині Фетиде».

Но Ахілл ще готовий «скласти гнів», і допомогу грекам замість нього виходить друг його Патрокл: йому боляче оцінювати людей у біді. Ахілл дає їй своїх воїнів, свої зброю, яких звикли боятися троянці, свою колісницю, запряжену віщими кіньми, які вміють говорити і як провіщати. «Відбий троянців від табору, врятуй кораблі, — каже Ахілл, — але з захоплюйся преследованьем, не піддавай себе небезпеки! Про, хай би загинули все і греки й троянці, — ми з тобою одні вдвох оволоділи б Володаря кілець!» І справді, побачивши зброю Ахілла, троянці спасували і поворотили назад; і саме тоді Патрокл не втримався й кинувся їх переслідувати. Назустріч йому виходить Сарпедон, син Зевса, і Зевс, дивлячись я з висот, коливається: «Не врятувати чи сина?» — а недобра Гера нагадує:

«Нет, нехай здійсниться доля!» Сарпедон руйнується, як гірська сосна, навколо його тіла закипає бій, а Патрокл рветься далі, до воріт Трої. «Геть! — кричить йому Аполлон, — не судилося Трою взяти ні тобі, ані шеляга навіть Ахіллу». Той не чує; і тоді Аполлон, огорнувши хмари, вдаряє його за плечам, Патрокл позбавляється сил, зронює щит, шолом і спис, Гектор завдає йому останній удар, і Патрокл, помираючи, каже: «Але й сам ти упадеш від Ахілла!».

До Ахілла долітає звістку: Патрокл загинув, у його, Ахилловых, обладунках красується Гектор, друзі ніяк не винесли з битви мертве тіло героя, торжествуючі троянці переслідують їх за п’ятах. Ахілл хоче кинутися у бій, але беззбройний; він виходить із намету і кричить, і крик цей такий страшний, що троянці, здригнувшись, відступають. Опускається ніч, й усю ніч Ахілл оплакує одного й загрожує троянцам страшним отмщеньем; а тим часом по проханні матері його, Фетиды, кульгавою бог-коваль Гефест у своїй мідної кузні виковує для Ахілла нове дивовижна зброя. Це панцир, шолом, поножи і щит, а на щиті зображений цілий світ: сонце і зірки, земля і море, мирний місто та воюючий місто, в мирному місті суд весілля, перед воюючим містом засідка і битва, а навколо — сельщина, оранка, жнива, пасовище, виноградник, сільський свято і танцюючий хоровод, а посередині його — співак з лирою.

Наступает ранок, Ахілл облачається в божественні зброю і скликає грецьке військо на сходку. Гнів їх згаснув, але нині він звернений не так на Агамемнона, але в тих, хто знищив його друга, — на троянців і Гектора. Агамемнонові він пропонує примирення, і той із гідністю його приймає: «Зевс і Доля осліпили мене, а сам я безневинний». Брисеида повернуто Ахіллу, багаті дари внесені до його шатро, але Ахілл на них дивиться: він рветься у бій, хоче мстити.

Наступает четверта битва. Зевс знімає заборони: нехай самі боги б’ються, проти всіх хочуть! Ратница Афіна сходиться в бою з шаленим Аресом, державна Гера — з лучницею Артемідою, морської Посейдон повинен зійтися з Аполлоном, але вона зупиняє його сумними словами: «І чи нам з тобою воювати через смертного роду людського? / Листям недовгим в діброві подібні сини людські: / Нині цвітуть вони у силі, а завтра лежать бездыханны. / Чвари з тобою не хочу я: нехай які самі ворогують!..».

Ахилл страшний. Він схопився з Енеєм, але боги вирвали Енея з його рук: Енею не доля пащу від Ахілла, він має пройти Ахілла, і Трою. Розлютований невдачею, Ахілл губить троянців без рахунки, трупи їх захаращують річку, річковий бог Скамандр нападає нею, захльостуючи валами, але вогненний бог Гефест утихомирює річкового.

Уцелевшие троянці натовпами біжать рятуватися до міста; Гектор один, у вчорашніх Ахилловых обладунках, прикриває відступ. Йому налітає Ахілл, і Гектор звертається до втеча, вільне і мимовільну: він боїться за себе, але хоче відвернути Ахілла з інших. Тричі оббігають вони місто, а боги сприймають їх із висот. Знову Зевс коливається: «Не врятувати чи героя?» — але Афіна йому нагадує: «Нехай здійсниться доля». Знову Зевс піднімає ваги, у яких лежать два жереба — цього разу Гекторов і Ахіллів. Чаша Ахілла злетіла вгору, чаша Гектора нахилилася до підземному царству. І Зевс дає знак: Аполлону — залишити Гектора, Афіну — допомогти Ахіллу. Афіна утримує Гектора, і він збігається з Ахіллом обличчям до обличчя. «Обіцяю, Ахілл, — каже Гектор, — якщо тебе вб’ю, то зніму з тебе зброю, а тіла не трону; обіцяй мені те саме й ти». «Ні місця обещаньям: за Патрокла сам розтерзаю тебе й нап’юсь твоєї крові!» — кричить Ахілл. Спис Гектора вдаряє в Гефестов щит, та марно; спис Ахілла вдаряє в Гекторово горло, і герой падає зі словом: «Бійся помсти богів: ти адже упадеш за мною». «Знаю, але, перш — ти!» — відповідає Ахілл. Він прив’язує тіло вбитого ворога зі своєю колісниці і жене коней навколо Трої, глумлячись над загиблим, але в міської стіні плаче про Гекторе старий Приам, плаче вдовиця Андромаха і всі троянці і троянки.

Патрокл пімщений. Ахілл влаштовує другу пишне поховання, вбиває її тілом дванадцять троянських бранців, справляє поминки. Здається, гнів її має вщухнути, але вщухає. Тричі щодня Ахілл жене свою колісницю з прив’язаним тілом Гектора навколо Патроклова кургану; труп давно розбився об каміння, та його незримо оберігав Аполлон. Нарешті втручається Зевс — через морську Фетиду він пояснює Ахіллу: «Не лютуй серцем! ще й тобі не довго залишилося жити. Будь людяний: ухвали викуп і віддай Гектора для поховання». І Ахілл каже: «Корюся».

Ночью до шатра Ахілла приходить старий цар Приам; з нею — візок, повна викупних дарів. Самі боги дали йому пройти через грецький табір непоміченим. Він припадає до колінах Ахілла;

«Вспомни, Ахілл, про твоєму батька, про Пелее! Він такий ж старий; то, можливо, та її тіснять вороги; але легше, оскільки він знає, що живий, і, що повернешся. А я самотній: із усіх моїх синів надеждою мені був лише Гектор — і вже його ми маємо. Заради батька пожалій мене, Ахілл: я цілу твою руку, від якої впали мої діти». «Так кажучи, він сум батька порушив у ньому і сльози — / Обидва заплакали голосно, у душі про своє згадуючи: / Старець, простягши під ногами Ахілла, — про Гекторе хороброму, / А сам Ахілл — про милому батька, про одному Патрокле».

Равное горі зближує ворогів: тільки тепер затихає довгий гнів в Ахилловом серце. Він погоджується на дари, віддає Приаму тіло Гектора і обіцяє не тривожити троянців, поки вони зрадять свого героя землі. Рано на світанку повертається Приам з тілом сина у Трою, і розпочинається оплакування: плаче над Гектором стара мати, плаче вдова Андромаха, плаче Олена, через котру почалася колись війна. Запалюється похоронний вогнище, останки складають у урну, урну опускають зі світу, при могилі насипають курган, по герою справляють поминальний бенкет. «Так завойовника Гектора Трої сини ховалися» — цієї рядком закінчується «Іліада».

До кінця Троянської війни залишалося ще чимало подій. Троянці, втративши Гектора, не наважувалися виходити за міські стіни. На допомога їм приходили і билися з Гектором інші, дедалі більше далекі народи: з Малої Азії, з казковою землі амазонок, з дальньої Ефіопії. Найбільш страшним був вождь ефіопів, чорний велет Мемнон, теж син богині; він боровся з Ахіллом, і Ахілл його ниспроверг. Ось і кинувся Ахілл на напад Трої — тоді й загинув він від стріли Париса, яку направив Аполлон. Греки, втративши Ахілла, не сподівалися взяти Трою силою — взяли її хитрістю, примусивши троянців завезти місто дерев’яного коня, у якому сиділи грецькі витязі. Про цьому потім розповість у своїх своєї «Енеїді» римський поет Вергілій. Троя стерта з землею, а вцілілі грецькі герої пустилися назад.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.