Литература — Соціальна медицина (проблеми закордонного здравоохранения

Цей файл узятий із колекції Medinfo internet internet.

Е-mail: [email protected] or [email protected] or [email protected].

FidoNet 2:5030/434 Andrey Novicov.

Пишемо реферати на замовлення — e-mail: [email protected].

У Medinfo вам найбільша російська колекція медичних рефератів, історій хвороби, літератури, навчальних програм, тестов.

Заходьте на internet — Російський медичний сервер для всех!

Лекция по СМУЗ остання. Тема: проблеми закордонного охорони здоров’я. Проблеми ВООЗ. Існують системи управління охороною здоров’я щодо таких видів? Централізоване, децентралізоване і лише частково децентралізоване. Централізоване у Росії, Великій Британії та ін. Коли держава робить у більшою мірою централізує наявну систему управління здійснюється державні характер охороною здоров’я через єдине міністерство. Це отже: державне законодавство, державне фінансування (держава має виділяти до 8% від валового національний продукт на охорону здоров’я, зараз у Росії менш 3%, тоді як і США — 14%, в Західної Європи — 8−12%), державна система підготовки кадрів єдині принципи. Міністерстві охорони здоров’я видає накази виконання якого є обов’язковим всім органів прокуратури та установ охорони здоров’я. Органи охорони здоров’я: обласні, районні; установи — медичні установи які безпосередньо надають медичної допомоги. Переваги централізованій системі: розробляються орієнтовні нормативи система розподілу коштів на місцях непотрібно створювати місцеві нормативні акти Недоліки: може бути єдиних нормативів різних регіонах (оскільки розподіл населення, кліматичні умови та інших. Різні). У Великобританії - централізована система, але вже настав дозволено вводити свої місцеві нормативи тобто для органів прокуратури та закладів охорони здоров’я накази, укази, розпорядження міністерства є рекомендательными.

Системи управління із застосуванням часткової децентралізацією: центральні розпорядницькі акти лише на рівні держави розробляють орієнтовні нормативні характеристики, а місцевих органів охорони здоров’я вже з урахуванням рекомендацій міністерства свої нормативні акти, що є обов’язковими для закладів охорони здоров’я. Є трошки країн із повної децентралізацією: Югославія — і міністерські і територіальні розпорядження є обов’язковими виспівати то є заклади охорони здоров’я є повністю самостійними. Рада лікарів вибирає собі групу керівників держави і обирають директора (який то, можливо необов’язково з освітою). Керівництво розробляє нормативи: тривалість робочого дня, навантаження кожного фахівця, розподіл коштів, заохочення і т.д.

По фінансуванню розрізняють види охорони здоров’я: 1. державне 1. страхове 1. частнопредпринимательское Державне фінансування Росії, Великобританії, коли держава спеціально передбачає обсяг засобів і міністерство охорони здоров’я разом із міністерством фінансів визначають кошти необхідних безплатного, гарантованого медичного забезпечення, територіальні органи розподіляють фінанси по установам залежно від котрий обслуговується населення. Страхова медицина. Чітко розроблено й оптимально реалізована в скандинавський країнах. Держава виділяє до 30% коштів зі свого бюджету на медичної допомоги і проблеми охорони здоров’я. Виявляється медичну допомогу безплатно — при інфекційних захворювань, певним категоріям населення (наприклад військовослужбовцям, ув’язненим, дітям, пенсіонерам). Близько 30% виділяється роботодавцями (підприємцями). Від 3- -40% вносять податків населення. Тобто гарантує мінімум медичної допомоги — обов’язково й доступне, підприємці своїм працюючим виділяють ще близько 30−40% які покращують медичне обслуговування, і якщо громадянин хоче додаткової медичної допомоги то населення вносить ще 30−40% коштів. Тож виходить 3 джерела фінансування, які підтримують високу якість обслуговування, доступність профілактичних і лікувальних заходів. Система медичного обслуговування у Швеції відрізняється більшої доступність, дешевостью, ніж у інших країнах. Такі самі системи мови у Франції, Італії. У близько 20−25% країн (зокрема США) охорону здоров’я фінансується приватними підприємцями — насправді частнопредпринимательская медицина це цілком платна медицина. Так само як і всіх країнах є міністерство охорони здоров’я, йому держава виділяє кошти (до 14% від ВНП США) на медичної допомоги і удосконалення заходів для оздоровлення населення. Але держава більше витрачає з цієї суми на медичне забезпечення військовослужбовців, дитячого населення, стариків і молодь малозабезпечених, створення мережі медичних закладів (придбання апаратури, будівництво тощо.), профілактика інфекційних захворювань, социально-опасных захворювань, масових неінфекційних захворювань. У межах системи страхування, де бере активну участь держава є страхові медичні державних установ, які мають допомогу особам у яких страхового поліса. Особи одержуючи страхового поліса, якусь крихту доплачують у разі страхування, і якщо потрібна гарантована медична допомогу (під час пологів, травмах, захворюваннях масових та інших.) кожен житель, незалежно скільки він у США, бідний чи багатий, іде у медичні установа по страховому полісу чи ні нього та його там йому зобов’язані допомогти. таких державних медичних закладів понад 50 відсотків%. Також є благодійні медичні заклади (Червоний хрест, релігійні громади та молодіжні організації). До 20−25% становлять рентабельні установи, де обслуговуються особи, які мають можливість доплатити за хороше утримання і особливий те що. Система оплати лікарів загальної практики, що працюють у лабораторіях значно менше, ніж в вузьких фахівців. Оплата залежить від цього скільки ж разів лікар пройшов спеціалізацію і вдосконалення. Чим більший лікар пройшов спеціалізацій тим більше вона отримує зарплату.

Здравоохранение країн. Ця категорія й у країн Центральної Африки, та деяких менших країн Південно-Східної Азії вже. Їх характерна етапність медичного обслуговування. У першому етапі в через відкликання розкиданістю й малої концентрацією населення невеликих населених пунктів існує нетрадиційна медицина лише на рівні знахарства (ВООЗ спочатку не визнавала знахарство, але позаяк більшість населення таких країн медичної допомогою не можна вирішили залучити знахарів після спеціальної підготовки). За кожним населеним пунктом закріплені центри здоров’я (об'єднуються до 100 тис. Жителів), де працюють середній медичний персонал, іноді фельдшери. Кілька центрів здоров’я курируються лікарем дільничного медичного центру чи лікарні (обслуговує 100 тис. Населення). Потім спеціалізована допомогу яка складалася переважно концентрується у містах. Лікарі фахівці періодично об'їжджають дільничні лікарні надають медичної допомоги за потребою; дільничний лікар об'їжджає центри здоров’я, де готуються хворі. У 1968 року було конференція в Алма-Аті з проблем первинної медичної допомоги, і здоров’я у СРСР було визнано найбільш ефективним, доступним, організованим. Ця етапність викликала заздрість у багатьох зарубіжних лікарів. Принцип охорони здоров’я найкращий, але держава виділяє належних коштів. Системи оплати. ВОП одержує зарплати залежно від обслуживаемой території і що кількості населення. Наприклад на 50 тис населення виділяється сума 10 тис. На жителя. Оплата про послуги (виду послуг). Якщо визначається обсяг послуг і, очевидно виду оплачується вартість через страхової компанії розроблено стандарти лікування для медичних і страхових установ. Наприклад на гіпертонічну хвороба визначено конкретне кількість процедур, та його тривалість. Якщо вже ви витратили більше то страхової компанії перевіряє обгрунтованість цих заходів. Системи оплати змішана: виділяються вартість жителя з урахуванням процедур, результату оплачується діяльність врача.

Амбулаторно-поликлиническая допомогу: у Росії - поліклініки — найкраща форма, але дорога. Існують країни з державної системою охорони здоров’я. Більшою мірою існують відділення групою практики: окрім державних лікарів, є приватні лікарі, що беруть пацієнтів, що оплачується через страхові компанії. Характерною ознакою стаціонарних установ там і те що лікарі працюють мало (переважно середній медичний персонал). Велика частина лікарів залучається щодо операцій, консультацій. ВОП бере участь чи бере участь у операціях вироблених підопічним пациентам.

ВОЗ — створена попередження масових інфекційних захворювання, для проведення карантинних заходів. Далі завдання розширилися: спільне планування діяльності з вдосконаленню медичної допомоги. На етапі добродійності ВООЗ більше надає допомогу країнам в підготовки фахівців, облаштуванні медичних закладів, технічному оснащенні. Через ВООЗ реалізується обмін досвідом, фахівцями, технологією. Якщо раніше ВООЗ більше затрачувала на благодійність, то в більшою мірою готують фахівців, розробляють національні програми на що виділяються кошти і сили. Більшою мірою ВООЗ вивчає поширеність захворювань, рівень смертності і аналізує і видає збірники різноманітні захворювань. Структура ВООЗ. Є генерального директора ВООЗ — він у своєї діяльності спирається на секретаріат як постійний орган. Секретаріат має виконком і 6 регіональних бюро (Європейське, американське, південно-східне, африканське та інших.). регіональне бюро ділиться на відділи й відокремлення, що закріплені за групою країн де є бюро стипендій, з підготовки спеціалістів, протиепідемічних заходів тощо. система оплати лікарів ВООЗ відмінна від тієї коли ви працюєте за контрактом у будь-якої стране.