Енеїда (Aeneis)

Энеида (Aeneis)

Героическая поема (19 до зв. е.).

Публий Вергілій Марон (Publius Vergilius Maro) 70−19 до зв. е.

Античная література. Рим.

М. Л. Гаспаров.

Когда землі починався століття героїв, то боги часто-густо сходили до смертним жінкам, щоб від них народжувалися богатирі. Інша річ — богині: тільки дуже рідко сходили до смертним мужам, щоб народжувати від нього синів. Так-от богині Фетиды народився герой «Іліади» — Ахілл; так від богині Афродіти народився герой «Енеїди» — Еней.

Поэма починається у самої шляху Енея. Він пливе захід, між Сицилією і північним берегом Африки — тим, де саме нині фінікійські вихідці будують місто Карфаген. Ось і налітає нею страшна буря, насланная Юноной: по її проханні бог Эол випустив за грати все підвладні йому вітри. «Хмари раптові небо і світло викрадають у погляду, / Морок на хвилі наліг, грім гримнув, блискавки блискучі, / Неизбежимая смерть отвсюду постала троянцам. / Стогнуть канати, і слідом летять корабельників крики. / Холод Енея скував, вздевает він руки до світилам: / «Тричі, чотири рази той блаженний, хто під стінами Трої / Перед очима батьків в бою зустрілася із смертю!..».

Энея рятує Нептун, який розганяє вітри, розгладжує хвилі. Проясняється сонце, і останні років сім кораблів Енея з усіх сил підгрібають до незнайомому березі.

Это Африка, тут править молода цариця Дидона. Злим брат вигнав їх із далекої Фінікії, і нині вона з товаришами по втечі будує на на новому місці місто Карфаген. «Щасливі ті, кому стають вже міцні стіни!» — вигукує Еней і дивується возводимому храму Юнони, розписаним картинами Троянської війни: поголос неї долетіла вже й до Африки. Дидона привітно приймає Енея та його друзів — так само втікачів, як. Робота із вшанування їх справляється бенкет, на цьому бенкеті Еней веде свою знамениту оповідання про падінні Трої.

Греки за ці десять років ми змогли взяти Трою силою і вирішили узяти її хитрістю. З допомогою Афины-Минервы вони вибудували величезного дерев’яного коня, в підлогою череві його сховали кращих знає своїх героїв, не бажаючи залишили табір, і всім флотом зникли за ближнім островом. Був пущений слух: це боги перестали допомагатимемо їм, і вони відплили там, поставивши цього коня у дарунок Мінерві — величезного, щоб троянці не ввезли їх у ворота, бо якщо кінь буде в них, всі вони самі підуть войною на в Грецію й отримають перемогу. Троянці радіють, ламають стіну, ввозять коня через пролам. Провидець Лаоокон заклинає їх робити це — «бійтеся ворогів, і дари!» — але з моря випливають дві велетенські Нептуновы змії, накидаються на Лаокоона і його юних синів, душать кільцями, уїдливо кажуть отрутою: після цього сумнівів іншого ніхто, Кінь у місті, на стомлених від свята троянців опускається ніч, грецькі вожді вислизають з дерев’яного чудовиська, грецькі війська нечутно підпливають через острів — ворог у місті.

Эней спав; у сні йому є Гектор: «Троя загинула, біжи, шукай за морем місце!» Еней вибігає на дах будинку — місто палає з усіх куточків, полум’я злітає догори і відбивається у море, крики і стогони зусебіч. Він скликає друзів для останнього бою: «Для переможених спасенье одне — не мріяти про спасенье!» Вони б’ються на вузьких вулицях, з їхньої очах тягнуть в полон віщу царівну Кассандру, на їхніх очах гине старий цар Приам — «відсічено від плечей голова, і імені — тіло». Він шукає смерті, але є мать-Венера: «Троя приречена, рятуй батька і сина!» Батько Енея — старий Анхис, син — хлопчик Асканий-Юл; з безсилим старцем обов’язок, ведучи безсилого дитини за руку, Еней залишає рушащийся місто. З уцілілими троянцами воно ховається на лісистої горі, у далекому затоці будує кораблі і залишає батьківщину. Потрібно плисти, але?

Начинаются років поневірянь. Один берег так само їх, іншою бушує чума. На морських роздоріжжях лютують чудовиська старих міфів — Скилла з Харибдою, хижі гарпії, одноокі киклопы. На суші — скорботні зустрічі: ось сочащийся кров’ю чагарник на могилі троянського царевича, ось вдова великого Гектора, змучена у полоні, ось кращий троянський пророк нудиться на дальньої чужині, ось отставший воїн самого Одіссея — кинутий своїми, він прибивається до колишнім ворогам. Один оракул шле Енея на Кріт, другий — у Італію, третій загрожує голодом: «Будете гризти власні столи!» — четвертий велить зійти до царства мертвих і там дізнатися про майбутнє. На останньої стоянці, в Сицилії, вмирає старий Анхис; далі — буря, карфагенский берег, і розповіді Енея кінець.

За справами людей стежать боги. Юнона і Венера не люблять одне одного, але тут подають одна одній руки: Венера гребує для сина подальших випробувань, Юнона гребує, щоб у Італії піднявся Рим, погрожував її Карфагену, — нехай Еней залишиться у Африці! Починається любов Дидоны і Енея, двох вигнанців, сама людяна в усій античної поезії. Вони з'єднуються в грозу, під час полювання, у гірничій печері: блискавки їм замість смолоскипів, і стогони гірських німф замість шлюбної пісні. Це не добру, оскільки Енею писана інша доля, і поза цієї долею стежить Юпітер. Він посилає уві сні до Енею Меркурія: «Не смій зволікати, нас чекає Італія, а нащадків твоїх чекає Рим!» Еней болісно страждає. «Боги велять — не своєї тебе залишаю я волею!..» — говорить він про Дидоне, але для люблячої жінки це — не порожні балачки. Вона молить: «Якби!»; потім: «Забарися!»; потім: «Побійся! якщо буде Рим і буде Карфаген, він і страшна війна між твоїми і моїми нащадками!» Марно. Вона бачить з палацевої вежі далекі вітрила Энеевых кораблів, складає в палаці похоронний вогнище і, зійшовши нею, впадає на меч. Заради невідомого майбутнього Еней залишив Трою, залишив Карфаген, але в усіх. Його товариші втомилися від поневірянь; в Сицилії, поки Еней справляє поминальні гри на могилі Анхиса, їхні дружини запалюють Энеевы кораблі, щоб лишитися тут і куди плисти. Чотири корабля гинуть, втомлені залишаються, на трьох останніх Еней сягає Італії.

Здесь, біля підніжжя Везувію, — вхід до царства мертвих, тут чекає Енея, а спрацьований пророчиця Сивилла. З чарівної золотою гілкою до рук сходить Еней під землю: як Одіссей запитував тінь Тіресія свого майбутнього, так Еней хоче запитати тінь свого батька Анхиса про майбутнє своїх нащадків. Він перепливає Аидову річку Стікс, через якої людям немає повернення. Він бачить нагадування про Троє — тінь друга, покаліченого греками. Він бачить нагадування про Карфагені — тінь Дидоны з раною в грудях; він говорить: «Проти волі я твій, цариця, берег залишив!..» — але він мовчить. Зліва від цього — Тартар, там мучаться грішники: богоборці, батьковбивці, клятвопорушники, зрадники. Праворуч від цього — поля Блаженних, чекає його батько Анхис. У — ріка забуття Аета, та контроль нею вихором кружляють душі, яким у ній очиститися і з’явитися світ. Серед це-те душ Анхис вказує синові на героїв майбутнього Риму: і Ромула, засновника міста, і Августа, його відроджувача, і законодавців, і тираноборцев, та провідником усіх, хто затвердить влада Риму з усього світу. Кожному народу — свій обдарованість і борг: грекам — думку й краса, римлянам — справедливість і Порядок: «Одушевлену мідь нехай выкуют краще інші, / Вірю; нехай змилять живі з мармуру лики, / Будуть до судів говорити пречервоній, руху неба / Циркулем визначать, назвуть висхідні зірки; / Твій ж, римлянин, борг — повновладно народами правити! / Ось мистецтва твої: наказувати світу закони, / Ниспроверженных щадити і заперечувати непокірних».

Это — далеке майбутнє, але шляху щодо нього — близьке майбутнє, і це нелегке. «Страждав ти на море — будеш страждати і суші, — каже Енею Сивилла, — чекає на тебе нова війна, новий Ахілл і розпочнеться новий шлюб — з чужинкою; ти ж, біді всупереч, не здавайся і прямуй сміливіше!» Починається друга половина поеми, за «Одіссеєю» — «Іліада».

В дні шляху від Сивиллиных Аидовых місць — середина италийского берега, гирло Тибра, область Лаций. Тут живе старий мудрий цар Латин зі своїми народом — латинами; поруч — плем’я рутулов з молодою богатирем Турном, нащадком грецьких царів. Сюди припливає Еней; висадившись, втомлені подорожани вечеряють, виклавши овочі на плоскі коржі. З'їли овочі, з'їли коржі. «Тобто тут і столів не залишилося!» — жартує Юл, син Енея. «Ми в мети! — вигукує Еней. — Збулося пророцтво: „будете гризти власні столи“. Не знали, куди пливемо, — тепер знаємо, куди припливли». І він посилає послів до царя Латину просити світу, Союзу і руки його дочки Лавинии. Латин радий: лісові боги давно вели мовлення йому, що його вийде за чужоземця і потомство їх підкоривши увесь світ. Але богиня Юнона розлючений — ворог її, троянець, здобув перемогу за їхніми силою і ось-ось здвигне нову Трою: «Будь ж війна, чи загальна кров між тестем і зятем! Якщо небесних богів не схилю — пекл споруджу!».

В Лации є храм; коли — двері його заперто, коли війна — розкрито; поштовхом власної руки відчиняє Юнона залізні двері війни. На полюванні троянські мисливці помилково зацькували ручного царського оленя, тепер вони латинам не гості, а вороги. Цар Латин розпачливо складає влада; молодий Турн, сам сватавшийся до царівною Лавинии, тепер відкинутий, збирає могутню рать проти прибульців: тоді й велет Мезенций, і невразливий Мессап, і амазонка Камілла. Еней теж шукає союзників: він пливе по Тибру туди, де на кількох місці майбутнього Риму живе цар Евандр, вождь грецьких поселенців з Аркадії. На майбутньому форумі пасеться худобу, на майбутньому Капітолії зростає терник, в бідної хатині цар пригощає гостя і дає їй на допомогу чотириста бійців на чолі із своїм сином, юним Паллантом. Тим часом на мати Енея, Венера, сходить до кузні свого чоловіка Вулкана, щоб він скував її синові божественно міцні зброю, як колись Ахіллу. На щиті Ахілла було зображено увесь світ, на щиті Енея — весь Рим: вовчиця з Ромулом і Ремом, викрадення сабінянок, перемога над галлами, злочинний Катилина, доблесний Катон і, нарешті, торжество Августа над Антонієм і Клеопатрою, жваво пам’ятне читачам Вергілія. «Радий Еней на щиті картинам, не знаючи подій, і порушує плечем і слава, долю нащадків».

Но поки Еней удалечині, Турн з италийским військом підступає для її стану: «Як впала давня Троя, то нехай впаде й нова: за Енея — його доля, а й за мене — моя доля!» Два друга-троянца, хоробрі і красені Ніс і Евриал, роблять нічну вилазку крізь ворожий стан, аби до Енея і притягнути його за допомогу. У безмісячному мороці безшумними ударами пролагают вони собі шлях серед сплячих ворогів виходять дорогу — але тут не світанку застигає їх ворожий роз'їзд. Евриал потрапляє у полон, Ніс — один проти трьохсот — впадає йому на виручку, але гине, голови обох вздеты на піки, і розлютовані италийцы роблять напад. Турн запалює троянські зміцнення, вривається в пролом, трощить ворогів десятками, Юнона вдихає до нього силу, і лише воля Юпітера кладе межа його успіхам. Боги схвильовані, Венера і Юнона звинувачують одне одного у новій світовій війні і благають виступи своїх улюбленців, але Юпітер помахом їх зупиняє: якщо війна розпочато, «…нехай кожному випаде частка / Битвенных негараздів і удач: всім однаковий Юпітер. / рок дорогу знайде».

Тем часом нарешті повертаються Еней з Паллантом та її загоном; юний Асканий-Юл, син Енея, кидається з табору на вилазку йому назустріч; війська з'єднуються, закипає загальний бій, груди в груди, нога до ноги, як колись під Володаря кілець. Палкий Паллант рветься вперед, робить подвиг за подвигом, сходиться, нарешті, з непереможним Турном — знижується з його списи. Турн зриває від нього пасок і перев’яз, а тіло до обладунках шляхетно дозволяє соратникам винести з бою. Еней впадає мстити, але Юнона від нього Турна; Еней збігається з лютим Мезенцием, ранить його, юний син Мезенция Лавс заступає собою батька, — гинуть обидва, і умираючий Мезенций просить поховати їх, разом. День закінчується, два війська ховають і оплакують своїх полеглих. Та почалася війна триває, і досі першими гинуть наймолодші і квітучі: після Ниса і Евриала, після Палланта і Лавса настає черга амазонки Камілли. Зросла у лісах, присвятила себе охотнице Діані, з цибулею і секирою б'ється вона проти наступаючих троянців і гине, уражена дротом.

Видя загибель своїх бійців, чуючи скорботні ридання старого Латина і юної Лавинии, відчуваючи наступаючий рок, Турн шле гінця до Енею: «Відведи війська, і ми вирішимо наш суперечка поєдинком». Якщо переможе Турн — троянці йдуть шукати нову землю, якщо Еней — троянці засновують тут своє місто і живуть у разом із латинами. Поставлені вівтарі, принесено жертви, проголошено клятви, два ладу військ стоять по дві боку поля. І знову, як і «Іліаді», раптом перемир’я обривається. У небі є знамення: орел налітає на лебедину зграю, вихоплює з її видобуток, але біла зграя обрушується зусебіч на орла, змушує її кинути лебедя і звертає тікати. «Це — наша перемога над прибульцем!» — кричить латинський гадатель і метає своє спис в троянський лад. Війська впадають друг на друга, починається загальна сутичка, і Еней і Турн марно шукають одне одного у які борються натовпах.

А з неба на них дивиться, страждаючи, Юнона, теж відчуваючи наступаючий рок. Вона звертається до Юпітеру з останнього проханням: «Будь що волею долі й твоєї, — але з дай троянцам нав’язати Італії своє ім'я, язик, і норов! Нехай Лаций залишиться Лацием і латини латинами! Троя загинула — дозволь, аби ім'я Трої загинуло!» І Юпітер їй відповідає: «Хай буде так». З троянців і латинів, з рутулов, етрусків і Евандровых аркадян з’явиться новий народ і рознесе свою славу у світі.

Эней і Турн знайшли одне одного: «зчепилися, щит зі щитом, і ефір наповнюється громом». Юпітер стоїть у небо та тримає ваги з жребиями двох героїв двома чашах. Турн вдаряє мечем — меч ламається про щит, викуваний Вулканом. Еней вдаряє списом — спис простромлює Турну і щит і панцир, він падає, поранений стегно. Піднявши руку, він каже: «Ти переміг; царівна — твоя; не прошу пощади собі, але є в тобі серце — пожалій мене для мого батька: і в тебе, адже був Анхис!» Еней зупиняється з піднятим мечем — але погляд його вихоплює пасок і перев’яз Турна, які він зняв із вбитого Палланта, недовгого Энеева друга. «Ні, не підеш! Паллант тобі мстить!» — вигукує Еней і простромлює серце противника; «і охоплений холодом смертним / Тіло залишила життя й зі стогоном до тіням відлітає».

Так закінчується «Енеїда».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.