Куприн А. І. — «Чистий світло високої моральної ідеї» у російській літературі

Куприн А. І. — «Чистий світло високої моральної ідеї» у російській литературе

Как відомо, Олександр Іванович Купрін — письменник був психолог. Свої спостереження людського характеру він переніс у літературу, ніж збагатив і урізноманітнив її. Читаючи його твору, відчуваєш особливо тонке, глибоке і чуйне усвідомлення всього. Здається, письменник знає те, що ти переживаєш, і намагається допомогти тобі, спрямовує на прямий шлях. Адже світ, у якому живемо, іноді настільки забруднене брехнею, підлістю і вульгарністю, що мені часом необхідний заряд позитивної енергії, аби протистояти засмоктуючої трясовині. Хто ж вкаже нам джерело чистоти? По-моєму, Купрін має таким талантом. Він, як майстер, шлифующий камінь, відкриває наших душах багатство, про яку ми не здогадувалися. У творах на розкриття характерів героїв він використовує прийом психологічного аналізу, зображуючи головним персонажем людини духовно розкріпаченого, намагаючись наділити його всіма тими прекрасними якостями, які нас захоплюють в людях. Особливо ж чутливістю, розумінням до оточуючих і вимогливим, суворим ставленням до собі. Прикладів цього багато: інженер Бобров, Олеся, Р. З. Жовтків. Усі вони несуть у собі те, що ми називаємо високим моральним досконалістю. Усі вони люблять безкорисливо, забуваючи себя.

В оповіданні «Гранатовий браслет» Купрін з усією силою своєї майстерності розвиває ідею справжньому коханні. Він хоче змиритися з вульгарними, практичними поглядами на любов, і шлюб, звертаючи нашу увагу на ці проблеми досить незвичним способом, рівняючись на ідеальне почуття. Вустами генерала Аносова він каже: «…Люди нашого часу розучилися любити! Не бачу справжньому коханні. Та й у моє час бачив». Що це? Виклик? Невже те, що відчуваємо, не істина? Адже існує ми спокійне помірковане щастя із потрібною нам людиною. Чого ж більше? По Купріну, «Любов мусить бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки і компроміси нічого не винні її стосуватися». Тільки тоді любов можна назвати справжнім почуттям, остаточно істинним і нравственным.

Я досі не можу забути, яке справили прямо мені почуття Желткова. Як сильно він дуже любив Віру Миколаївну, що міг заподіяти собі смерть! Це ж безумство! Кохаючи княгиню Шеину «сім років безнадійною чемної любов’ю», він, жодного разу зустрічаючись із ній, говорячи про свого кохання лише у листах, раптом кінчає життя самогубством! Не від того ж, що брат Віри Миколаївни збирається звернутися до української влади, і від того, що повернули його подарунок — гранатовий браслет. (Він символізує глибокої вогненної кохання, і одночасно моторошним кривавим знаком смерті.) І, напевно, не тому, що розтратив казенні гроші. Для Желткова не було іншого виходу. Він любив заміжню жінку отже було не думати скоріш про з нею й хвилини, існувати так, ніж згадувати її усмішку, погляд, звук ходи. Вона сама каже чоловіку Віри: «Залишається одне — смерть… Ви цього хочете, я прийму їх у навіть дуже формі». Жахливо те, що до цього рішенню його підштовхнули братик i чоловік Віри Миколаївни, які прийшли вимагати допровадити їх у сім'ю у спокої. Вони були хіба що непрямими винуватцями його загибелі. Вони мали права вимагати спокій, але збоку Миколи Миколайовича була неприпустима, смішна загроза звертатися до своєї влади. Як влада може заборонити людині любить!

Идеалом Купріна є «любов безкорислива, саме знедолена, не чекає нагороди», та, яку можна й життя віддати, і що завгодно винести. Саме такою любов’ю, що буває разів у тисячу років, любив Жовтків. Це було його потребою, сенсом життя, і це довів: «Ні скарги, ні докору, ні болю самолюбства я — не знав, я перед тобою одна молитва: «Так святиться ім'я Твоє». Слова ці, якими була переповнена його душа, відчуває княгиня Віра в звуках безсмертної сонати Бетховена. Вони можуть залишить байдужим і вселяють впевненість у нас невтримне бажання йти до того ж таки незрівнянно чистому почуттю. Його коріння сягають моральності й душевної гармонії в человеке.

Княгиня Віра не шкодувала у тому, що любов ця, «яку мріє кожна жінка, пройшла повз неї». Вона плаче від цього, що душа її переповнена замилуванням перед піднесеними, майже неземними чувствами.

У людини, який зміг так полюбити, має бути якесь особливе світосприйняття. Хоча Жовтків був лише маленьким чиновником, що вона вище громадських і стандартів. Таких як вони, людський поголос зводить у ранг святих, багато часу живе про неї світла память.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.