Економічні реформи Вітте

Сергій Юлійович Вітте народився Тифлісі 17 червня 1949 р. і виховувався у ній свого діда А. М. Фадєєва, таємного радника, був 1841—1846 рр. саратовським губернатором. Батько З. Ю. Вітте Юлій Федорович (ХристофГенріх — Георг -Юліус) помер, що його наймолодшому синові виповнилося 13 років. Ранні роки майбутній глава російського уряду випали на Тифлісі (Тбілісі) та Одесі, де у 1870 р. він закінчив курс наук в університеті по математичного факультету зі ступенем кандидата, написавши дисертацію «Про нескінченно малих величинах». Після навчання 1970;го р. Вітте почав службу під управлінням Одеської залізниці. Свою службу той почав із найнижчих щаблів, побував на ролі конторника вантажний служби й навіть помічника машиніста, але незабаром перетворився на поважного залізничного підприємця. Після закінчення російсько-турецької війни 1877−1878 рр. що належить державній скарбниці Одеська залізниця влилася у приватне суспільство Юго-Западных залізниць. У цьому великої підприємницької конторі Вітте отримав місце начальника експлуатаційного відділу під час правління у Петербурзі. Але незабаром у зв’язки й з тим, що залізниці приносили збитки, правління вирішив послати її налагодження справ у Київ. З. Ю. Вітте зумів придбати великий вагу як і підприємницьких колах, і у політичних, він був запеклим монархістом і намагався захищати свої думки у відкритій публіцистичної полеміці, що говорило про рідкому літературному обдаруванні цього человека.

У 1887 р. міністром фінансів стає І. А. Вишнеградський, давній покровитель і ділової партнер З. Ю. Вітте службовими щаблями в Юго-Западных залізницях. Спеціально для іноземних свого наставника ним було створено при міністерстві Департамент залізничних справ, контролю тарифи. У своїх «Спогадах» Вітте пізніше писав, що відхилив спочатку пропозицію І. А. Вышнеградского, але змушений був поступитися на вимогу Олександра ІІІ, помітив Вітте як зухвалого провидця катастрофи імператорського потяги та завившего, що він «торочить» його «подальшу службу». На посаді управляючого приватним суспільством Юго-Западных залізних доріг Вітте отримував понад 50 відсотків тис. карбованців на рік, але в казенної службі платню директора департаменту було якихось 8 тисяч імператор погодився доплачувати ще 8 тисяч «зі свого гаманця». 10 березня 1889 р. Вітте зайняв свою нову пост.

На початку 1880-х років залізнична мережу охопила більш 45% території Європейської Росії. Центром її було Московський залізничний вузол. Він об'єднував вісімнадцять ліній протяжністю до 3,5 тис. км., АзовоЧорноморський вузол об'єднував п’ять ліній протяжністю до 3,5 тис. км., Прибалтійський — вісім ліній, близько 3 тис. км., і Західний вузол — теж вісім, близько 3,5 тис. км. У Росії її панувала концесійна система, тобто. часті формою залізничні підприємства діяли з допомогою державної скарбниці від. У умовах природно процвітали корупція і фаваритизм. Вишнеградський і Вітте взяли курс — на посилення державного впливу у залізничному господарство і зосередження як у державних руках доходів від залізних дорог.

З 1889 р. запроваджено систему державного регулювання хлібних тарифів, було встановлено диференціальні тарифи. Вартість провезення товарів по залізничним дорогах робилися залежними від расстояния.

Вона стала тим менше, що більше відстані. Ця політика призвела до унифицированнию тарифної системи, відкрила змогу економічного розвитку околиць, вивезення зарубіжних країн дешевих продуктів, часто, втім, в збитки центру. Природно, нова тарифна система зустріла спротив з боку і земельних власників центральних й західних губерній, і власників залізничних товариств. Але енергійними діями Вітте його було зламано. Результати реформ позначилися не відразу. З 1883 по 1894 р. експлуатація казенних залізниць та що у доходи і витратах ліній, хто перебував у приватному володінні, вимагали щорічних державних дотацій. Максимальний витрата цей час скарбниці потреби залізничного господарства сягнув у 1886 р. 63,2 млн. крб. Потім у результаті викупу низки приватних залізниць скарбницю, і заходів із упорядкування всього залізничного майна протягом п’яти держава отримувало прибуток. Максимальна прибуток досягнуто 1896 р. 11 млн. крб., але потім із 1900 р. знову знадобилися приплати зі державного боку. У 1900 р. сума приплати становила 2 млн. крб., в 1901 — 32 млн. з лишком, в 1902 р. — близько 45 млн руб.

До 1892 р. Вітте отримав посаду міністра повідомлень, його спільна діяльність із Вышнеградским дала значні результати, до рук їх міністерства був контроль над управлінням економікою, фінансами і транспортом. Виняток становила сільському господарстві, яке у віданні Міністерства внутрішніх справ. У 1889 і 1890 рр. підвищили мита на ввезені товари, а 1891 р. запроваджено новий митний тариф, який носив суворо протекціоністський характері і котрий надав впливом геть розвиток вітчизняної промисловості. Митні доходи стали неухильно зростати і збільшилися до 1903 р. на 170%. З наказом Вышнеградского і Вітте очевидно стало різке посилення державного втручання у економічне життя країни. З іншого боку, було переглянуто робоче законодавство, підприємцям дали право допускати на роботу малолітніх у неділю й святкові дні, в скляної промисловості зняли заборона нічний працю, дозволявся допуск до роботи у ніч дітей і женщин.

Однак у 1891−1892 рр. у Росії стався страшний голод. Від неврожаю постраждали 29 з 97 губерній і областей Росії. Від голоду і сопутствовавшей йому холери померло більш 500 тис. людина. Та не природа, а й фіскальна політика міністерства фінансів спровокували лихо. Попередній міністр Бунге домігся скасування подушної податі, тому вважав буденною і відмови від отримання недоїмок з селян, але вже існуючому податку. Вишнеградський дотримувався інший думки і в 1887 — 1888 рр. зумів стягнути ці недоплату у понад 16 млн. крб. У результаті такої політики України з 1888 по 1891 р. перевыручки про бюджет досягли значної цифру 209,4 млн. крб. Однак у такі 1891 і 1892 голодні роки уряд змушений був витратити допоможе голодающему населенню 162,5 млн руб.

У 1892 р. Вишнеградський за станом здоров’я залишив посаду Міністерства фінансів очолив З. Ю. Вітте. Новий головний фінансист імперії домагався від державної ради збільшення у півтора рази числа чиновників Департаменту торгівлі, і мануфактури з думкою перетворити їх у активний орган реалізації своїх планів. У листопаді 1893 р. Державна рада схвалив представлений Вітте документ, і Департамент торгівлі, і мануфактури спромігся стати одним з активно діючих провідників проголошеної міністерством фінансів політики прямий підтримки промислових підприємств. Оновлене міністерство оголосило про використанні державного втручання у економічне життя країни як вірного кошти подолання її отсталости.

Спочатку своєї діяльності Вітте дуже швидко переконався в безперспективності збільшення зверненні паперових грошей. До 1894 р. міністр фінансів був беззастережним прибічником запровадження золотого грошового звернення. Грунт щодо реформи було підготовлено його попередниками. Ще 1893 р. повністю припинили вільну карбування срібної монети. У 1895 р., під час промислового піднесення та сприятливою фінансової кон’юнктури, коли золота готівку становила 678 млн. крб., російське уряд наважився розпочати проведення реформ. У 1894 і 1896 рр. Вітте здійснив з допомогою паризького Ротшильда два великих державних позики, і навіть провів у 1894−1895 рр. комплекс заходів за стабілізацією карбованці і цим підготував введення у Росії золотого грошового звернення. Реформа було проведено указом 29 серпня 1897 г.

Золоте зміст рубля було зменшено одну третину. Кредитний карбованець прирівняли до 66 2/3 копійок золотом. Через війну реформи державний банк став емісійним установою. Він мав надано прав випуску банкнот. Усі кредитові білети, що випускалися в звернення понад 300 млн. крб., повинні бути забезпечені золотом за карбованець. У Росії її було встановлено дуже жорсткий емісійний закон, що вимагав постійно великого запасу золота задля забезпечення які перебували у зверненні кредитних билетов.

Запровадження золотого стандарту сприяла стабілізації карбованці і відкривало змогу залучення до Росію іноземного капіталу. У на самому початку своєї міністерської кар'єри Вітте з відомою обережністю ставився до іноземним капіталам і навіть висловлював побоювання, що «російська підприємливість», попри митне обмеження, «виявляється іноді нездатна подолати в собі суперництва іноземної підприємливості». Проте наприкінці 1890-х років Вітте став виступати за необмежене залучення іноземних капіталів, попри серйозну опозицію на чолі з великою князем Олександром Михайловичем, прибічником обмеження доступу іноземних капіталів з Росією, зокрема у нафтовидобувну промышленность.

Але саме іноземними підприємцями було створено наймогутніша у світі нафтова промисловість. Вже на 1874 р. американський гас (основний в світі) був задоволений повністю витіснений вітчизняним гасом, при цьому у Рокфеллера з’явилися надзвичайно серйозні конкуренти, які відбивали в нього величезний ринок збуту (гас був найважливішим експортним товаром США). До до того ж російським інженерам вдалося довести рівень технічного оснащення галузі аж до передовий у світі. Також до співробітництва було залучено капітали Ротшильдів. Нобелям що з англійськими бізнесменами братами Самуэлями вдалося захопити ринки збуту й у Східної Азии.

Усього частка російської у світовому нафтовидобутку доходила від 51−39%. У галузі іноземний капітал зіграв виняткову роль, Вітте це розумів, і починав зусилля щодо поширенню такого досвіду інші боку величезного російського хозяйства.

До того ж Вітте пов’язував економічного розвитку Росії з допомогою іноземних капіталів з активною імперіалістичної боротьбою за ринки збуту на східних околицях. Міністерство фінансів пов’язувало величезні надії з будівництвом Великого Сибірського шляху, щоб покінчити з проблемою переселення і освоєння азіатських окраїн Російської імперії. Вітте зумів забезпечити необхідне фінансування і прискорене будівництво величезної залізної дороги. Завдяки спільним зусиллям міністра фінансів вдалося переконати про будівництво на території китайської Маньчжурії Китайско-Восточной залізниці. Для економічного проникнення Росії над ринком Далекого і Середнього Сходу з 1894 по 1897 р. Вітте заснував 3 банку: Русско-Китайский, Русско-Корейский і Учетно-ссудный банк Персии.

До 1900 р. вплив міністерства фінансів досягло небачених меж. Від глави цього відомства багато в чому залежало визначення напрями не лише внутрішньої, а й зовнішньої политики.

Усі що їх Вітте заходи допомогли протягом кілька років сконцентрувати значні бюджетні й інші надходження, і направляти їх в розвитку пріоритетних державі галузей промисловості. З 1893 р. після кілька років відносного затишшя починається новий, ще більше потужний підйом залізничного будівництва. З 1893 по 1900 р. у Росії було побудовано 22 тис. км. залізниць, тобто. більше, як 20 попередніх років. Збільшення залізничної мережі була у цей період понад 2,7 тис. км. в год.

У 1891−1900 рр. Росія зробила гігантський стрибок у своїй індустріальному розвитку. За десятиліття промислового виробництва країни подвоїлася. У цьому виробництво коштів виробництва стало більше. У результаті частку галузей, які виробляють засоби виробництва, у сумі промислової продукції піднялася майже 40%.

Істотні зрушення стались і у розміщення продуктивних сил. Найважливішим із них перетворення Південного промислового району у Ганно-Леонтовичевому чільний центр гірської металургії. На початку 1900;х рр., тут діяло 17 великих металургійних заводів і кілька машинобудівних предприятий.

Слід зазначити, що підприємства, створювані у нових галузях, насамперед у паровозостроительной, вагонобудівної, сталерельсовой, медепрокатной, цементної, гумової, були підприємствами «нової формації»: ними привносились вироблені на той час новітні організаційні форми великого капіталістичного производства.

Російська модель модернізації, передбачала вибіркове запозичення та впровадження організаційних і технічних досягнень. Вони поширювалися тільки пріоритетні державі галузі промисловості. Тим більше що сталих темпів промислового виробництва забезпечувалася як за рахунок казенної опіки які входили на сферу державного впливу великих промислових підприємств, але й рахунок малого виробництва, поштовхом до зростанню якого послужила активізація товарообміну від розширення транспортної мережі країни. Цей сектор промислового виробництва, «який випав» із зони модернізації «згори», розвивався і міцнів «природним» шляхом, пристосовуючись до місцевих умов ринкової кон’юнктури, проходячи все послідовні стадії, характерні для «класичного» капіталізму. Найяскравіше ці процеси простежувалися в текстильної промисловості, центром якого був московський регіон. Тому після кризи світової фінансової систем саме легкої промисловості найлегше перенесла наслідки цього краху, з допомогою внутрішнього ринку навіть показувала зростання основних показателей.

Вітте вдалося наповнити дефіцитний бюджет держави з допомогою пошуки внутрішніх резервів. Зокрема був модифікований промисловий податок. Як можна і колись, цього податку складалася з основного та будівництво додаткового. Головна сума виплачувалася підприємцями у вигляді придбання промислових свідчень, причому розмір окладу визначався залежно від розміру підприємства, а чи не від становища власника, як це передбачалося попереднім законодавством. Додатковий податку з акціонерних підприємств, зобов’язаних публічної звітністю, розділявся на податку з капіталу і відсотковий збір із прибутку. Відсотковий збір із прибутку стягувався лише тому випадку, якщо вона перевищувала 3% на основний капітал, і встановлювався на засадах помірної прогресивності. Додатковий податку з підприємств, не зобов’язаних публічної відповідальністю, розділявся на раскладочный і відсотковий збір із прибутку. Розмір оподаткування визначався з розрахунку певної середньої прибутку для різного типу предприятий.

Новий промисловий податок збільшив доходи скарбниці, але вирішальне значення і в покритті бюджетних дефіцитів, й у накопиченні коштів придбали все-таки непрямі податки, різке зростання при Вітте. За двадцять років із 1880 по 1901 р не прямі податки дали приріст лише у 50 млн. крб. прибуток від них збільшився з 172,9 до 220,9 млн. крб. Натомість водночас прибуток від непрямого оподаткування зріс на 108% - з 383 до 819,6 млн. крб. Однією з найбільш ефективних коштів викачування грошей була встановлена Вітте монополія на горілку. У сфері фінансів для Росії з початку 20 в. характерний надзвичайно швидкий зростання державного бюджету. По розписи 1867 р. звичайні доходи становили лише 415 млн. крб. Минуло 30 років, і вони збільшилися на 1 млрд. крб. Для накопичення другого мільярда за цією статтею державного бюджету знадобилося 11 років, а третього — 5 лет.

У 90 — е роки у Росії йшов процес концентрації банківських капіталів, порівняння банків з промисловістю, зміцнення міжбанківських зв’язків. Це час — період зародження російського фінансового капитала.

Через війну економічного підйому 90-х Росія наблизилася до рівню промислово розвинутих країн, проте наздогнала їх, як і планував Витте.

Наприкінці 1898 р. на європейському грошовому ринку з’явилися перші симптоми фінансової кризи, дедалі зростаючого в 1899 р. в загальноєвропейський. У 1900 р. настав світовий економічний криза. Він повною мірою дав себе знати у Росії. Криза став несподіваним перешкодою по дорозі здійснення економічної програми Міністерства фінансів. Під загрозою краху виявилися численні підприємства, зокрема і зобов’язані своїм існуванням іноземним капіталам. Притік в промисловість став скорочуватися, і змінився відливом, особливо короткострокових капіталовкладень. У першу чергу пошарпана кризи важка промисловість. Скоротилося виробництво і впали ціни на металургійної, металообробній, железнорудной галузях. Криза сприяв загострення соціальних протиріч та зростанню робочого движения.

Економічна політика Вітте була глибоко суперечлива, бо до промислового розвитку він використовував кошти й умови, породжені феодальної природою що існувала у Росії влади. Консерватизм «системи» Вітте стало те, що вони мали сприяти зміцненню економічної могутності віджилого самодержавного режиму. Невипадково в ліберальних колах російського суспільства «система» Вітте сприймався як «грандіозна економічна диверсія самодержавства», отвлекавшая увагу різних верств населення від соціальноекономічних пріоритетів і культурно-політичних реформ.

Проводився Вітте державне втручання у економіку часто виправдувалося необхідністю підтримки не зміцнілій ще приватної ініціативи, але на ділі вона зовсім виходила ті межі України і перешкоджало природному розвиткові капіталістичних взаємин у країні широко використовуючи державне господарство як на вирішення внутрішньополітичних завдань, а й у боротьбі зовнішніх ринках (де вона часом виступало як підприємець, конкурувало з російськими ж приватними торговими фірмами), Вітте не провів або зумів зреформуватися загального характеру, які створили б умови ще розвитку приватного капіталу. Так, йому вдалося змінити докорінно що існувала систему акціонерного законодавства. Заохочуючи приватну ініціативу і підприємливість, Вітте водночас прагнув тримати її під суворим контролем, у представницьких організаціях буржуазії він хотів би бачити передусім консультативні органы.

І водночас Вітте був однією з перших серед російських міністрів фінансів, хто звернув увагу в розвитку підприємницьких організацій і продемонстрував готовність співробітництва із нею, хоч і після реформ Вітте Росія залишалася країною, у було справжньої свободи приватного предпринимательства.

Серед російських державотворців царювання Олександра ІІІ та Миколи II Вітте безсумнівно належить місце. Усі значні перетворення на економіки та політичного життя Росії цих років чи інакше пов’язані з його именем.

Вітте розпочинав своє діяльність у сфери приватного підприємництва і кожен відстоював її інтересів, до того часу, доки виявився державному службі. Відтоді використання державних господарство і капіталів стала основою економічної «системи» Вітте. Він перетворив Державний банк на знаряддя Міністерства фінансів України й, поруч із Особливої канцелярією по кредитної частини, направляти до органу контролю за банківськими структурами імперії, заохотив викуп у скарбницю приватних залізничних товариств, ввів державну монополію продаж спиртних напоїв. Через війну проведених реформ Вітте зумів як забезпечити акумуляцію внутрішніх резервів і приплив іноземних капіталів (під керівництвом на що Росії надійшло більше трьох млрд. рублів прямих іноземних інвестицій), а й майстерно використовував через Російсько-китайський банк французькі капітали як «нейтральні» на фінансування економічної експансії Росії Далекому Востоке.

Вітте сподівався з допомогою державної і закордонних капіталів стимулювати прискорене промислова розбудова Росії із тим, що протягом двох п’ятиліть воно могло наздогнати розвиненіші би в економічному відношенні країни Заходу. У його політиці кінця 1890 — x років видно елементи планування. Вона й справді набрала вигляду досить продуманою й організованою системи. Для розвивалася промисловості уряд про запас готувало ринки Далекому і Середньому Сході, з ініціативи Вітте для «розвитку комерційної освіти у Росії» було створено політехнічні інститути. До 1894 р. у Росії лише вісім комерційних училищ, і з 1894 по 1902 р. їх було засновано 147. Державний контроль над підприємництвом сполучився у політиці Вітте із підтримкою громадських організацій російської буржуазии.

Міністр розумів, що успішне економічного розвитку Росії неможливо і радикальної реформи сільського господарства. Проте політика Вітте ще наприкінці 1898 р. порушити питання проведенні селянської реформи була провалена Міністерством внутрішніх справ. У 1902 р. Вітте очолив «Особливе нараду» про потреби сільськогосподарської промисловості. Воно підготувало проект селянської реформи, а 1905 р. своєрідна її програма була опублікована брошурі З. Ю. Вітте «Записка по селянському справі». Проте у тому 1905 р. імператор розпорядився закрити «Особлива нарада про потреби сільськогосподарської промисловості». Вітте було звільнено з участі у розробці селянського питання, а доля реформи остаточно передано в Міністерство внутрішніх дел.

Міністр, вже у ролі першого голови Ради міністрів Росії, врятував самодержавство від краху, коли було програна війна у Японії. Золоту валюту вдалося б урятувати ціною збільшення державного боргу перед і розширення політичних поступок партнером по антигерманскому блоку.

Як реформатор Вітте знову з’явився і в політичної сцені у розпал революції 1905 р. Переконаний прибічник самодержавної форми управління, Вітте до початку 1900;х років почав розуміти неминучість конституційних перетворень. Революція 1905 р. підштовхнула реформаторський процес. З січня 1905 р. до квітня 1906 р. у країні було проведено реформи, яких політичні лідери Росії протягом усього 19 в. яка навіть вирішувалися відкрито закликати. Вітте був у центрі цих реформ. З іменем Тараса Шевченка пов’язана підготовка маніфесту 17 жовтня 1905 р., вироблення основних законів, освіту Ради міністрів як першого Росії об'єднаного уряду. З жовтня 1905 р. до квітня 1906 р. Вітте бере участь у створення нової, цього разу політичної «системи». Росія робить свої перші кроки шляху до парламентаризму, країни виникають легальні політичні партии.

Порівнюючи Вітте по «гнучкості і пристосовності» з Бісмарком, Чемберленом, «изменявшим свої і відповідно цьому переходившими налаштувалася на нові шляху», Струве зазначав, що він був «за своєю натурою безпринципний і безыдеен», у ньому був «ні межі ідеалізму, у його гнучкості була багато цинізму». «Одне з творців конституційної Росії, сам Вітте був цілком позбавлений будь-якого відомого права», — писав Струве. Підкреслюючи винятковий характер обдарованості Вітте, Струве вбачав у ньому «людини, відзначеного державним покликанням», якого стояли, проте, нездоланні перешкоди, пов’язані із тодішнім станом російського общества.

1). «Росія та світ (навчальних посібників)» // М., 1993 (362−400стр.) 2). А. Б. Вікторів «З. Ю. Віті. Етапи великого пути"//М., 1999 (стор. 45- 125) 3). З. У. Цакунов «Головний реформаторів Російської империи"//М., 1994 (стор. 56−62) 4). А. А. Данилов «Російський Бісмарк» // М., 1993 (стор. 75−98) 5). З. У. Леонов «Міністри фінансів Російської империи"//М., 1996 (стор. 252- 361) 6). «Історія Росії"// М., Аванта +, 1996 (стор. 361−421).