Розділ іі. Експериментальне дослідження процесу впливу організованих форм та методів роботи з нестандартними дітьми

Загальні питання підготовки і проведення експерименту ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ВПЛИВУ ОРГАНІЗОВАНИХ ФОРМ ТА МЕТОДІВ РОБОТИ З НЕСТАНДАРТНИМИ ДІТЬМИ Ознайомившись з теорією проблеми «нестандартних дітей» перш ніж розпочати своє експериментальне дослідження по перевірці форм роботи з ними, ми хотіли б актуалізувати увагу соціальних педагогів на спільну роботу по вирішенню даної проблеми як адміністрацією школи так і з родиною дитини.

Спосіб життя родини багато в чому зв’язаний з її матеріальним становищем, але, навіть маючи гарний матеріальний статок, багато родин переживають духовну кризу у відносинах, як між чоловіками, так і у відносинах з дітьми. Рівень спілкування переходить на вузько орієнтований (їжа, одяг, будинок), деградує культура спілкування в родині. [11]. Найчастіше проблеми з дітьми бувають у родинах, де панує авторитарний стиль виховання чи навпаки — попустительський, де спостерігається емоційна отверженність дитини або гіперопіка. Негативно позначається, коли на дитину вішають ярлики: ''жертва долі'', ''нещасливий'', ''нестерпний'' чи ''найкращий''. Особлива увага варто звертати на родини, де в батьків спостерігається тривожність, дратівливість, емоційна нестійкість чи якщо батьки (чи один з них) — «холодні раціоналісти». Часто батьки не шукають допомоги у педагогів, вважаючи свою родину цілком благополучної. Для них правопорушення, зроблене їхньою дитиною — повна несподіванка, подія, що не має причин. Вони можуть бачити причину у впливі вулиці, школи, але дуже рідко у власних помилках у вихованні. А обдарованість дитини лише як привід порадіти перед родичами, а не задача для розвитку здібностей дитини. [14].

Необхідно відзначити, що кожна родина є унікальною системою, і прояв перерахованих вище ознак може бути різним і різноманітної. Дитині потрібно тепло, людська участь, це нічим не заміниш. Справа не стільки в матеріальному добробуті батьків і їхньому високому положенні в суспільстві, скільки в тім, як вони виховують своїх дітей. Там, де дітям з раннього віку прищеплюються навички самостійності і відповідальності, де діти позбавляються можливості зловживати заробленими їхній родителями засобами, де є теплота й увага, там діти виростають нормальними. [7].

Акуальність спільної роботи. Однієї з ведучих форм виховно-профілактичної роботи є організація спільної діяльності учнів, вчителів, соціальних педагогів і батьків. Школа, як могутній інститут соціалізації неповнолітніх, повинна стати центром і правовою культурою, і соціалізації підлітків. Зі шкільних установ повинні піти байдужність, брутальність і хамство, жорстокість у звертанні з учнями, вимагання з батьків під різними приводами і навпаки розквітнути, розвинутися ті здібності, які одразу не помітні, або вдосконалити дійсно обдарованих дітей.

У кожній школі необхідні психолог і соціальний педагог. На наш погляд, соціальний педагог повинний починати свою роботу з дітьми та їх батьками з першого класу. Співробітництво школи з родиною, вивчення родини, необхідно, насамперед, тому, що особистість матері й особистість батька, їхній характер, темперамент, індивідуальні особливості, якість їхніх подружніх взаємин, повсякденне поводження в побуті, ступінь їхньої культурності, освіченості є вирішальним чинником виховання дітей. [9].

Соціальний педагог в співробітництві з батьками і всіх зацікавлених організаціях повинні брати участь у створенні і впровадженні молодіжних програм здорового способу життя, що ґрунтуються на об'єктивної і зухвалої довіру інформації про алкоголізацію, наркотизацію і їхні наслідки. Метою цих програм повинне бути формування в підлітків «здорових» моделей способу життя, що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу. Досягнення успіху в профілактиці і подоланні раннього формування залежностей можливо тільки при координації роботи всіх структур, що працюють з підлітками: правоохоронних, психолого-педагогічних, соціологічних, медичних. Варто визнати пріоритетну роль у боротьбі з поширенням наркотичних речовин серед соціальних педагогів. Результати дослідження показують, що не страх покарання здатний стримувати підлітків від вживання алкоголю і наркотиків, а пояснення наслідків їх зловживанням. На питання анкети «Якби Ви знали про шкоду алкоголю і наркотиків, чи стали б Ви їх приймати?» більшість підлітків (96,7%!) відповіли негативно. Для попередження алкоголізації і наркоманії серед підлітків у сферу діяльності соціального педагога входить виявлення груп ризику, аналіз кризових ситуацій у підлітковому середовищі і пропозиції по соціально прийнятних способах дозволу цих ситуацій. [13].

Співпраця по розвитку обдарованості повинна розпочинатися з пояснення батькам цього феномену, формуванні вмінь батьків забезпечувати комфортну атмосферу вдома, спільно розиватися з дитиною.

Ідеалом, до якого прагне родина, школа все наше суспільство, є всебічно розвита людина, утворена, здорова фізично і морально, що вміє і любить трудитися.

Про роль школи в організації процесу сімейного виховання дітей писав А. С. Макаренко: «Родини бувають гарні, і родини бувають погані. Доручитися за те, що родина виховує як випливає, не можна. Говорити, що родина може виховувати, як хоче, ми не можемо. Ми повинні організувати сімейне виховання, і організуючим початком повинна бути школа, як представниця державного виховання». 6].

З цих позицій і визначаються основні задачі роботи соціальних педагогів шкіл батьками «нестандартних дітей»:

• · Систематична різнобічна педагогічна освіта батьків, тобто ознайомлення їх як з основами теоретичних знань, так і з практикою роботи з учнями.
• · Залучення батьків до активної участі в навчально-виховному процесі.
• · Формування в батьків потреби в самоосвіті.
• · Ознайомлення батьків з різноманітними методами сімейного виховання, добір і узагальнення кращого досвіду.
• · Соціально педагогічне дослідження родин, диференціація їх на визначені типи
• · Робота з дітьми девіантного поводження.
• · Забезпечення правового захисту дитини в родині і школі.

При проведенні цієї великої і відповідальної роботи враховуються проблеми, висунуті перед суспільством самим життям: нечисленність родини, виховання в ній однієї дитини; окреме проживання молодих чоловіків і звідси — утрачивание сімейних традицій, утрудненість передачі досвіду сімейного виховання, специфіка впливу неповної родини на дитину; дефіцит спілкування батьків з дітьми в зв’язку з великою зайнятістю батьків, продовженням навчання молодих батьків; поглинання духовних інтелектуальних запасів так називаним «вещизмом». Правильне педагогічне керівництво сімейним вихованням можливо за умови комплексного підходу до виховання, забезпечення координації зусиль в усіх напрямках виховання — ідейно-політичного, трудового, морального, естетического, фізичного. [12].

Робота педагогів шкіл з родителями здійснюється в двох напрямках: з колективом батьків і індивідуально.

У практиці по організації роботи з «нестандартними дітьми» ми базувалися на співпраці з батьками та застосовували найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків, колективні й індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування родин учнів, оформлення різних за формою і змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі в організації учбово-виховного процесу: керівництво кружками, виступу перед батьками і дітьми, підготовка й участь у проведенні позакласної і позашкільної роботи, господарська допомога. Велика соціальна значимість цілеспрямованого спілкування з родиною полягає в тім, що направляючи по потрібному руслу вплив батьків на дітей, педагог впливає і на перебудову внутрісімейних відносин, сприяє удосконалюванню особистості самих батьків, тим самим підвищує рівень загальної культури населення.

Індивідуальна робота з батьками й інших дорослих членах родини учня складна і різноманітна. Перевагою індивідуальної роботи є те, що знаходячись наодинці із соціальним педагогом, батьки відвертіше розповідають йому про свої проблеми внутрісімейних відносин, про які ніколи б ні сказали при сторонніх. При індивідуальних бесідах необхідно дотримувати головного правила: зміст індивідуальної бесіди повинний бути надбанням, воно не повинне розголошуватися. Дуже уважно випливає відноситься до прохань батьків. Не виконати прохання можна тільки в тому випадку, якщо її виконання може нанести шкода дитині. Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість учителю вплинути на батьків, але й у свою чергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей. [17].

Експеримент проводився на базі ЗОШ № 23 з батьками дітей, які постійно порушують поведінку (серед дітей молодшої школи — 12 хлопчиків та 5 дівчат, та 2 хлопчики та 4 дівчат, яких можна віднести до категорії обдарованих.) Ми запропонували батькам заповнити анкету (Додаток 1), з метою отримання інформації про співпрацю батьків та дітей.

Отримані данні були вражаючими:

• · Жоден з батьків не цікавиться друзями дитини 0%
• · 2% приймають пасивну участь у заходах школи, а інші спираються на зайнятість.
• · Вільний час 30% проводить при прогулянці з дитиною, 35% - при вечірньому спілкування, 15% - як прийдеться, 20% - стараються організовувати вихідні
• · 40% - знає які дитина обирає ігри, останні загубилися
• · Індивідуальні особливості, які необхідно враховувати — вік, стать, інтерес до спорту (те, що вони визначили)
• · Домашні обовязки на дытей не полагають

Такі відповіді спонукали нас до негайного початку організованої роботи.