Художественные особливості казок М. Є. Салтикова-Щедріна

Художні особливості казок М. Є. Салтикова-Щедріна.

Среди багатьох літературних творів, написаних Михайлом Єгоровичем Салтыковым-Щедриным, окремо стоять «Казки для дітей неабиякої віку». Ці казки було створено період із 1869 по 1886 роки. У чому полягає особливість казок Салтикова-Щедріна? По-перше, казки Салтикова гостро соціальні. Ми можемо визначити історичну епоху, під час якої дію, і соціальні верстви, які у казці. Наприклад, прочитавши казку «Премудрий пискарь», ми можемо сказати, що написана під час реакції, коли поліція, і цензура діяли нещадно, коли будь-яка здорова думка сприймався як крамолу. У образі премудрого пискаря автор показав загнану і заповнену інтелігенцію, а образі щуки (риби хижої) — чиновників і поліцію, тобто державний аппарат.

Таким чином, в казці автор використовує що й такі прийоми, як олюднення тварин і звинувачують типізація. У казці «Самовідданий заєць» письменник продовжує тему влади й народу. Образ зайця символічний. Він символізує ліберального обивателя, у всім слухняного кровожерливої влади — вовку. Вовк жадає від зайця беззаперечного підпорядкування. А Заєць готовий сидіти під кущем й уміє чекати своєї смерті чи, що малоймовірно, аби вовк його «ха-ха, помилует».

Следующей яскравою рисою казок Салтикова є повну відсутність позитивних героїв. Справді, тоді як російських народних казках головною ідеєю є думка абстрактного добра, правди, справедливості, то казках Салтикова завжди тріумфує не чеснота, а порок. Так, через заперечення, Салтыков прагне утвердженню ідеалу добра, справедливості, істини. Премудрий пискарь насправді дурний і боягузливий; два генерала з «Повісті у тому, одностайно мужик двох генералів прогодував» ледарі, нездари, а сам мужик радий намагатися, аби його похвалили. Їй досить тієї незначною суми, яку вислали генерали над його праці («Але й про мужику не забули; вислали йому чарку горілки так п’ятак срібла: веселися мужичина!»).

Михаил Евграфович постійно використовує внутрішні монологи, що доповнюють описувану картину, повніше розкривають характер героя. Наприклад, премудрий пискарь думає вголос, у снах (наприкінці казки) він бачить те, що може тільки мріяти: як і вільно, нікого не побоюючись, плавати по реке.

Салтыков має своїх героїв у відповідності зі суворої ієрархією (залежно від соціального статусу персонажа): ведмідь — градоначальник чи великий чиновник, вовк — чиновник помень-: ше рангом чи цензор, заєць, пискарь — залежний від влади розгортатиметься народ, що виявляє покірність і начальстволюбие.

Если порівнювати «Казки» Салтикова-Щедріна з російськими народними казками, слід відзначити, що герої Салтикова статичні. Премудрий пискарь все усвідомив, але не виліз з нори; генерали як не робили, і повернулися на своє міністерство на казенні харчі. Тоді, як і народних казках часто відбувається зміна героя на краще (Іван-дурень перетворюється на Ивана-царевича).

В казках Щедріна немає торжества добра над злом, як і російських народних казках. Швидше, в них тріумфує порок. Натомість у «Казках для дітей неабиякої віку» завжди є мораль, що ріднить його з байками. Чудовий і естонську мови, яким написані казки Салтикова. Це ка яке-те незвичайний сплав літературного, розмовного і канцелярського мов. Наприклад, так починається казка «Дикий поміщик»: «У певному царстві, у певній державі жив-був поміщик, жив і світ глядючи радів. Усього в нього були досить: селян, хліба, і худоби, і землі, і садів. І було той поміщик дурний, читав газету „Звістка“ і тіло мав м’яке, біле і розсипчасте…» Або початок «Повісті у тому, одностайно мужик двох генералів прогодував» таке: «Жили так були два генерала, й, оскільки обидва були легковажні, то незабаром, по щучим велінням, з мого бажанню, опинилися на острові. Служили генерали все життя у якийсь регистартуре; там народилися, виховалися і постаріли, отже, щось розуміли…» Оскільки казки Салтикова — це сатира, яка висміює недоліки суспільства, то автор застосовує ряд сатиричних прийомів. Гротеск зустрічається майже кожної казці: незвичайна покірність зайця, вічний страх пискаря, абсолютне невігластво двох генералів, котрі вважають, що булки на дереві ростуть. Гротеск застосовується й для зображення здичавілого без мужиків поміщика: «І він здичавів… Весь разом з голови до ніг обріс волоссям, як древній Исав, а нігті в нього стали, як залізні. Сякати він давно перестав, ходив дедалі більше рачки й навіть дивувався, як і колись помічав, що такий спосіб прогулянки є самий пристойний і найзручніший». Крім гротеску, письменник використовує також сатиричне зображення, іронію (в «Московських відомостях» генерали читають лише про прийоми й банкети, звідси видається про цю газету), алегорію (переважають у всіх казках поставлена проблема народу і місцевої влади), фантастику (перетворення поміщика в дикого зверя).

Все ці художні прийоми роблять казки Салтикова-Щедріна унікальними творами. «Казки для дітей неабиякої віку» не можна ані із чим переплутати, вони впізнавані, єдині свого роду. А проблеми, поставлених них (проблема влади й народу, дурості влади, покори та холопства народу), актуальні і з сьогодні. Головна особливість цих творів у тому, що за заперечення (через негативні приклади) письменник прагне утвердженню такі високі понять, як честь, совість, щоправда, справедливість, мудрість. Мимоволі пригадуються єсенінські рядки Некрасова, написані про інше великого сатирика, М. У. Гоголя, теж вставшем на шлях «викривача натовпу, її пристрастей і помилок «: І вірячи і вірячи знову Мрії високого покликання, Він проповідує любов Ворожим словом отрицанья.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.