Висновки. 
Комунікативний аспект вживання прийменника

Результати дослідження, викладені в магістерській роботі дають відповідь на важливі запитання про особливості вживання прийменника з точки зору комунікативного аспекту. Головне місце в дослідженні приділялось трьом питанням: питанню про значення та вживання прийменників у французькій мові, утворенню прийменників та питанню про відповідність французьких прийменників в українській мові, що є також важливим аспектом у вивченні французької мови, як іноземної. Вирішення цих основних питань відкриває шлях для дослідження інших проблем, пов’язаних з ними. Зокрема, при вивченні значення та вживання прийменників були визначені функції прийменників, виникнення та утворення прийменників, фактори, які визначають вибір прийменника. Окрема увага приділяється питанню про функції прийменників у вираженні синтаксичних відносин і у порівнянні з українською мовою.

В роботі наводились різні трактування термінів «лексичне значення» та «граматичне значення», які залежать від змісту, який вкладається в зазначені терміни. Отже, «лексичне значення прийменника» вживається для визначення тієї частини змістовного боку прийменника, яка відображає відносини між предметами та явищами позамовної дійсності.

Щодо факторів вибору прийменників, в роботі ми приходимо до висновку, що при зв’язаному вживанні вирішальним стає дистрибутивний фактор, семантичний же фактор не впливає на вибір прийменника. При вільному вживанні основним виявляється семантичний фактор, а дистрибутивний фактор відходить на другий план та перестає усвідомлюватись. При вільно-зв'язаному вживанні прийменників спостерігається складне переплетіння обох факторів, співвідношення яких різниться не тільки від однієї лексико — семантичної або лексико-граматичної групи слів до іншої, але й інколи від одного слова до іншого.

Не однотипними французькі прийменники є й за формою. Деякі з них походять безпосередньо від латинської мови, інші ж утворені засобами французької мови на французькому ґрунті; одні з них визначають певні відношення більш чи менш конкретні, існують прийменники прості та складені.

Кількість французьких прийменників постійно поповнюється та у сучасній французькій мові завжди помітно розширюється сфера застосування складених прийменників. Існують прийменники, які втратили своє лексичне значення та такі, що зберегли свій початковий зміст та виражають конкретні відносини. Маючи конкретне значення, складені прийменники, можуть виражати відношення у прямому й непрямому розумінні. Більшість складених прийменників використовується для уточнення конкретних відношень: часових, просторових, причинних, мети, замісних та інші.

Також в магістерській роботі показані процеси та випадки трансформації прийменника та сполучника. Від субстантивні прийменники не втрачають прийменникової функції та не переходить в сполучник, а в прикладах з від адвербальними прийменниками в свою чергу не відбувається зворотного процесу, який призвів би до переходу сполучника в розряд прийменника.

У французькій мові, за відсутності мовних флексій, синтаксичні відносини виражаються за допомогою артикля, прийменників, певного порядку слів, а в усному мовленні інтонаційними засобами. Широке використання прийменників та прийменникових конструкцій для вираження синтаксичних відносин в словосполученнях є відмінною особливістю сучасної французької мови. Однак широка сфера застосування прийменників не виключає можливості й безприйменникових конструкцій.

В безприйменникових словосполученнях підпорядкування виражається формою підпорядкованого слова та його місцем по відношенню до головного слова словосполучення. В прийменникових же словосполученнях характер підпорядкованого зв’язку виражається прийменниками та формою залежного слова. Форми підпорядкування неоднорідні. Підпорядкований зв’язок та форми його вираження залежать від мети висловлювання та від думки, яка виражається. Основу словосполучення складає головне слово, функції якого виконують знаменні частини мови, які володіють певними морфологічними якостями. Кожній частині мови властиві свої, типові для неї, підпорядковані зв’язки та характерні особливості управління. Виділяють такі типи управлінь: присубстантивне, приад'єктивне, прислівникове та придієслівне.