Проблема експлікації поняття «культура» в историко-культурологическом аналізі

Проблема експлікації поняття «культура» в историко-культурологическом анализе.

Приступая до культурологічному аналізу формування та розвитку ФТС, визначальною раз вертывание ментального простору давньоруської культури епохи Київської Русі, необхідно попередньо уточнити поняття культури та проблему початку виникнення культуры.

В історичних дослідженнях зазвичай неявно приймається двояке розуміння культури, яку часто призводить до невизначеності. У основі подання лежить принцип територіальності, за яким упорядочивани е матеріалу та її розгляд відбувається у межах деякою території. Історичний раз витие культури, в такий спосіб, складається у вигляді слоеного пирога: древні верстви становлять інформацію про первісних поселеннях, із атем рабовладел ьческий, феодальний верстви і так до сучасного. Нині кожен етап все більш деталізується. Основу іншого розуміння культури становлять этноментальные характеристики, які найчастіше зв ывают «духом», «душею» народа.

Чаще всього ця двоїстість розуміння культури зливається в єдине монолітне ціле, сприймається чимось належне й виступає перевіреним, ефективним засобом упорядкування й осмислення культурно-історичного матеріалу. Однак у процесі етногенез, а межах деякою території, коли розпадаються старі етнічні освіти, з’являються нові, зіштовхуються різні етноси (чи культури) внаслідок із авоеваний тощо., проявляється неоднорідність, двуполюсность розуміння культури такого роду. Звідси нерідко перебільшення однієї з аспектів поняття культури призводить до протиріччям і парадоксів. Так, українськими істориків, культурологів переважає територіальний підхід в визначенні початку будівництва і генез ісо української культури. Українськими називають поселення трипільської культури, етнічна населення до цього часу невизначена. Ті, хто заперечує взагалі існування української культури, ссылаяс т на відсутність самостійної високої української культури та т.п., із необхідністю стикається з труднощами ідентифікації того культурно-історичного процесу, який тривав у тому регионе.

В російської, радянської влади і пострадянської л итературе проблема початку російської культури та її просторового ареал, а ще більше неопределе нна, має безліч протиріч, по суті методологічно грамотно не поставлене й не обговорюється. Одностайно епох, а Київської Русі належить лиш т до російської кул ьтуре як її давньоруському е тапу, спочатку поліетнічний характер російської кул ьтуры (у сенсі, на наш погляд, корректней було б вживання терміна «російська культура») мало враховуються і наполегливо сл авянизируется. Але фактично панує «державний» підхід щодо оцінки початку будівництва і простору російської культур и. До російську культуру можна адресувати ті культурних процесів, які мали в Київській Русі, Московському державі, Російської імперії, СРСР і пострадянської Росії. Неявность цього визначення російської культури, отже, його методологічна і теоретична непродуманість, необгрунтованість, і навіть істотні зміни кордонів вище названих держав та його ментальних просторів — усе це є джерелом неопределённостей, неточностей в исследованиях.

Между тим, проблема експлікації поняття культури у историко-культурологическом аналізі актуалізує важливу проблему початку виникнення культури як універсал ьную проблему. Коли виноситься в заголовок монографії чи підручника назва «Історія італійської культури» (чи англійської, чи німецької, чи французькою тощо. п.) і розпочинається розгляд з первісних поселень, слід пам’ятати, що слово «італійська кул ьтура» (чи англійська, чи німецька, чи французька тощо. п.) вживається у цій роботі у двох сенсах: широкому і вузькому. Якщо широкому значенні в понятті «італійська культура» (тощо.) переважає територіальний аспект розуміння культури (все культурно-історичні процеси, що відбувалися певній території), то вживанні терміна у вузькому значенні преобл адает этнически-ментальный аспект. Справді, коли можна говорити власне, про початку італійської культури? Чи можна відносити культуру Стародавнього Риму до італійської культурі? У широкому значенні вживання поняття «італійська культура», которо е охоплює всі культурно-історичні процеси, які відбувалися межах нинішнього італійського держав з найдавніших часів, культуру Стародавнього Риму (і навіть етрусків, сабинян і ін.), безумовно, можна вважати однією з етапів розвитку італійської культури. Розуміння італійської культури у вузькому значенні слова як этно-ментального освіти, у якому першому плані виступають національні особливості, коли відбувається консолідація народу Апеннін в італійську націю, самоусвідомлення італійським народом, тоді, очевидно, можна говорити про початок італійської культури як специфічної ментальної реальності. Тож у цьому плані італійська культура початку складатися в епоху середньовіччя, на початку другої тысячелетия.

На думку, проблема семантичної двоїстості поняття «культура» носить універсальному характері. Осоз нание цієї обставини знімає безліч дискусій, коли спорящие боку, спираючись на різні аспекти розуміння культури, ведуть розмірковування про різних відносинах. У цьому позиції кожної зі сторін мають достатні підстави. Так, до українській культурі в ш ироком сенсі можна відніс ти сарм атскую, скіфську та інших. культури. Подальший розвиток «культурної палеонтології», безсумнівно, дасть додаткових аргументів цієї точки зору. Як зазначалося першому розділі, «смерті» культури як такої не існує. Розпад культури як цілісної системи завжди залишає безліч «осколків», які «усва иваются», тр ансформируясь «хто продовжує жити» у наступних культурних утвореннях. Ще належним чином не виявлено, не відстежено вплив сарматів, скіфів та інших. мовою, топоніміку, ментальність української культури. Треба думати, застосування методів молекулярної біології, генетики в культурології, якщо будуть складено генетичні карти, атласи народів нашої планети, переконливо покаже, що у генетичний код сучасного українця входять фрагменти генетичного коду сарматів, скіфів, тюрків та інших. У вузькому значенні українська культура починається з формування духу (ценностно-тематического простору) українського козачества (з середини Х V в.), коли українські козаки почали усвідомлювати своє відмінність як від московитів, і від поляков.

К жалю, проблема початку виникнення культури ще отримала належного теоретичного і методологічного осмислення в культурології. Найчастіше обмежуються розглядом послідовності культурних шарі в, починаючи давніх поселень у межах деякою території, і такою чином, неявно прийнятий у ролі вихідного внекультурулогический принцип територіальності фактично елімінує проблему початку виникнення деякою культури. Тож у культурологічної літературі проблема початку віз никновения культури не отримала уваги чи формулюється і вирішується у досить абстрактної формі, як, наприклад, у А. Тойнбі («Вызов-и-Ответ »). Про. Шпенглера («народження », «дитинство «культури). Коли казати про початку давньогрецької, французької, німецької, бразильської, монгольської та інших культур? Звісно ж, виділення єдиних, універсальних критеріїв навряд чи можливе й доцільне в сил у неоднорідності культурно-історичного процесу.

В рамках запропонованого розуміння культури як об'єктивної ценностно-мыслительной реальності проблема початку культури зводиться до виявлення її вихідної тематичної структури (ІТС), а розгляд наступного її розгортання і преобраз ования виступало б існувати як розвиток культури, її ментального пространства.

У культур, коріння історичного раз вітія яких йдуть у сиву давнину, як ІТС може бути тематична модель міфологічного соз нания з поправкою на особливості міфологічного сприйняття конкретного народу. Вочевидь, що завдання виділення такий структури завжди зіштовхуватиметься з труднощами неповноти емпіричного матеріалу, оскільки які дійшли до найчастіше уривчасті або ж записані на більш поз дний період вже зовнішнім спостерігачем, непроиз вільно який наклав печатку інтерпретації інший ценностно-мыслительной системи. М ежду тим, теоретична конструкція міфологічного свідомості може бути універсальним засобом постр оения ІТС. Наприклад, у відносно молодих культур (австралійської, канадської, США) як вихідного служитиме ценностно-тематическое простір на період колонизации.

На наш вз гляд, запропонований засіб розв’язання проблеми початку виникнення культури як виявлення її ІТС представляється досить ефективним. Якщо традиційний територіальний підхід служить середовищ ством зовнішнього упорядкування культурно-історичного матеріалу, то тематичний підхід дає змогу простежити внутрішню логіку становлення та розвитку Духа досліджуваної культури як ідеалізованого об'єкта, розгортання у просторі. Причому у залежність від завдань дослідження будь-яка фаза розвитку може розглядатися як вихідної тематичної структури, за наявності писемних джерел, достатніх для здійснення тематичного аналіз а. Та до, побудова ІТС італійської культури можливо з початку підстави Рима.

Исследование вихідних тематичних структур білоруської, російській та українській культур представляється доцільним розпочати з аналіз, а ФТ З язичницької культури древніх слов’ян. Як відомо, ми маємо писемних джерел безпосередньо язичницької культури східних слов’ян. Є лише уривчасті відомості зовнішніх спостерігачів (християнських письменників Київської Русі і чужоземних істориків, мандрівників, представники інших культур). Тому конкретна реконструкція ценностно-мыслительного простору з ыческой культури східних слов’ян видається віз можной. Проте побудова її загальної тематичної моделі як віз можна, а й необхідна за цілях здійснення систематичного аналізу духовної культури у історичному развитии.

При підготовці цієї роботи було використані матеріали із російського сайту internet.