Что таке наукомісткий ринок?

Что таке наукомісткий рынок?

Скляренко Р. П.

Процесс випереджаючого зростання витрат за науку й освіту у структурі матеріального виробництва відбивається у понятті «наукоємність» галузей економіки. У випадку продукція будь-якого виробництва чи галузі називається F-емкой, якщо частка витрат за чинник F у його вартості вище, ніж середня частка аналогічних витрат у вартості продукції інших виробництв чи галузей экономики.

К категорії наукомісткої заведено відносити таку продукцію, під час виробництва якої частка витрат за дослідження й розробки у загальних витратах чи обсязі продажів становить менше 3,5−4,5%. Це бар'єрне значення критерію наукоємності продукції перестав бути суворим загальним: по-перше, воно різниться у різних країнах, по-друге, методика віднесення витрат за НДДКР (тобто їх структура) в різних країнах також неоднакова. Є й інший показник — наукоотдача, під яким на увазі ставлення обсягу продажу наукомісткої продукції до витрат на НДДКР за певний період (зазвичай — рік). Критерієм ефективності наукоотдачи є відносний зростання нової (з місця зору чергового якісно відмінного від попереднього, покоління технічних виробів) високотехнологічної продукції з високими споживчими якостями над ринком проти зростанням всього наукомісткого ринку (включаючи застарілу продукцію, розроблену раніше, але ще що продається на рынке).

На якість зростання наукомісткого ринку впливають дві обставини: перша полягає у цьому, що збільшується переважно з допомогою продажів продукції та послуг, порівнянних з рівнем передовий техніки і технології на споживчому ринку і виробничому сектору, друге — повинна збільшуватися частка населення, орієнтованого споживання високотехнологічної продукции.

Наукоемкими ринками є ринки продукції п’ятого і значно вищих технологічних укладів. Ядро п’ятого технологічного укладу становлять електронна промисловість, обчислювальна, оптиковолоконная техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботостроение, виробництво й газу, інформаційні послуги. Нині відбувається промислове освоєння і шостого технологічного укладу, ядро якого включає наноелектроніку, генну інженерію, мультимедійні інтерактивні інформаційні системи, высокотемпературную надпровідність, космічну техніку, тонку хімію і т.п.

Основными відмітними і характерними ознаками становлення наукомістких виробництв і формування наукомісткого сектора ринку на індустріально розвинених країн являются:

— передові наука і наукові школи з всіх головних напрямам фундаментальних і прикладних исследований,.

— ефективна і загальнодоступна система освіти і підготовки висококваліфікованих кадрів, традиції, і авторитет високої технічної культуры,.

— поява нових типів громадського суб'єкта зі специфічними потребами в науково-технічних новшествах,.

— ефективну систему захисту прав інтелектуальної власності і поширення нововведений,.

— державна значимість низки галузей науки під час вирішення питання обороноздатності і технологічного незалежності страны,.

— спроможність населення і цілеспрямованість отриманні, освоєння та наявності, головне, широкомасштабному і оперативному використанні у промисловості науково-технічних досягнень, які забезпечують технологічне лідерство і підвищену конкурентоспособность,.

— убудованість у світову фінансову систему й активна спроможність до формування сприятливого інвестиційного клімату у власному стране,.

— вміле використання переваг прогpаммно-целевой методології планування і фінансування великих науково-технічних проектів, яка поєднувала цільову спрямованість досліджень, розробок та виробництва на конкретний результат з перспективними напрямами робіт загальносистемного, фундаментального назначения,.

— висока динамічність виробництва, що виявляється в поcтоянном її елементів (об'єктів досліджень, розробок та виробництва, технологій, схемних і конструктивних рішень, інформаційних потоків тощо.). У зміні кількісних і якісних показників, у «вдосконаленні науково-виробничої структури та системи управления,.

— спроможність до активної наукової та ефективної інвестиційної й інноваційної діяльності (у виробництві, відповідно до загальносвітовій практикою, темпи відновлення активною частиною основних виробничих фондів повинні досягати 10−13%, в научно-экспериментальной базі -30−40% в год),.

— висока частка експериментального і досвідченого виробництва, у структурі виробничого апарату экономики,.

— переважне використання у масовому виробництві лише передових технологий,.

— високі питомі витрати на НДДКР у структурі масового производства,.

— тривалий повний життєвий цикл багатьох видів продукції (від задуму до утилізації), який досягає 10−15 і більше років (літаки, наприклад, експлуатуються по 30−40 років, постійно потребуючи профілактичному обслуговуванні і ремонті, а до цього етапу потрібно додати ще етапи їх розробки і виробництва, в електроніці, приладобудуванні тощо. справи, звісно, иначе),.

— ключова роль державної (передусім фінансової та податкової) інноваційних проектів і виробництв на початковому етапі знають їх становления,.

— вдосконалення системи ціноутворення, змістом якого є облік всіх витрат виробництва, включаючи видатки дослідження й розробки, на систему управління інноваційними проектами, на освіти і підвищення кваліфікації працівників, на систему реакреации висококваліфікованого персоналу і т.д.,.

— наявність висококваліфікованого наукового, інженерно-технічного і виробничого персоналу, абсолютно переважаючого у кількості занятых,.

— наявність унікальних наукових шкіл й дослідно-конструкторських колективів, здатних створювати конкурентну на світовому світовому ринку продукцію, утримувати лідерство в розвитку необхідні цього наукових та напрямів і технологій і др.

Развитие наукомісткого ринку був із глобалізацією економіки. Ці процеси не просто взаємопов'язані, а й взаємно обумовлені: без такого іншого. Зростання наукомістких ринків відбувається поза рахунок перерозподілу фінансових, виробничих, потребує матеріальних та трудових ресурсів з інших ринків. Компанії, працюють у високотехнологічному реальному секторі економіки, з одного боку, використовують переваги цього процесу, з другого — самі прискорюють його власним деятельностью.

Достаточно цілковите і досконале дослідження механізму руху капіталу нову економіку, яка використовує науково-технічні досягнення, вважати важко. Як правило, застосовуються стандартні объяснения:

— висока рентабельність подібних виробництв, що з високої галузевої продуктивністю праці, зробила їх привабливими инвесторов,.

— підприємства використовують своє монопольне ситуацію і через механізм перерозподіляють вартість, експлуатуючи економічних суб'єктів, функціонуючих інших рынках.

Появление наукомістких виробництв є наслідком природною еволюції розвитку, коли всі увеличивающиеся видатки науку і освіту зажадали створення економіці замкнутого відтворювального контуру, забезпечує віддачу витрачених коштів, зокрема розширення бази досліджень, і розробок та поліпшення системи освіти. З іншого боку, як йдеться у дослідженнях техніко-економічного і розвитку, явно або з’явилося і уявлення про наявність функціональної зв’язку між витратами розвиток науку й науково-технічним рівнем випущеної продукции.

Прибыльность наукомістких виробництв всіх етапах їх становлення вище, ніж у галузях з консервативним типом розвитку. Характерною рисою найбільших і процвітаючих наукомістких виробництв — більша частина продукції варта задоволення потреб широкої населення. Звідси й високі показники рентабельності (як відомо, у середньому світовій економіці нормальним вважається рівень рентабельності до інвестиційного капіталу в розмірі 7−8%). Дані, опубліковані з газети Financial Times перші 50 топ-компаниях світу, мають рентабельність понад 15% до інвестиційного капіталу, показують, що вони у основному виробляють продукції, відповідну новітньому технологічного укладу (п'ятому чи шостому за наявною хронології). Із цього списку віддавна пішли компанії, видобувають і переробкою з корисними копалинами. Це природно: частка витрат за НДДКР у тих компаніях порівняно невелика. Наприклад, у найбільші нафтові компаній відношення витрат для наукових досліджень і розробки обсягу продажів не досягає і 1%. У Росії її картина інша: 1999 р. з 20-ти найбільших компаній 18 були сировинними і переробними (електроенергетична, газові, нафтові, металургійні), а дві машинобудівнимиАвтоВАЗ і ГАЗ — і ставилися до розряду наукоемких.

Анализируя міжнародного досвіду, треба сказати, що успішний розвиток наукомісткого сектора економіки завжди і скрізь загострює проблему висококваліфікованих кадрів. Запрошення спеціалістів з інших країн цієї проблеми не повністю вирішує, маємо дефіцит і збільшується. За даними Американської асоціації по інформаційної техніки і технологіям (ITАА), дефіцит кадрів у комп’ютерній індустрії США 1998 р. становила близько 350 тис. чол. (1997 р. -190 тис. чол.). Відділ технічною і технологічною політики при Департаменті торгівлі США вважає, що 2005 року кадровий дефіцит цій галузі перевищить 1 млн. чол. Схожі проблеми відбуваються у деяких інших індустріально розвинених країнах, які вчинили прорив у інформаційну економіку. Отже, щоб підтримувати темпи зростання високотехнологічної наукомісткої промисловості, країнам, її які розвивають, доводиться використовувати інтелектуальний потенціал менш розвинутих країн, у яких менше вартість наукової праці. Через війну з’явилася нова тенденція: компанії США, Західної Європи — й Японії переводять частину власних дослідницьких лабораторій у з цих країн, де є хороша система освіти, зокрема й у Россию.

Складывающаяся загальна тенденція така, що у перспективі країни «золотого мільярда» монополізують функції стратегічного планування і технічного менеджменту більшу частину середньоі високотехнологічних виробництв. Це логічно, оскільки вони ж основними інвесторами і споживачами продукції цих производств.

Международное співробітництво, залучення іноземних інвестицій надає значні змогу розширення сфери технологій. Створення багатьох наукомістких виробництв не під силу економік навіть великих держав. Тому йде природний процес інтеграції ресурсів, насамперед фінансових, а також збутових мереж, оскільки інтеграція сприяє проникненню на внутрішні ринки. Процеси інтеграції і концентрації, які у високотехнологічних секторах економіки США, країн Західної Європи та Азії, невдовзі можуть залишити вітчизняному машинобудуванню шансів виробництва конкурентоспроможної продукции.

К до того ж, наукові ресурси світової економіки зосереджено невеличкому числі країн. Перед США припадає близько половина всіх виділених на НДДКР фінансових ресурсів. Серед інших центрів треба сказати Західної Європи, Японію і Россию.

Малые розвинених країн (Швеція, Швейцарія, Нідерланди й ін.) входить до числа лідерів тільки окремих, порівняно вузьких напрямах науково-технічного прогресу, у своїй нерідко тримають у кооперування з фірмами інших країнах. Деякі нові розвинених країн (Південну Корею) і ключові що розвиваються (Індія) прориваються на окремих напрямах до лидирующих.

США мають найбільшим у світі науково-технічний потенціал. Кошти, виділені у яких щорічно асигнування на НДДКР перевищують аналогічні витрати інших провідних в науково-технічному відношенні країн, разом узятих. На початку 1990;х рр. загальна чисельність зайнятих у науці й науковому обслуговуванні США наблизилася до 1 млн. чол. У поєднанні з високий рівень кваліфікації вчених і технічного оснащення наукових центрів це забезпечує провідної ролі США у світовій науці. США залишаються найбільшими у світі виробниками наукомісткої продукції: їх у світовому виробництві цієї категорії продукції становило середині 90-х цілком рр. близько 40%.

Западная Європа — одна з головних у світі центрів науки. Загальна кількість наукових працівників у ній перевищує 700 тис. чол., до яких належить додати дослідників країнах Центральної і Східної Європи — 300 тис. чол. Провідні країни регіону витрачають на науково-технічні дослідження понад 2% ВВП.

В 1997 р. у Німеччині налічувалося 62 технополиса, у Великій Британії -40, у Франції -30.

В протягом багато часу Західна Європа помітно відставала навіть Японії, насамперед із дослідженням у сфері високих технологій. Це відставання, хоча і скоротилося, все-таки зберігається у час. Витрати НДДКР в розрахунку населення Західної Європи загалом нижче, ніж у навіть Японії. У цьому регіоні світу настільки широко використовується передова технологія. Науково-технічний потенціал країн Західної Європи на значною мірою орієнтовано фундаментальні исследования.

До початку 80-х рр. Японія помітно відставала навіть почасти Західної Європи з науково-технічному потенціалу, особливо у області фундаментальних досліджень. Але потім, вичерпавши екстенсивні чинники розвитку, Японія перейшла до випереджаючому зростанню наукомістких галузей. Для цього він держава й приватні компанії зосередили зусилля розвиток власних досліджень замість використання переважно науково-технічних досягнень, як це було в 50−60-ті рр. Витрати Японії на НДДКР зросли з 2,1% ВВП 1975 р. до 3,1% ВВП 1985 р. і 3,0 в 1996 р. Але, попри успіхи японських фірм у розвитку наукомістких виробництв, ще є значна залежність від американської технологии.

Абсолютное перевага США у фінансовому і кадровому забезпеченні науково-технічної галузі загалом можна говорити про протягом усього повоєнного періоду. Прискорений нарощування наукового потенціалу до Японії привело тільки в незначному зниження частки США на початку 1990;х років (48% витрат «сімки ») і з нашим розрахунках, у це суто кількісне перевагу збережеться (більше, США мають намір знову довести земельну частку до 50%). З іншого боку, Японії, попри успіхи у організації економічно ефективного виробництва та експорту електроніки, поки що не стати незаперечним лідером будь-якого принципово важливого нового направления.

Длительность періоду, протягом якого держава й приватний сектор США здійснювали наростаючі вкладення науково-технічну сферу, забезпечує якісний ефект — збалансованість всіх його ланок інноваційної системи, їх сприйнятливість до нових імпульсам попиту й пропозиції, порівняльну безболісність структурних сдвигов.

В останнє десятиліття ХХ в. американське лідерство зміцнилося за низкою принципових позицій. Насамперед, це швидке поширення та використання інтернет-технологій у всіх галузях — у науці й освіті, торгівлі та на транспорті, сфері та ділових послугах, організації дозвілля і телекомунікації. У 1999;му і 2000 рр. до стадії «гиперроста «в США ввійшла електронна торгівля, причому найшвидше вона охопила межфирменные відносини (business-to-business), тобто матеріально-технічне постачання і збут компаній. За прогнозами експертів, у Великобританії й Німеччини аналогічна стадія розвитку електронну комерцію настане приблизно двох років, в Японії, Італії і Франції - ще позже.

Вместе про те, хоча у найближчій перспективі США залишаються лідером глобального науково-технічного розвитку за масштабом залучених фінансових і кадрових ресурсів, по відносним показниками вперед вийти інші розвинені країни. Так, по наукоємності економіки перше місце може вийти Японія, яка вже випереджає США за часткою цивільних витрат за НДДКР в ВНП (2.7% проти 2% США). У обробній промисловості американські виробники зберігають лідерство по наукоємності фармацевтичних товарів, обчислювальної техніки і комунікаційного устаткування, але вже настав поступаються Японії по наукоємності приборостроения.

Если прийняти до уваги наукову діяльність багатонаціональних, міжнародних стандартів і транснаціональних корпорацій й зажадав побачити ринок їх очима, усі відмінності у регіонах безпосередньо пов’язані з інвестиційним кліматом і обсягом ринків збуту. Отже, коливання в рівні наукоємності страновой економіки можна зводити до питання інвестиційній привабливості даної економіки загалом. А оскільки інноваційні проекти більш рисковы проти іншими видами довгострокових інвестицій, те й рівень економічної стабільності регіону повинен бути в розквіті, що дозволяє здійснювати стратегічне планування в діапазоні до 25 — 30 лет.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.