Жюль Габріель Верн. 
Таємничий острів

Жюль Габріель Верн. Таємничий остров

Март 1865 р. У під час громадянську війну п’ятеро смельчаков-северян тікають з взятого жителями півдня Ричмонда на повітряній кулі. Страшна буря викидає чотирьох їх до берега незаселеного острови у Південній півкулі. П’ятий людина і її собака зриваються у морі неподалік берега. Цей п’ятий — хтось Сайрес Сміт, талановитий інженер і видатний учений, душу та керівник загону мандрівників — протягом днів мимоволі тримає у напрузі своїх супутників, які ніде що неспроможні відшукати і його самого, ні відданого йому пса Топа. Найбільше страждає колишній раб, нині відданий слуга Сміта — негр Наб. У повітряній кулі були також військовий журналіст і один Сміта, Гедеон Спилет, людина дуже енергійний та рішуча, у якого кипучим розумом; моряк Пенкроф, добродушний і заповзятливий сміливець; п’ятнадцятирічний Герберт Браун, син капітана корабля, у якому плавав Пенкроф, що залишилося сиротою, і якого моряк належить як до свого синові. Після стомливих пошуків Наб нарешті знаходить свого незбагненним чином спасшегося хазяїна в його милі берега. Кожен із нових поселенців острова має незамінними талантами, а під керівництвом Сайреса Спилета ці відважні люди злютовуються і стають єдиною командою. Спочатку з допомогою найпростіших підручних коштів, потім виробляючи у власних невеликих фабриках дедалі складніші предмети праці та побуту, поселенці облаштовують свою життя. Вони полюють, збирають їстівні рослини, устриць, потім навіть розводять домашню живність й роблять землеробством. Житло вони влаштовують собі високо в скелі, в звільнення від води печері. Невдовзі, завдяки своєму працьовитості і розуму, колоністи не знають потреби в їжі, ні з одязі, ні з теплі і затишку. Але вони є всі, крім звісток про батьківщину, про долю якому вони дуже тревожатся.

Однажды, повертаючись у своє житло, що його ними Гранітним палацом, вони бачать, що всередині порядкують мавпи. Невдовзі, як під впливом божевільного страху, мавпи починають вистрибувати вікном, і чиясь рука викидає мандрівникам мотузяну сходи, яку мавпи підняли до будинку. Усередині люди знаходять ще одну мавпу — орангутанга, яку залишають в себе й називають дядечком Юпом. Надалі Юп стає людям іншому, слугою і незамінним помощником.

В наступного дня поселенці знаходять піску ящик з інструментами, вогнепальною зброєю, різні прилади, одягом, кухонним начинням та книжками англійською мові. Поселенці дивуються, звідки міг взятися цей ящик. По карті, також опинилася у ящику, вони виявляють, що поруч із їхніми островом, на карті не відзначеному, розташований острів Табір. Моряк Пенкроф загоряється бажанням податися нього. З допомогою своїх друзів він ботів. Коли ботів готовий, усе разом вирушають нею у пробне плавання навколо острова. Під час нього знаходять пляшку з запискою, де йдеться, що потерпілий аварію корабля людина чекає порятунку на острові Табір. Про цю подію зміцнює впевненість Пенкрофа у необхідності відвідин сусіднього острова. Пенкроф, журналіст Гедеон Спилет і Герберт вирушають на плавання. Прибувши на Табір, вони виявляють маленьку халупу, де за всіма ознаками вже давно хто б живе. Вони розбрідаються по острову, не сподіваючись побачити живого людини, і намагається відшукати хоча його останки. Раптом вони чують крик Герберта й кидаються йому допоможе. Вони бачать, що Герберт з якимось котрий обріс волоссям істотою, схожим на мавпу. Проте мавпа виявляється здичавілою людиною. Мандрівники пов’язують його й перевозять на острів. Вони відводять йому окрему кімнату в Гранітному палаці. Завдяки їхньому увазі і турботам дикун невдовзі знову перетворюється на цивілізованої людини й відверто розповідає їм свою історію. Виявляється, що звуть його Айртоном, він колишній злочинець, хотів опанувати вітрильником «Дункан» і з допомогою так само, який був він, покидьків суспільства перетворити їх у піратське судно. Проте його планам не судилося збутися, й у покарання років тому його на острові Табір, аби вона усвідомила свій вчинок і відпокутував свій гріх. Проте сам господар «Дункана» Едуард Гленарван сказав, що Крим коли-небудь повернеться за Айртоном. Поселенці бачать, що Айртон щиро кається у минулих гріхах, та й їм він намагається всіляко допомагати. Тому несхильні судити його за минулі провини і з бажанням приймають їх у своє суспільство. Проте Айртону потрібен час, і й тому він просить надати можливість пожити в корале, який поселенці збудували заради своїх свійських тварин на деякому відстані від Гранітного дворца, Когда ботів вночі в бурю повертався з острова Табір, його врятував вогнище, який, як думали плывшие у ньому, розпалили їх друзі. Проте здається, що вони цього були ні. З’ясовується також, що Айртон не кидав у морі пляшку з запискою. Поселенці що неспроможні пояснити ці таємничі події. Усі вони більше схиляються до думки, що, крім них як на острові Лінкольна, як вони його охрестили, живе ще хтось, їх таємничий благодійник, часто приходячи їм у допомогу у самих складних ситуаціях. Вони навіть роблять до пошукової експедиції з думкою знайти місце його. Проте пошуки закінчуються безрезультатно.

На таке літо (оскільки з того часу, як Айртон з’явився і в їх острові, і доти моменту, як і розповів їм історичні підвалини, пройшло вже п’ять місяців, і літо закінчилося, а холодну пору року здійснювати плавання небезпечно) вони вирішують знову дістатись острова Табір, аби залишити в хатині записку. У записці вони збираються попередити капітана Гленарвана у разі, коли він повернеться, що Айртон і п’ятеро інших потерпілих катастрофа чекають допомоги на сусідньому острове.

Поселенцы живуть своєму острові вже 3 роки. Їхній побут, їх господарство досягли процвітання. Вони вже збирають багаті врожаї пшениці, вирощеної з єдиного зернятка, 3 роки тому виявленого у кишені у Герберта, побудували млин, розводять домашню птицю, повністю облаштували своє житло, із шерсті муфлонів зробили нову теплу одяг й ковдри. Проте мирне життя їх затьмарює одне подія, яке загрожує їм загибеллю. Якось, коли бачиш на морі вони бачать удалечині чудово оснащене судно, але над судном майорить чорний прапор. Судно постає на якір берега. Нею видно прекрасні далекобійні гармати. Айртон під покровом ночі пробирається вздовж, щоб зробити розвідку. Виявляється, що у кораблі перебуває п’ятдесят піратів. Дивом вислизнувши від нього, Айртон повертається до берега і каже друзям, що він необхідно готуватися до битві. Вранці з корабля спускаються дві шлюпки. У першій поселенці подстреливают трьох, і її повертається назад, друга ж чіпляється березі, а шестеро решти у ньому піратів ховаються лісом. З судна стріляють із гармат, і це ще ближче наближається до березі. Здається, що купку поселенців вже нездатна врятувати. Раптом величезна хвиля піднімається під кораблем, і він тоне. Усі що перебувають у ньому пірати гинуть. Як виявляється згодом, корабель підірвався на міні, і всі ці події остаточно переконує мешканців острова, що вони не одни.

Сначала вони збираються винищувати піратів, бажаючи надати можливість вести мирне життя. Але виявляється, що розбійники цього неспроможні. Вони починають грабувати і палити господарство поселенців. Айртон вирушає до кораль провідати тварин. Пірати хапають його й відносять до печери, де катуваннями хочуть домогтися від цього згоди перейти з їхньої бік. Айртон не здається. Його друзі йдуть йому допоможе, однак у корале Герберта серйозно ранять, та друзі залишаються у ньому, які мають можливості вирушити назад з які є при смерті юнаків. Через кілька днів вони все-таки вирушають на Гранітний палац. Через війну переходу у Герберта починається злоякісна лихоманка, він перебуває при смерті. Укотре у тому життя втручається провидіння і рука їх доброго таємничого друга підкидає їм необхідні ліки. Герберт повністю одужує. Поселенці мають намір завдати остаточний удару піратам. Вони йдуть у кораль, де припускають це знайти, але знаходять там змученого і ледве живого Айртона, а неподалік — трупи розбійників. Айртон повідомляє, що ні знає, як був у корале, хто перейшов його з печери й убив піратів. Але він повідомляє одне сумну звістку. Тиждень тому бандити вийшли у море, але, попри своє невміння управляти ботом, то розтрощили про прибережні рифи. Поїздку на Табір доводиться відкласти до будівлі нового засобів пересування. Протягом наступних семи місяців таємничий незнайомець неможливо дає себе знати. Тим часом проти острові прокидається вулкан, який колоністи вважали вже мертвим. Вони будують новий великий корабель, що у випадку необхідності міг би доправити їх до населеної земли.

Однажды ввечері, вже готуючись лягати спати, мешканці Гранітного палацу чують дзвінок. Спрацьовує телеграф, що вони провели від кораля до свого будинку. Їх терміново викликають у кораль. Там вони знаходять записку з проханням йти вздовж додаткового дроти. Кабель наводить в величезний грот, де їх, до свого изумлению, бачать підводний човен. У ньому вони знайомляться з її господарем і влада своїм покровителем, капітаном Немо, індійським принцом Даккаром, все життя змагалися за незалежність своєї батьківщини. Він, вже шістдесятирічний старий, поховав всіх своїх соратників, перебуває при смерті. Немо дарує новим друзям скринька скарбів і попереджає, що з виверженні вулкана острів (така його структура) вибухне. Він вмирає, поселенці задраивают люки човни та спускають її під воду, не бажаючи цілими днями невтомно будують новий корабель. Проте чи встигають його закінчити. Усе живе гине під час вибуху острова, від якої залишається тільки невеличкий риф в океані. Поселенців, ночевавших у наметах березі, повітряної хвилею відкидає у морі. Усі вони, за сиключением Юпа, залишаються у живих. Більш як десять днів вони сидять на рифі, майже помираючи з голоду вже на що не сподіваючись. Раптом вони бачать корабель. Це «Дункан». Він рятує всіх. Як вона потім можна знайти, капітан Немо, коли ще ботів був у схоронності, сплавав у ньому на Табір і Крим облишив рятувальникам записку.

Вернувшись до Америки, на коштовності, подаровані капітаном Немо, друзі купують великий шматок землі й живуть у ньому як і, як жили на острові Линкольна.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.