Египет при XIX династії

Египет при XIX династии

Растянувшаяся довгі роки внутрішня боротьба в Єгипті не могла не позначитися на відносинах з його переднеазиатскими володіннями. Покірні раніше, місцеві князьки одне іншим відпадають від Єгипту, який, як свідчать дані царського, дипломатичного архіву з Ахет-Атона (Эль-Амарны), був не стані надати своєчасну військової допомоги навіть своїм, тепер небагатьом, азіатським союзникам, підданим нападу сусідів, большє нє признававших влади єгипетського царя. Ще більшої небезпекою для позицій Єгипту Передньої Азії стало посилився у середині XV в. до х.э. у частині Малої Азії Хетське держава, претендовавшее тепер у володіння фараонів у сучасній Сирії і Палестине.

Сепаратистские прагнення місцевих правителів, їх міжусобна боротьба, військове тиск хетів із півночі, постійне вторгнення загонів хапиру і повна пасивність єгипетського війська — усе це призвела до того, що до кінцю царювання Аменхетепа IV величезне спадщина Тутмосиса III в Передній Азії виявилося майже втраченим. Слабкі наступники царя-реформатора, останні фараони XVIII династії були ще може зміцнити зовнішньополітичні позиції Єгипту, хоча за Тутанхамене і було розпочато азіатський похід, очолений, можливо, Харемхебом. Ставши царем, енергійний Харемхеб основні свої зусилля направив на внутрішню консолідацію країни, чого й досяг, очевидно, значних успіхів. Саме припинення внутрішніх чвар сприяло з того що царі наступній, XIX династії змогли вже звернути свою увага фахівців і на іноземні справи, відновити широкі військові операції, метою яких неможливо було повернення втрачених позицій в Передній Азії, де нині пряме зіткнення єгиптян і хетів стало неизбежным.

Начало великих військових походів межі Єгипту було покладено другим царем нової династії Мережі I, який очолив Єгипет по смерті засновника династії, свого батька Рамсеса I, котрий пробуде на троні лише дві года.

Многие десятиліття, від часу грізного Аменхетепа II, не бачила Передпокій Азія єгипетського царя на чолі війська, і у перший рік правління Мережі I сам повів їх у великий азіатський похід, який призвів до відновленню влади Єгипту до фортеці Мегиддо, добре нам відомої ще у походам Тутмосиса III. Здійснивши потім каральну експедицію вглиб Нубії і розгромивши на захід від Дельти лівійські племена, Мережі I знову вирушає за Синай. Цього разу єгипетські війська вторгаються до долини Оронта і просуваються до р. Кадеш (Кинза), віддавна який став однією з опорних пунктів хетів в Передній Азії. Вперше єгипетські і хетські війська стали друг проти друга, проте авангардні бої армій двох держав, претендували на владу у Передній Азії, при Мережі I з’явилися лише пробою сил перед рішучої схваткой.

К кінцю XIV чи початку XIII в. до х.э., по смерті Мережі I, на чолі зміцнілій єгипетської держави стає його 22-річний син Рамсес II, мріяла поновити і розширити переднеазиатские володіння Єгипту. Завдання завдати поразка хетам було з легких, оскільки єгипетські війська вперше зустріли не розрізнених князьків Сирії та Палестини і навіть їх нестійку коаліцію, як із Тутмосисе III, — противником Єгипту було наймогутніше, що у періоді розквіту Хетське держава з його потужну армію, що була лише одного воєначальнику — хеттскому царю Муваталли, яка сама був не проти знищити своїх суперників у Передній Азії. Наскільки жорстокої і важкою була це, можна судити з що дійшли до нас різноманітним джерелам, серед яких окреме місце посідає докладний барвисте опис першої битви Рамсеса II з хетами під стінами р. Кадеш.

Весной п’ятого роки свого царювання (можливо, в 1312 р. до х.э.), зібравши велике військо, Рамсес II виступив з прикордонній фортеці Чару. Після 29-дневного походу передові ряди, очолюваний самим царем, розбив табір з відривом одного переходу від Кадеша, біля стін якого була армія хетів і союзних сирійських і малоазійських царьков.

Введенный на манівці подосланными в єгипетський табір хеттскими лазутчиками, які запевняли, що хети, злякавшись єгипетського війська, спішно відступили далеко на північ від Кадеша, Рамсес II, без очікування підходу всієї армії, тільки з передовим загоном рушив до Кадешу і почав битву з хетами, у якій ледь не разом із передовим загоном. Щаслива випадковість — несподіване поява на полі битви чергового загону єгиптян, новобранців, посланих раніше царем вздовж морського узбережжя на подальше возз'єднання з основними силами, — врятувала становище. Контратаки хетських колісниць або не мали успіху — вони лише заважали одна одній, зчіплюючи колесами у вузькому проході, піхоту ж Муваталли чомусь тримав у резерві. Єгиптяни протрималися до вечора, коли до Кадешу підійшов нарешті другий загін їх основних сил. Противники цього разу не змогли подолати друг друга.

Лишь після п’ятнадцятирічної важкої боротьби Рамсесу II вдалося витіснити хетів з Південної Сирії, захопити Кадеш і ще міста, що прагнуть цього часу єгиптяни добре навчилися брати штурмом.

Северная ж його частина колишніх володінь Тутмосиса III залишилася за хетами. На 21-му року царювання Рамсеса II (прибл. 1296 чи 1270 р. до х.э.) останнім і хеттским царем Хаттусили III уклали мирний договір, скріплений пізніше одруженням єгипетського царя з дочкою царя хеттов.

После війни з хетами Рамсес II правил Єгиптом ще більше 45 років (по довголіття в нього був суперників, крім Пиопи II — царя далекого Стародавнього царства). Дотримуючись традиції попередників, цар вибирає місцем свого постійного перебування Нижній Єгипет; Сході Дельти їм зводиться розкішна царська резиденція, місто, який носив ім'я Пер-Рамсес («Будинок Рамсеса »). Відома широка будівельна діяльність царя в Фивах, Абидосе, Нубії, де за його наказу було вирубано в вертикальній скелі величезний печерний храм з гігантськими статуями самого фараона, виліпленими у тій скелі по обидва боки від входу в скельне святилище. І тепер знаменитий Абу-Симбельский храм, розпиляний на частини й відновлений потім над разлившимися водами великого асуанского водосховища, вражає своєю величием.

Рамсес II пережив багатьох синів [1], і саме його смерті царем став тринадцятий його син, вже немолодої Мернептах, у якому (в останньої чверті XIII в. до х.э.) на Єгипет з моря, и через Палестину обрушилося навала «народів моря », що з великим вторгненням в Західну Дельту лівійських племен. Ця перша хвиля «народів моря », в склад яких, можливо, входили племена західній частині Малої Азії, і островів Східного Середземномор’я, було відбито єгипетськими військами, очолюваними Мернептахом. Після його смерті Єгипті сталися якісь серйозні внутрішні потрясіння, що призвело до зміни династии.

Примечание:

[1] Наприкінці життя Рамсес II був одружений зі власної дочки. У Єгипті (як і в Эламе та інших давньосхідних царствах) був поширений звичай одруження царів у своїх сестер, ніж створювати свойственников серед знаті, які б небезпечні, претендуючи на престол по жіночій лінії. Але наприкінці життя Рамсеса II його сестер, певне, не залишалося в живых.

Список літератури

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.