Капіталізм у Франції

смотреть на реферати схожі на «Капіталізм мови у Франції «.

ЗАРОДЖЕННЯ КАПИТАЛИСТИЧЕСКОГО.

СПОСОБУ ПРОИЗВОДСТВА Капитализм як спосіб життя суспільства прийшов у зміну феодалізму. Оскільки відповідне кожному укладу політичні та юридичні інститути формуються головним чином основі економічного базису цього товариства, те й під час аналізу капіталізму головне увагу слід приділити розгляду його економічного ладу, основними елементами що його розповсюдженому розумінні є основою приватна власності коштом виробництва та використання найманої праці .

Перші зачатки капіталістичних виробничих відносин зустрічались у окремих містах у районі Середземного моря вже у 14- 15 ст., проте виникнення капіталістичного виробництва, у цього слова належить до 16 в. Перехід від феодальних виробничих ставлення людини-спеціаліста до капіталістичних за кордоном мав свої особливості. У країнах, котрі вступили цей шлях першими, він, зазвичай, супроводжувався буржуазними революціями, наприклад в Англії, Голландії та Франції. З розвитком та зміцненням капіталізму знижувалися і гострота початку капіталістичним виробничим відносинам. Так було в Росії становлення капіталізму у другій половині 19 В. відбулися умовах порівняно меншою соціальної напруги, ніж у багатьох інших країнах. Перехід до капіталізму, як і будь-хто інший громадському строю, переважно визначився наявністю зрілих економічних передумов. Тож природно, що в країнах, де феодалізм вичерпав свої можливості, перехід до капіталізму відбувався раніше, ніж тих країнах, де феодалізм ще зберіг позиції. Вирішальне економічне значення до виникнення капіталізму мав процес первинного накопичення капіталу, при якому малі виробники, переважно селяни, насильно позбавлялися коштів існування і ставали юридично вільними, тоді як засобу виробництва концентрувалися до рук у буржуазії. З’явилася вільна робоча сила, находившая застосування у місті, на знову організованих фабриках. Усе це сприяло бурхливого розвитку ринку України і перетворенню простого товарного виробництва, у капіталістичне, тобто. у таку виробництво, у якому результати праці кожної людини повинні були отримати громадське визнання над ринком у вигляді грошей. У цілому нині процес первинного накопичення капіталу мав прогресивне значення, т.к. з’явився колосальним кроком вперед по шляхів розвитку нового капіталістичного ладу. Капіталізм пройшов три основні історичні стадії організації праці та підвищення його продуктивності, і з цих стадій дозволяла розв’язувати всі важчі завдання, недоступні раніше людству. Перший етап організації праці - проста кооперація. Підприємець створював великі майстерні, де у його контролем працювали дещо раніше самостійних ремісників. Кооперація існувала до того часу, поки її надрах не зародилося поділ праці, що зумовило перехід для наступної стадію — мануфактурную. При мануфактурному виробництві кожен працівник большє нє займався виробництвом всього товару з початку остаточно, а відповідав лише певний етап. Поділ праці мануфактурі мало велике значення, т.к. різко продуктивність громадського праці. Попри свої позитивні риси, вузький базис мануфактури, в основі якої лежало багатовікове міське ремесло, невдовзі був у суперечності з швидким зростанням потреб зовнішнього й внутрішнього ринку, що стало однією з найважливіших спонукальних причин до переходу до великому промислового виробництва. Важливу роль цьому процесі зіграв промисловий переворот. Використання машин дозволило капіталістичному виробництву зробити величезний ривок уперед, у підвищенні продуктивність праці і ще більше підвищити її, почавши виробляти машини для самих машин. Т.а., було створено передумови насичення товарами величезного ринку, відкритого капіталізмом. У своїй історії капіталізм минув — і кілька великих етапів, що з особливостями функціонування його господарського механізму. Перший — етап вільної конкуренції - розпочалося період становлення капіталізму і тривав остаточно XIXв., а свого розквіту досяг між Великою французькою революцією 1789−1799гг. і Паризької Комуною. З цією епохи характерно розвиток капіталізму вшир, коли освоювалися нові землі, отже, і призначає нові ринки. Капіталізм тим часом грунтувався головним чином конкурентних засадах, а монополій ще ніколи немає. Проте наприкінці XIXв. — початку XXв. Панування вільної конкуренції стало заміняться пануванням монополій, і капіталізм вступив у наступний етап, який отримав назву імперіалізму. Ранні стадії розвитку імперіалізму пройшли під знаком війн, важких економічних криз, соціальної конфронтації і характеризувалися домінуванням монополістичного капіталу економічного життя капіталістичних країн. Це був період пристосування капіталізму до нових умов свого існування, определявшимся небаченими раніше розмірами концентрації та централізації капіталу. Досягнувши високого рівня економічної могутності, капіталізм зміг вирішити такі важливі завдання, як будівництво і автомобільних доріг, створення трансокеанських кабелів зв’язку, розвиток авіації і т.д. Подальше зростання капіталізму привело до того, що виникла потреба у регулюванні і коригуванні діяльності монополій з боку держави. Цей процес у кінці XIX — початку XXв. і майже отримав розвиток після Другої Першої світової. Державне регулювання економічних процесів є комплексом заходів, вкладених у забезпечення стабільного і пропорційного розвитку капіталістичного виробництва. Бурхливий розвиток капіталізму в другої половини XX в. призвело до виникненню нового явища у економічній життя — інтернаціоналізації світового капіталістичного господарства. Посилилися різноманітні, зокрема й економічні, зв’язок між різними державами, що викликало до життя нових форм співпраці між ними, такі, як, наприклад, економічна інтеграція. Сьогодні у розвитку капіталізму з’являються нові процеси, розмовляючі у тому, що вона вичерпав того прогресивного значення, яке він мав для людської цивилизации.

КАПІТАЛІЗМ ВО ФРАНЦИИ.

Франция, як і Англія, був у XVIIв однією з великих коштів і розвинених держав західної Європи. Але процес визрівання нового, капіталістичного укладу у надрах феодального суспільства мав у Франції проти Англією низку істотних особливостей. Ці особливості, своєю чергою які з економічного своєрідності французького феодалізму, пояснюють, чому в Франції буржуазна революція відбулася на 150 після того, ніж у Англии.

Феодальний лад. Становище селянства. У Франції ХVII в. як і зберігалася феодальна власність на основне засіб виробництва — на грішну землю. Земля в домінуючій своєї частини полягала з «фьеров» (феодалів), тобто. власники формально «тримали» його від вищих сеньйорів: від короля — герцоги і маркізи, від нього — графи і барони тощо., хоча ніяких внесків і служб на користь вищого сеньйора, як у давнину, не потрібно було. Економічна сутність цією системою зводилася до того, що власність на грішну землю становила монополію вузького панівного шару. Найбільш імениті феодали володіли величезними територіями, деякі цілими областями Франції. Великим земельним власником була церква — прелати і монастирі. Пересічне дворянство також володіла значними спадковими маєтками. Зазвичай феодал утримував у себе меншість оброблюваної землі як «своє безпосереднього володіння, а іншу, велику, частина передавав крестьянам-держателям. Приблизно половина всієї землі в Франції - у різних провінціях від 30 до 60% - лежить у триманні селян. Основний формою селянського землекористування мови у Франції була цензива. На землі, що залишилася в безпосередньому володінні феодала (домен), французькі синьйори в на відміну від англійських чи східноєвропейських феодальних землевласників, зазвичай, не вели власного господарства. Відсутність панської запашки, крім небагатьох районів, було характерною рисою аграрного ладу Франції. Свій домен французький сеньйор здавав дрібними ділянками у найм селянам або з частки врожаю (издольщина), або за фіксовану орендної плати. Експлуатація дрібних самостійних виробників — селянцезитариев і крестьян-арендаторов терміном — була головною джерелом існування для дворянства, духівництва, двору. У Франції ХVIIв. система феодальних відносин перебувала того вищої школи й останньої щаблі його розвитку, коли панує грошова форма феодальної ренти. Хоча деякі залишки панщини і натурального оброку ще зберігалися, переважну частину селянських повинностей становили грошові платежі. Проте поширення товарно-грошових відносин саме собою ще вело до капіталізму, хоч і створювало деякі умови щодо його виникнення. У французькій селі ХVIIв. було надзвичайно поширене лихварство. Селянин, беручи у важку гроші у борг, віддавав лихварю під заставу свій край і далі змушений був щорічно платити відсотки за позичку. Така сплата відсотків, що тривала часто-густо все життя й навіть переходившая у спадок про дітей селянина, створювала регулярну додаткову земельну ренту — так званий сверхценз. Нерідко на цензиве нагромаджувалося по два-три сверхценза. Не змінюючи феодального способу виробництва, лихварський капітал міцно присасывался до села, ще більше погіршуючи ситуацію і так задавленого феодальними поборами селянина. З економічного погляду всю суму різноманітних повинностей і платежів французьких селян розглядати, як єдину масу додаткового продукту, извлекаемого з селянства. Цей прибавочний продукт ділився чотирма нерівні частини:. синьориальную ренту. церковну ренту (десятину). державні податки. конституированную ренту (сверхценз на користь лихваря). Пропорція, у якій сукупна маса додаткового продукту розподілялася між тими чотирма категоріями експлуататорів, була предметом напруженої боротьби з-поміж них, багато яка пояснюватиме в соціально-політичної історії Франції на той час. А загальний обсяг цієї сукупної феодальної грошової ренти залежав значною ступеня від селянином на ринку своєї сільськогосподарської продукції, що у своє чергу визначалося характером і темпами розвитку французької промышленности.

КАПІТАЛІСТИЧНИЙ УКЛАД.

МІСЬКЕ РЕМЕСЛО. МАНУФАКТУРА.

Если капіталістичні стосунки держави й проникали в сільському господарстві Франції, то ми не як буржуазного переродження в маєтках, як і Англії, а формі розвитку буржуазних взаємин у середовищі самого селянства: межкрестьянской оренди, використання найманої праці безземельних і малоземельних сусідів, виділення сільській буржуазії. Однак це були більш як зародкові елементи капіталізму в сільське господарство. Велика селянська ферма підприємницького типу — дуже рідкісної явище у французькій селі як ХVIIв., а й XVIIIв. Набагато ширше впроваджувався капіталізм до села через кустарну промисловість. Селяни зверталися до кустарному промислу тому, що продаж сільськогосподарської продукції який завжди давала їм достатньо грошей для сплати всього комплексу феодальних повинностей і податей. Доводилося заповнювати брак грошах несільськогосподарськими заробітками — виготовленням для міських скупників мережив, гончарних виробів тощо. У цьому скупники в відомої мері експлуатували додатково собі на користь виробників не феодальними, а капіталістичними методами, оскільки кустар набував хоча в прихованому і нерозвиненому вигляді риси найманого робочого. Нерідко згадують і у селян на своє чергу були «працівники», які цілий рік працювали в них у домі разом із членами їхні сім'ї, звичайно за гроші, а й за натуральне забезпечення. Природно, що окремі кустари-крестьяне при сприятливі умови самі записували до капіталістичної експлуатації своїх працівників. Сільська промисловість, концентрировавшаяся переважно навколо міст, являла собою ранню форму капіталістичної розсіяною мануфактури. У високих формах ми зустрічаємо мануфактуру у містах. Попри те що, що французький місто в XVIIв. ще значною мірою зберігав середньовічну природу і середньовічну зовнішність, міське ремесло вже піддалося значному переродженню. Ремісничі цехи зберігалися більше як фіскальна і адміністративна організація. Вони гальмували розвиток міського виробництва, але вже настав безсилі перешкоджати економічної диференціації ремісників. Одні майстра убожіли і навіть ставали найманими робітниками, інші багатіли, роздавали замовлення свій бік або розширювали свої майстерні, використовуючи все більше «компаньйонів» (підмайстрів) і учнів, під середньовічними найменуваннями яких неважко розгледіти найманих робочих. Майстерня, у якій зайнято десять-двадцять робочих, була зовсім на рідкістю французькій місті XVIIв. Це вже зачаток централізованої мануфактури. Зустрічаються підприємства з кілька десятків робочих. Але велика централізована мануфактура у середині XVIIв представляла ще велику рідкість. І все-таки саме у XVIIв., особливо на другий половині, мови у Франції створюється певна кількість великих підприємств, про королівських мануфактури. Верхні верстви міського населення іменувалися мови у Франції буржуазією, частину якого XVII в. вже була буржуазією в сучасному буквальному розумінні. Найбільш нижчі верстви міського населення становила плебейство. Воно складався з:. збіднілої частини мастеров-ремесленников. «компаньонов"-подмастерьев, мануфактурних робітників і інших пролетарських елементів деклассицированной бідноти, до котрої я належали і, стекавшиеся з села й знаходили у місті заробіток у ролі поденників, носіїв, чорноробів або ж промышлявшие просто жебракуванням і розбоєм. Підмайстра здавна було організовано за професіями в таємні союзикомпаньонажа. Страйки проти хозяев-мастеров траплялися у Франції протягом другої половини XVIIв., дедалі більше, бо свідчить про зростання класових суперечностей у умовах розпочатого розвитку капіталізму. У 1697 року у Дарнетале (біля Руана) близько трьох-чотирьох тисяч рабочих-суконщиков протягом місяця не відновляли роботу. У цей час відомий економіст Буагильбер писав: «Усюди панує дух обурення… У промислових містах бачиш, як семьсот-восемьсот робочих який чи галузі виробництва відразу й одночасно йдуть, кидаючи роботу, оскільки захотіли однією су понизити їх поденну плату». Джерелом формування робітничого класу у Франції, як й у Англії, значною мірою стало пауперизованное сільське населення. Процес початкового нагромадження капіталу йшов у XVII — XVIIIвв. та Франції, хоч і повільнішими темпами. Обезземеление селянства мови у Франції протікало у вигляді продажу селянських наділів за недоїмки, у вигляді захоплення дворянами общинних земель (триажи) тощо. Натовпи волоцюг жебраків нагромаджувалися у містах Франції ще XVIIв., переходячи з однієї провінції до іншої. У XVIIв. паризькі бродяги заснували навіть своє зване королівство волоцюг. Французьке уряд, занепокоєне зростанням деклассицированных елементів, видавало, подібно англійському урядові, закони проти пауперов. «У Франції, де експропріація відбулася іншим чином, англійської закону про бідних відповідає Муленский ордонанс 1571 року й едикт 1656 года"1, — писав Карла Маркса. Взагалі якщо процес збезземелення і пауперизації частини селянства мав мови у Франції менший розмах й суттєво відрізнявся від англійського шляху, то «криваве законодавство проти експропрійованих» тоді й там були дуже подібні. «Англійське і французьке законодавства, — каже Карла Маркса, — розвиваються паралельно й за змістом своєму тождественны"2.

ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫЕ УМОВИ КАПИТАЛИЗМА.

Деревни Заходу були водночас сеньориальными і селянськими. Васал порядок всюди був у збитки. Однак у тому, щоб капіталістична система господарювання та скорочення економічної розрахунку утвердилося на експлуатації землі, були потрібні численні попередні: щоб васал порядок було коли й не знищено, то меншою мірою відсунуть другого план чи видозмінений, щоб селянські вільності були, а то й скасовані, то крайнього заходу, обділені і обмежені (у тому полягав найважливіший питання общинних угіддях), щоб підприємство залучено був у потужну мережу обмінів широкого радіуса — в експорт зерна, в торгівлю вовною, мареною, вином, цукром, щоб налагоджене було «раціональне» господарювання, руководствовавшееся продуманої політикою дохідності і вдосконалення, щоб капіталовкладеннями і приміщенням основних капіталів керувала перевірена техніка фінансування й, нарешті, щоб у основі від цього був найманий пролетаріат. Не всі вимоги було виконано, то підприємство могло перебувати на капіталістичному шляху, але це був капіталістичним. У 1816 року французький консул спостерігав стан «жахаючої занедбаності і принизливих злиднів» в Сардинії, розташованої, проте, «в центрі європейської цивилизации"[1]. Головне протидія «освіченим» зусиллям виходило у світі темних і відсталих селян, піддавалися потрійний експлуатації - з боку держави, церкві та «феодального порядку», — від «диких» селян, які «стережуть свої стада чи орють свої половіючі жита із кинджалом при боці і з рушницею на плечі», зайняті розбратами між сім'ями і кланами. У цей архаїчний світ ніщо не проникало легко, навіть культура картоплі, що з успіхом випробувана, але з ввійшла у загальне вживання. Консул помічав, що «досліди з картоплею були освистані і стали посміховиськом, спроби розведення цукрового тростини, які зробив захоплювався агрономією знатний сардинец, виявилися предметом заздрості, і невігластво чи злість покарали їх як злочин, працівники, доставлені з більшими на витратами, убили одні за іншими». Франція XVIIв. порушувалася болюча аграрним капіталізмом, ясна річ, значно менше Англії, але мені більше, ніж Німеччина між Рейном і Ельбою, й у такому ж мері - і того! — як i сучасні області італійської села, часом більш продвинувшиеся вперед, ніж власні. Проте у неї менш відсталою, ніж іберійський світ (якщо виключити Каталонію, переживавшую в XVIII в. глибоку трансформацію, хоча васал лад і зберігав там сильні позиції). Але якщо Франція і було зразком, особливо у другій половині XVIIIв., то своєму прогресивному розвитку, запеклості і зміни форм які у ній конфліктів. Вона точно була тоді театром демографічного підйому. Походив зростання доходів у сільське господарство. Після тривалого примусової скромності, з 1660 по 1730 рік, земельна аристократія хотіла швидко компенсувати попереднє «утримання», забути свій «прохід через пустелю». Звідси й сеньориальная реакція, сама яскрава, яку знала сучасну Францію. З цією реакції хороші були всі кошти: законні - збільшувати, подвоювати орендні платежі, незаконні - воскрешати старовинні права власності, перетолковывать двозначні пункти права (яких було незліченну кількість), переносити межу, намагатися розділити общинні угіддя, примножувати кількість позовів настільки, «що селянина своєму озлобленні майже щось побачить, крім цих «феодальних» рогаток, укрепляемых то ущерб"[2]. 1И який завжди буде він помічати небезпечну йому еволюцію, колишню підгрунтям наступу земельних власників. Бо така сеньориальная реакція зумовлювалася поверненням до традиції, скільки духом часу, новою як на Франції «кліматом» ділових афер, біржовий спекуляції, карколомних вкладень капіталу, участь аристократії торгувати на великі відстані й у відкритті рудників — тим, що можна назвати у самій мері капіталістичним спокусою, як і капіталістичним духом. Бо справжній аграрний капіталізм, господарювання по-новому, англійською манер, були ще рідкісні мови у Франції. Але річ йшло до того що. Люди повірили в землю як в джерело прибутку, вірити в дієвість методів ведення господарства. Зростало число випадків продажу і купівлею маєтків. Земельна власність виявилася порушена загальним спекулятивним безумством. Траплялися постійні зусилля до того що, щоб перебудувати структуру великої земельної власності з урахуванням безпосередньо керованого маєтку з їх постійним втручанням орендарів або ж самих сеньйорів. Селянські хвилювання були безперервними. Однак у XVII в. вони були спрямовані скоріш проти фіска, ніж проти сеньйорів, і локалізовувалися насамперед заході Франції. У XVIII в. повстання прийняли антисеньориальную спрямованість і виявили нову зону зіткнення: північний схід і схід країни, тобто. великі зернові області королівства, більш продвинувшиеся уперед і перенаселенные.

Англо-французький баланс.

Остановимся якусь мить на класичному разі англо-французького балансу. Протягом останньої чверті XVII в. й у роки XVIII десятки раз заявлялося, що баланс був сприятливий для Франції. Остання нібито витягувала зі свого торгівлі з Англією в середньому річний прибуток у півтора мільйона фунтів стерлінгів. Принаймні, саме запевняли у жовтні 1675 р. в палаті громад. На одній із такої перевищення до вигоді Франції вбачали у її мануфактурних виробах, «які й на острові набагато дешевше, що, що изготовляемы дома, бо французький ремісник задовольняється умеренною прибутком…» (Карло Оттоне). Ситуація страшна, т.к. ці французькі вироби, на справі заборонені англійським урядом, до Англії доставлялися контрабандним шляхом. Але від рівня цього англійцям ще більше хотілося «врівноважити цю торгівлю» («di bilanciare questo commertio «), як пояснював, відповідно до дуже вірної формулі. Щодо цього — змусити Францію широко використовувати англійське сукно. За цих умов, коли починається війна, представляється нагода покласти край воржению французької комерції. 18 березня 1699 р. надзвичайний посол в Англії де Таллар пише Ж. Поншартрену: «Те, що англійці одержували від Франції до оголошення останньої війни (так званої Аугсбургской ліги, 1688−1697), представляло на думку, суми набагато більше значні, ніж те, що спадало до нас з Англії. Вони настільки переконані, що зараз багатство походить від них, що з часом початку іракської війни поставили собі за головне перешкодити тому, щоб їх країну могло надходити хоч би яке не пішли французьке вино чи який би то був французький товар — ні прямо, ні непрямим шляхом». Щоб ця текст знайшов весь свій сенс, варто згадати, що коли війна не призводила до розриву всіх торгових зв’язків між воюючими країнами. І, отже, такий абсолютний заборона сам собою кілька суперечив міжнародним звичаям. Отже, ми розглянули особливості зародження та розвитку капіталізму мови у Франції. Як кажуть, французький капіталізм має безліч особливостей, які від капіталізму у Німеччині, Англії, Италии.

Реферат з дисципліни «Історія економіки». На тему: «Зародження капіталістичного способу виробництва у Франции».

Виконав студент.

__курсу гр.______.

___________________.

Проверил:__________.

Зміст: 1.

Введение

Зародження капіталістичного способу. 2. Капитализм до Франції Феодальний лад. Становище крестьянства.

3.Капиталистический уклад. Міське ремесло. Мануфактура.

4.Предварительные умови капіталізму. 5. Англо-французский баланс. Укладання. ———————————- [1] Карл Маркс, Капітал, тому I, стор. 727, примітка [2] A. N., тому III, стор. 406, великий доповідь від 23 січня 1816 года.