Правові основи обмеження монополізму та захисту економічної конкуренції

На сьогодні розвиток економіки досить складно уявити без існування конкуренції, що забезпечує формування здорового ринкового середовища. Запровадження і захист конкурентних відносин є одним з пріоритетних завдань держави.

Україна з перших кроків незалежності розглядає підтримку економічної конкуренції та боротьбу з монополізмом як найважливіші шляхи побудови розвиненої ринкової економіки.

Законодавчі засади забезпечення захисту економічної конкуренції закладені в таких нормативно-правових актах, як Конституція України, закони України «Про Антимонопольний комітет України» вiд 26.11.1993 № 3659-XII, «Про захист від недобросовісної конкуренції» вiд 07.06.1996 № 236/96-ВР, «Про захист економічної конкуренції» вiд 11.01.2001 № 2210-III.

Відповідно до статті 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Статтею 92 Закону передбачено, що виключно законами України визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання [1].

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності передбачені у Законі України «Про захист економічної конкуренції». Цей Закон визначає економічну конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку [7].

Конкуренції відведено особливе місце у ринковій економіці держави. Стаття 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» окреслює поняття економічної конкуренції як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Це той регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктату покупця або суверенітету споживача. При конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо пропозиції і попиту визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосуватися до бажання покупців, яке ринкова система реєструє і доводить до відома продавців.

Суб'єктом господарювання за зазначеною статтею Закону є юридична особа, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, місцевого самоврядування, а також адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Умови ринкової економіки різко змінює монополія, яка в широкому розумінні означає ситуацію, при якій число продавців стає настільки малим, що кожен із них уже в змозі вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається. Іншими словами, монопольне становище — це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.01 монопольним зокрема визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 процентів. Рішенням Антимонопольного комітету України також може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 процентів. Визначальним при визначенні монопольного становища суб'єкта господарювання є можливість впливу останнього на умови конкуренції на ринку [7].

Підтримка конкуренції, як особлива діяльність держави, є обов’язковою діяльністю держави в особі його органів і посадових осіб по створенню умов для появи, розвитку і існування добросовісної конкуренції, а також по припиненню монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції, оскільки це передбачено в Конституції України. Даному обов’язку держави і його уповноважених органів кореспондується право підприємців на участь в добросовісній конкуренції, яка є елементом їх правового статусу. Специфічною особливістю даного права є те, що не всякий підприємець зацікавлений в його використанні і захисті. Антимонопольному законодавству України відомі господарюючі суб'єкти, які займають домінуюче положення на товарному ринку. Пануючи на нім, вони мають реальну можливість утрудняти доступ іншим підприємцям. Домінуючі суб'єкти, що мають значну частку на ринку, як правило, не зацікавлені і навряд чи прагнутимуть до розвитку конкуренції. Тому законодавство пред’являє особливі вимоги до діяльності домінуючих на ринку суб'єктів. Зокрема, їм заборонено зловживати своїм домінуючим положенням на відповідному товарному ринку згідно Закону України «Про захист економічної конкуренції», а у відповідності закону України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. Вони не мають права відмовитися від висновку державних контрактів у випадках, встановлених цим законом. Навпаки, підприємці, прагнучі отримати на ринку обґрунтовані переваги, зацікавлені в тому, щоб вони, завдяки механізму добросовісної конкуренції, могли використовувати своє право на участь в ній [25, с. 35].

Найважливішою частиною перетворень, що проводяться в Україні, були і залишаються правовий захист конкуренції і забезпечення відвертості товарних і фінансових ринків України.

Простим встановленням нормативних правил поведінки було б неможливо змусити виробника рухатися в даному напрямі. І саме тому держава, що відстоює крім усього іншого і публічні інтереси, зобов’язана докласти всі зусилля для того, щоб створити конкурентне середовище, сприяюче вибору господарюючим суб'єктом такої поведінки, при якій задовольнялися б як його комерційні запити, так і потреби суспільства, а також окремих покупців. Саме у цьому і полягає найважливіша функція конкуренції. Подібна дія конкурентної боротьби на підприємців далі доповнюється нормативним регулюванням, що встановлює в основному загальні рамки дозволеного (за принципом «Дозволено все, що не заборонене законом») і що перешкоджає переростанню добросовісної конкуренції в протиправну діяльність [17, с. 33].

Демонополізація української економіки і розвиток конкуренції - одна з складових формування ринкових відносин. Перехід до нової економічної моделі забезпечується цілеспрямованою діяльністю держави в такому напрямі як створення правового поля ринкових відносин.

Для подолання негативного впливу монополізму в Україні виникла необхідність в багатоплановій системі заходів і спеціальна програма по демонополізації економіки.

Так, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, якщо:

• 1) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
• 2) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Антимонопольне регулювання є необхідним елементом ринкової економіки, а його основна мета полягає в розвитку конкуренції через механізм державної антимонопольної системи з широким набором важелів дії: адміністративне примушення; економічне стимулювання; регулювання рівня концентрації і монополізації виробництва, стратегії і тактики підприємств; зовнішньоекономічній діяльності (відвертість ринку для іноземних конкурентів); цінове і податкове регулювання.