Політика Франції. 
Ніколя Саркозі відносно Росії у газовій сфері

Політика Франції Ніколя Саркозі відносно Росії у газовій сфері є доволі актуальним питанням в контексті питання забезпечення енергетичної безпеки в Європі, та сучасної ролі Російської Федерації у процесі забезпечення Європи енергоносіями.

Тема політики Франції Ніколя Саркозі відносно Росії у газовій сфері не надто широко висвітлена у наукових роботах останнього часу. В контексті поставленого питання, у даній статі ми ставимо перед собою завдання дослідити специфіку газових відносин Франції та Росії; розглянути позиції та цілі обох сторін, які вони переслідують у своєму співробітництві; проаналізувати потенціал альтернативних постачальників газу, як до Франції, так і до Європи в цілому; проаналізувати газотранспортні проекти транспортування газу до Європи, та можливі наслідки їх побудови для Росії, Франції та Європи в цілому, та проаналізувати сучасну газову політику Росії відносно Франції та Європи в цілому.

Росія є важливим енергетичним партнером провідних країн ЄС. Країни ЄС в тому числі і Франція, насамперед зацікавлені у надійних та безперебійних поставках енергоресурсів. Європа та Росія визнають свою взаємну енергозалежність, яка у газовій сфері протягом найближчих 15 років буде лише зростати. Вже сьогодні обсяг споживання російського газу у Франції становить 25%, у Німеччини 40%, у Австрії 75%, у Болгарії та Словенії 90%, а у Фінляндії взагалі дорівнює майже 100% [1].

Політика Франції Ніколя Саркозі відносно Росії в контексті газового діалогу CC «Газпром» є доволі актуальним питанням на сьогодні. І перш ніж переходити до безпосереднього аналізу відносин між Францією та Росією у цій сфері, спочатку варто розглянути історичний розвиток сфери енергетики у Франції, її характерні особливості та риси, основні енергетичні компанії Франції, що будуть згадуватися у подальшій роботі, для кращого розуміння того, що вони із себе представляють та яку політику проводять.

Отже, після Другої Світової війни у Франції була проведена реорганізація усієї енергетичної сфери. Внаслідок націоналізації підприємств постали такі енергетичні гіганти як «EdF» (Electricite de France) у електроенергетичній сфері та «GdF» (Gas de France) у газовій сфері [2]. У сфері нафтової енергетики у Франції є три великі компанії «Total», «Fina» та «ELF». У 1999 році відбулося об'єднання цих трьох нафтових компаній в один великий концерн, що отримав назву «TOTALFINAELF» [3].

Компанія «EdF» (Electricite de France) після цієї реорганізації 1946 року оволоділа 88,3% електрогенеруючими потужностями країни і стала справжнім стовпом електороенергетики Франції і залишається їм і досі. Рештою електрогенеруючих потужностей володіли дві фірми «CNR» (Compagnie National du Rhone) та «CNET» (Society National d’Electricite Thennique), яких було важко назвати повноцінними конкурентами «EdF». y сфері газової енергетики своє місце зайняла група «GdF» (Gas de France), створена у тому ж 1946 році [2].

Отже, в контексті поставленого питання про газову політику Франції, з початку перебування при владі Ніколя Саркозі і до сьогодні, стосовно Росії, зупинимося на газовому секторі французької енергетики детальніше в особливості на сучасній політиці французької компанії «Gas de France» .

Група «Gas de France» на даний момент займається розвідкою, видобутком, а також імпортними закупівлями природного газу, його транспортировкою, зберіганням та забезпеченням споживачів. Група також реалізує заходи в галузі енергозберігання, розробки та встановлення теплообладнання. Вона володіє 30 тисячами кілометрів газопроводів, 14 підземними сховищами, двома терміналами сжиженого природного газу та п’ятьма метановозами. Компанія обслуговує більше 12 мільйонів як французьких так і іноземних споживачів у житловому, промисловому та інших секторах.

Сьогодні група «Gas de France» представлена майже по всьому світу. Серед основних цілей своєї діяльності на своєму офіційному сайті компанія «Gas de France» визначила наступні [4]:

• — Задоволення енергетичних потреб.
• — Забезпечення безпечного енергозабезпечення.
• — Боротьба з кліматичними змінами.
• — Покрашення використання ресурсів.

В цілому розглядаючи політику Франції у сфері енергетики, аналізуючи історичний досвід та особливості розвитку цієї галузі у Франції, це стосується не тільки періоду перебування на посту президента Ніколя Саркозі, варто відзначити, що Франція робить акцент у своїй енергетичній політиці на електроенергетиці, покладаючись на свого гіганта в цій сфері «EdF», і переорієнтовує своє споживання енергоресурсів на електрику та атомну енергетику, скорочуючи тим самим споживання газових ресурсів, але від газових ресурсів в цілому відмовитися вона не в змозі.

Причому в сфері забезпечення газовими ресурсами у Франції не така гарна ситуація як в сфері забезпечення ресурсами електроенергетики та ресурсами атомної енергетики. Франція є залежною від газових ресурсів на більше ніж 90%. Одне з найбільших родовищ газу у Франції Лак на Піренеях майже вичерпано.

Звідси і постає газова проблематика у політиці Франції. Оскільки сама вона себе газовими ресурсами забезпечити не в змозі, виникає питання у кого його постачати. Причому також існують певні об'єктивні та суб'єктивні вимоги до того чи іншого шляху постачання.

По-перше, станом на 2008;2009 рік Франція імпортувала газу на 49 мільярдів кубів [5], у 2010 році ця цифра має перевалити за 50 мільярдів кубів газу. Виходячи з цього Франції потрібен постачальник, що зміг би задовільнити такий попит.

По-друге, Франція при цьому не повинна забувати і про Європейську Енергетичну Хартію, і вибудовувати своє постачання газових ресурсів таким чином, щоб не потрапити у енергетичну залежності від одного постачальника, що згодом може загрожувати і політичною залежністю. Цієї мети можна досягнути лише шляхом диверсифікації джерел постачання. Отже, Франції потрібно декілька постачальників, або, що найменш, декілька транзитерів.

По-третє, Франції необхідні надійні і безперебійні поставки газу.

Звідси і випливає відповідь на питання «Чому саме Росія?». Тому що Росія є великим постачальником газу, що в змозі задовільнити потреби Францію у газових енергоносіях, і що має у своєму розпорядженні газопроводи, за допомогою яких вона може забезпечити надійні та безперебійні поставки «блакитного» палива до Франції, а побудова нових, маю на увазі проекти «Північний потік» та Південний потік", дозволять з одного ще більше гарантувати надійність та безперебійність таких поставок (у разі «Газових війн» з Україною чи Білоруссю, Європа вже не залишиться без газу), а з іншого боку, дозволить у майбутньому збільшувати об'єми поставок або надавати додаткові поставки. Що цілком ймовірно, оскільки загальний попит на природній газ у Європі за деяким прогнозами збільшиться на 70% до 2020 року [6]. На підтвердження цієї тези свідчить і той факт, що вже зараз французька компанія «GdF» веде переговори з «Газпромом», що відбулися 16 листопада 2010 року, щодо перспективи додаткових поставок природного газу до Франції через «Північний потік» в об'ємі 1,5 мільярда куб. метрів газу на рік [7].

За двома пунктами з трьох (маю на увазі «можливості постачальника задовільнити попит Франції на газові енергоносії» та «надійних та безперебійних поставою>) Росія у якості постачальника «блакитного» палива для Франції підходить. Другий пункт щодо «диверсифікації та недопущення залежності» потребує особливої уваги. Оскільки сьогоднішня газова політика Росії є яскравою ілюстрацією того, як жорстко Росія може розігрувати свою «газово-енергетичну» карту за для політичного тиску. Прикладів безліч. При цьому на даний момент у Європи немає альтернатив Росії, і за великим рахунком вся Європа залежить від російського газу.

саркозі росія газова сфера Для доведення безальтернативності Франції у джерелах та постачальниках природного газу давайте розглянемо інших постачальників природного газу до Франції, окрім Росії.

Основними постачальниками газу до Франції, окрім Росії, є Норвегія, Голландія та Алжир.

Отже, розглянемо цих постачальників. Розпочнемо з Алжиру.

Алжир в якості постачальника газових ресурсів до Європи покриває лише 12% європейського попиту на газ [8]. Причому, через трубопровід, найефективніший, з точки зору об'ємів постачання, газ з Алжиру постачається лише до Італії та Іспанії. До решти ж країн Європи, і до Франції в тому числі, газ постачається танкерами. Це не покриває французький попит на газ, через малі об'єми поставок, у порівнянні з трубопровідним шляхом поставок [9].

Проекти щодо трубопровідних поставок алжирського газу до інших країн Європи звісно ж існують. Але й досі не реалізовані. Тут варто відзначити проект побудови чотирьох ліній газопроводу з Алжиру. Введення цього проекту в роботу дозволить підвищити об'єми поставок газу з Алжиру до Європи до 31 мільярду кубів Газу.

Цей проект включає в себе чотири гілки газопроводу:

• — Алжир Марокко Іспанія Франція;
• — Алжир Іспанія Франція;
• — Алжир Сардинія Корсика Франція Італія;
• — Алжир Туніс Італія.

Але цей проект розглядається лише у перспективі, на даний момент Франція отримує з Алжиру газ лише на танкерах [9].

Наступним постачальником давайте розглянемо Норвегію, оскільки Норвегія заслуговує особливої уваги в цьому питанні. Сьогодні багато політиків зазначають що Норвегія може стати альтернативою Росії у справі постачання газу до Європи. Справді Норвегія має значний газовий потенціал, і могла б стати альтернативою Росії, якби не особливе ставлення Норвегії до питання експорту газу. Основною ціллю газової стратегії Норвегії є власне забезпечення газовими ресурсами та невеликі об'єми експорту. На мою думку, Норвегія ніби притримує свій газ на майбутнє, не бажаючи розбазарювати своє «національне надбання», викидаючи його на експорт. Оскільки як відомо природні ресурси не є безкінечними і колись все ж таки настане день коли вони закінчаться, і ціни на них тоді будуть зовсім іншими. Взяти наприклад СІЛА, яка імпортує нафтові ресурси, при цьому маючи «заморожені родовища», які вони притримують на «чорний день» .

До того ж Норвегія дискредитувала себе як надійного газового партнера після історії з Польщею. Суть полягала в тому, що Польща в рамках стратегії диверсифікації джерел постачання енергоресурсів переглянула умови поставок газу з Росії до Польщі (1993 року), зменшивши об'єми поставок з 14 мільярдів кубів до 7,5−8 мільярдів кубів, сподіваючись покрити цей дефіцит за рахунок Норвегії, з якою вона паралельно вела переговори щодо поставок. Але проект з Норвегією по невідомим причинам зірвався, а умови поставок газу з Росії вже були переглянуті. Таким чином Польща отримала дефіцит у 7,5−8 мільярдів кубів газу [10].

Голландія в якості великого постачальника також на вряд чи може розглядатися. Голландія видобуває 70−80 мільярдів кубів газу, з яких 30−40 мільярдів використовується всередині самої країни. Тим не менш Голландія не має значних об'ємів газу для додаткових продажів немає, оскільки по-перше, більша частина експортованого газу припадає на раніше підписані контракти і на збільшення об'ємів поставок за якими Голландія на вряд чи наважиться; по-друге, значні витрати газу всередині самої країни, і, нарешті, по-третє, Голландія і сама імпортує щорічно 4 мільярди кубів російського газу через Білоруські].

Отже, Росія є одним з основних постачальників газу і без неї не обійтись.

І на цій «позитивній» ноті переходимо до співробітництва цих держав у цій сфері. Але перш ніж розглядати співробітництво Франції та Росії у газовій сфері неодмінно треба зупинитися на співробітництві двох гігантів цих держав у газовій сфері як «Gas de France» та «Газпром» .

Переходячи до співпраці «Gas de France» та «Газпром», то з 1993 року між PAT «Газпром» та «Gas de France» діє великомасштабний Договір про співробітництво майже в усіх сферах газової промисловості, який являє собою базис цих відносини. Завдяки цьому договору було створено цілий ряд спільних підприємств, серед яких особливо хотілося б відзначити «ЕКОГАЗ» та «ФРАГАЗ» .

Діяльність «ЕКОГАЗа» сконцентрована на підвищені ефективності використання газу та поліпшенні екологічного становища на російських підприємствах. Друге підприємство «ФРАГАЗ» було створено на території Франції для реалізації природного газу, продуктів його переробки, а також закупівлі для партнерів необхідних їм імпортних товарів та послуг.

Але аналізуючи в цілому політику Ніколя Саркозі у газовій сфері щодо Росії, то можна відзначити доволі суперечливий характер.

З одного боку, політику Ніколя Саркозі щодо Росії можна розглядати у рамках загальної політики CC щодо цього питання, оскільки як було зазначено вище Франція в питанні забезпечення та транспортування газових ресурсів стикається з тими самими проблемами що і Європа, такими як: газова залежність; відсутність альтернатив великих постачальників та транзитерів газу окрім Росії найближчим часом; диверсифікація та пошук альтернативних транзитерів газу, укладення прямих контрактів з країнами середньої Азії та транзит в обхід Росії.

У підтвердження цього можна навести той факт, що у 2007 році Ніколя Саркозі у 2007 році розкритикував енергетичну політику Росії і зазначив, що Росія виходячи на світову арену використовує свої козирі доволі жорстко, що є неприйнятним для держави, що претендує на статус великої держави [12].

У тому ж 2007 році Ніколя Саркозі заявив, що французська державна компанія «Gas de France» збирається приєднатися до проекту «Набукко» [13]. Європейський проект «Набукко» пропонує заключения прямих контрактів з основними постачальниками газу з Середньої Азії: Казахстаном, Узбекистаном та Туркменістаном, а не через Росію, та транспортування цього газу в обхід Росії. Задум в принципі неновий і непоганий, оскільки Казахстан, Узбекистан та Туркменістан були б готові підписати такі контракти з Європою, але вони не мають засобів доставки цього газу до Європи, які є у Росії та у «Газпрому». Європейці розраховують на те, що коли вони побудують «Набукко», в якому не буде Росії та «Газпрому» їм вдасться заключити ці прямі контракти.

Але в той же є й інша сторона медалі зовнішньої політики Ніколя Саркозі. Ніколя Саркозі добре зрозумів, ставши президентом, що псування відносин з Росією ні до чого гарного не призведе, оскільки, Франції все ще потрібен російський газ, та і окрім цього Франція і Росія має спільні перспективні, енергетичні проекти, вигідні для обох сторін.

Серед таких проектів можна було б відзначити проект, щодо участі французької нафтової компанії «TOTAL» разом з «Газпромом» у спільній розробці та освоєнні Штокманського газоконденсатного родовища у Баренцевому морі. Подейкують, що вирішальне значення у прийнятті рішення про те, що саме французька компанія «TOTAL» стане партнером «Газпрому» у освоєнні та розробці Штокманського газоконденсатного родовища, мала особиста телефонна розмова тодішнього Президента Російської Федерації Володимира Путіна з Президентом Франції Ніколя Саркозі, що відбулася 12 липня 2007 року [14].

Окрім того, досить ймовірно, що Ніколя Саркозі веде свою власну гру, відмінну від спільної політики та позиції ЄС. Таким чином можна пояснити те, що незважаючи на той факт, що Франція приєдналася до проекту газопроводу «Набукко», про що Ніколя Саркозі заявив у 2007 році, вже 19 червня 2010 за участі Президента Франції Ніколя Саркозі та Президента Російської Федерації Дмитра Медведева був підписаний меморандум між російським «Газпромом», італійською компанією «ENI» та французькою компанією «Electricite de France», що дозволяє французькій компанії «Electricite de France» увійти до складу акціонерів South Stream AG і приєднатися до одноіменного проекту. Не дивлячись на те, що досі невідома частка «Electricite de France» і хто їй її віддасть «Газпром» чи «UNI» досі невідомо, саме по собі таке рішення мало суперечливий характер [15].

Виходить спочатку Саркозі у 2007 році демонструє інтерес до малоймовірного але європейського великого проекту газопроводу «Набукко», а потім, через три роки, в 2010 той же Саркозі присутній на приєднанні вже до російского проекту «Південний потік», до проекту, який куратор «Набукко» Йошка Фішер в своїй статті «Велика газова гра Росії», назвав вбивцею «Набукко», проекту що забезпечив би безперебійне і надійне газопостачання до Європи за гарними цінами.

Причому в 2009 році відбувається новий виток зацікавленості у проекті «Набукко» що продиктований газовою суперечкою Росії та України, та розмови про нього знову планомірно припиняються [16].

Врезультаті в 2010 Саркозі обирає «Південний потік». Навіщо ще й «Південний потік», при тому що від «Набукко» Франція не відмовляється і продовжує ним цікавитися?

Можливо тому, що Саркозі і сам не вірить в можливість побудови вкрай дорогого проекту «Набукко» лише силами європейців, в той час як Росія сама збирається будувати аналогічний проект (і той і той пройдуть на півдні через дно Чорного моря). Причому рівень впевненості в тому, що Росія його таки побудує, а не буде про нього лише говорити, як це робить Європа з «Набукко», вищий, оскільки «Газпром» таки зумів добудувати «Північний потік», будівництво якого припало на світову фінансову кризу, яка також, всупереч деяким думкам, все ж таки зачепила «Газпром». Оскільки він впав на 16 місце серед найвпливовіших компаній у світі, в той час як рік, два до того компанія «Газпром» займала третє місце [17].

До того ж у своїй на давній пропозиції щодо створення агентства щодо закупівлі газу, проект якого вимагає єдиної газотранспортної мережі, Ніколя Саркозі також зауважив щодо переваг російських проектів «Північний потік» та «Південний потік» над європейським проектом «Набукко». Саркозі підкреслив, що запланована потужність газопроводу «Набукко» скаладає ЗО мільярдів кубів газу, проти сумарної потужності Північного та Південного потоків у 110 мільярдів кубів газу, що точно зможуть задовільнити потреби Європи [18].

Саме за такі дії деякі політики та інформаційні видання звинувачували Ніколя Саркозі в тому, що він працює на «Газпром» .

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що Ніколя Саркозі проводить доволі суперечливу політику в сфері газових відносин Росії та Франції.

З одного боку він може критикувати Росію за її енергетичну політику, за те, як Росія використовує свій «газовий козир», може проявляти неаби яку зацікавленість у конкуруючому проекті «Набукко» та навіть агітувати інші країни, такі як Туреччину, до участі в ньому.

А з іншого, Ніколя Саркозі прекрасно розуміє, що газ Франції потрібен, а враховуючи об'єми в яких він їй потрібен, без Росії не обійтись.

Тому в принципі розглянувши, цю суперечливість можна пояснити і іншим чином. З одного боку є проект «Набукко» європейський і в принципі ближче до душі, але лише теоретичний, термінів початку будівництва нема, впевненості в тому що його взагалі побудують також нема. А з іншого проект «Північний потію> будівництво якого вже заплановано і впевненість в якому трохи більша.

Уся проблема в тому, що ці два проекти є в принципі взаємовиключними. Якщо першим запрацює «Набукко», то проект «Південний потік» одразу ж піде в історію, і навпаки, оскільки обидва ці проекти у запланованих своїх варіантах проходять майже одним маршрутом.

Франція в такій ситуації вирішила просто не обирати між одним чи іншим, а вибрала обидва, щоб не помилитися. Тому за таких обставин Франції буде байдуже, чий проект все ж таки запрацює, чи російський, чи європейський, інтереси Франції у будь-якому випадку не постраждають, і вона буде зацікавлена в будь-якому з них.

Список використаних джерел

• 1. http://www.viche. info/j oimial/1421 /
• 2. http://energy. komisc. ni/semmar/Sov-En-Pol-Fr. pdf
• 3. http://www.total.com/en/liome-page-940 596.html
• 4. http://www.gdfsiiez. coni/
• 5. http://ifomiatsiya. rii/eiirope/99-yekononiika-francii-vvp-dobycha-poleznyxiskopaeiiiyx.html
• 6. http://www.rbc. iia/ms/newsline/2009/01/17/490 637. shtnil
• 7. http://www.obozrevatel. coni/news/2010/ll/16/403 924. htni
• 8. http://www.bfni. ni/news/2009/01/ll/alzhir-gotov-iivelichit-postavki-gaza-v-evropii.
• 9. html
• 10. http://www.nationalseciirity. ni/niaps/gas_eiirope. htni
• 11. http://www.razimiko V.org. iia/iikr/article. php? news_id= 809
• 12. http://www.rian. ni/econoniy/20 090 107/158738268. htnil
• 13. http://www.rg. ni/2007/08/29/sarkozi. htnil
• 14. http://www.rian. ni/econoniy/20 070 914/78789783. htnil
• 15. http://m. wikipedia.org/wiki/Total
• 16. http://www.konmiersant. nl/doc. aspx7DocsID= 1 390 140
• 17. http://news. finance.ua/iia/orgsrc/~/l/0/689/174 365
• 18. http://svpressa.ru/econoniy/news/24 337/
• 19. http://www.energydialogue.org.ru/? q=node/3264