Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність наукової розробки проблеми, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, територіальні межі та хронологічні рамки, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробація.

У першому розділі — «Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база та методологія» — проаналізований стан наукового вивчення поставленої проблеми, подана характеристика джерел і визначені методологічні засади дослідження.

Історіографія, яка торкається теми дослідження, розділена і систематизована за хронологічним принципом і поділяється на три періоди. Перший період (дореволюційний) характеризують праці, авторами яких були історики, краєзнавці та інші дослідники другої половини XIX — початку XX ст. Стислі відомості з історії цих населених пунктів є в статті, яку написали члени особливої комісії з питань скасування залежності адміралтейських поселенців від морського відомства на чолі з генерал-лейтенантом Кумані Об увольнении из морского ведомства черноморских адмиралтейских селений // Морской сборник. — СПб., 1860. — Т.ХLVI. — № 4. — Известия. — С. 497−531., в праці підполковника Генерального штабу А. Шмідта Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Херсонская губерния: В 2-х ч. / Сост. Генерального штаба подполковник А.Шмидт. — СПб., 1863. — Ч.І. — 601 с; Ч.ІІ. — 874 с. і в книзі, яка була написана на підставі офіційних відомостей під керівництвом члена Адміралтейств — Ради К. А. Манна Обзор деятельности Морского управления в России в первое двадцатипятилетие благополучного царствования государя императора Александра Николаевича. 1855−1880 / Сост. на основании офиц. сведений под рук. чл. Адмиралтейств-Совета тайного советника К. А. Манна. — СПб., 1880. — Ч.ІІ. — 995 с. Проблемі заселення чорноморських адміралтейських поселень у кінці XVIII ст. приділяють увагу у своїх працях академік Д.І.Багалій Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры (продолжение) // Киевская старина. — К., 1889. — Т.ХХV.- № 5−6. С.438−484. та дослідник П.Іванов Иванов П. Переселение заштатных церковников в Новороссию при Екатерине II // Киевская старина. — К., 1891. — Т.ХХХIII. — № 5. — С.288−297. Миколаївський дореволюційний краєзнавець Г. М. Ге звернув увагу на взаємовідносини мешканців міста Миколаєва з поселенцями Богоявленська та Воскресенська із земельного питання Ге Г. Н. Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790−1890). — Николаев, 1890. — 122 с., а Д. Афанасьєв торкнувся праці поселенців на підприємствах морського відомства Афанасьев Д. К истории Черноморского флота, 1816−1853 (продолжение) // Русский архив. — М., 1902. — № 3. С.369−458. Дані про церкви в чорноморських адміралтейських селах наводяться у роботі архієпископа Гавриїла Гавриил. Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской и Таврической // Зап. Одесского общества истории и древностей. — Одесса, 1848. — Т.II. — Отд-ние 1-е. — С.140−210. Деякі відомості з історії цих населених пунктів є в працях А. О. Скальковського Скальковский А. Опыт статистического описания Новороссийского края. Ч.I.- Одесса, 1850. — 366 с.; Его же. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. Ч.ІІ (1796−1823).- Одесса, 1838. 349 с. Загальним недоліком праць дореволюційних дослідників є їх фактологізм, на догоду правлячому режиму ідеалізується життя поселенців. Цінним в дореволюційних працях є те, що використовувались документи Чорноморського архіву, частина яких на теперішній час не збереглася.

Історіографія другого періоду характеризується працями, виданими за радянських часів (1917;1991). У 20-і - середині 50-х років XX ст. проблема історії чорноморських адміралтейських поселень практично не вивчалась. Лише з другої половини 50-х років XX ст. українські і російські радянські вчені, вивчаючи історію Півдня України, в тій чи іншій мірі звертали увагу в своїх працях і на чорноморські адміралтейські поселення. Ближче до цієї теми підійшов український радянський вчений В. О. Духнич, який у своїй статті в загальних рисах охарактеризував життя цієї категорії державних селян Духнич В. О. Становище чорноморських адміралтейських поселенців // Наук. зап. Станіслав. педінституту. — К., 1957. -Вип.2. — С.53−67. Про працю адміралтейських поселенців на підприємствах морського відомства згадується у роботах І.О.Гуржія та І.О.Бакланової Гуржій І.О. Зародження робітничого класу України (кінець ХVIII — перша половина ХІХ ст.). — К.: Держ. вид-во політ.літ-ри УРСР, 1958. — 180 с.; Бакланова И. А. Рабочие судостроители России в ХIХ веке. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1959. — 238 с. У 70−80-і роки XX ст. з’являються дві фундаментальні праці з історії Південної України О.І.Дружиніної, в яких автор характеризує чорноморських адміралтейських поселенців як особливу групу державних селян, що працювали на підприємствах морського відомства Дружинина Е. И. Южная Украина в 1800—1825 гг. — М.: Наука, 1970. — 384 с.; Ее же. Южная Украина в период кризиса феодализма (1825−1860 гг.). — М.: Наука, 1981. — 216 с. У томах «Історії міст і сіл Української РСР. Миколаївська область» та «Истории городов и сел Украинской ССР. Николаевская область» є історичні нариси Богоявленська, Березнегуватого, Висунська, Воскресенська та Калинівки, які у свій час були адміралтейськими селами Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1971. — 772 с.; История городов и сел Украинской ССР. Николаевская область. — К.: Гл. ред. УСЭ, 1981. — 712 с. Про працю чорноморських адміралтейських поселенців на Миколаївській верфі згадується в книгах П. Виборного, В. Гуйвана, А. Журавля та О. О. Малярчука Выборный П. М. и др. Имени 61 коммунара / П. М. Выборный, В. У. Гуйван, А. Л. Журавель. — Одесса: Маяк, 1973. — 203с.; Малярчук А. А. Верфь на Ингуле. — Л.: Судостроение, 1989. — 408 с. Роль адмірала О. С. Грейга в покращенні роботи суконної та парусної фабрик в Богоявленську, де працювали адміралтейські поселенці, розкриває робота миколаївського краєзнавця Ю. С. Крючкова Крючков Ю. С. Алексей Самуилович Грейг. 1775−1845. — М.: Наука, 1984. — 104 с. Про архітектурне будівництво в адміралтейському селі Богоявленську у кінці XVIII ст. розповідається в праці В.І.Тимофієнка Тимофеенко В. И. Города Северного Причерноморья во второй половине ХVIII века. — К.: Наук. думка, 1984. — 220 с. В роботах В. В. Лободи і Ю. С. Крючкова Лобода В. В. Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя. — К.: Вища школа, 1976. — 232 с.; Крючков Ю. С. Старый Николаев и окрестности. Топонимический словарь-справочник. — Николаев: Дикий Сад, 1991. — 128 с. дається історія походження назв адміралтейських поселень. Таким чином, радянські дослідники, на відміну від дореволюційних, поставили основним завданням здійснити аналіз економічного та соціально-правового становища адміралтейських поселенців, показати важке становище мешканців адміралтейських сіл, пригноблених феодально-кріпосницькою системою. Але такий підхід (ідеологічна заангажованість) не дає змоги об'єктивно проаналізувати політику царського уряду по колонізації краю, яка мала як прогресивні, так і згубні наслідки.

Третій період (сучасний) становлять праці, видані з 1991 р. Література з даної проблеми за цей період досить незначна. Відомості з історії чорноморських адміралтейських поселень є в довідковій літературі, навчальних посібниках, в працях миколаївських істориків і краєзнавців В. П. Шкварця і М. Ф. Мельника, О.В.Ковальової та В. П. Чистова, А. Г. Сацького та ін. Шкварець В. П., Мельник М. Ф. Історія рідного краю. Миколаївщина: Навчальний посібник.- 2-е вид. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили; Одеса: ТОВ Від, 2003. — 280 с.; Ковалева О. В., Чистов В. П. Очерки истории культуры Южного Прибужья (от истоков до начала ХХ века). — Николаев: Тетра, 2000. — Кн.1. 252 с.; Сацький А. Г. Богоявленські адміралтейські фабрики // ІV Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». — Миколаїв: Атол, 2002. — С.63−67 та ін. Історик-архівіст Л. Л. Левченко, вивчаючи історію Миколаївського військового губернаторства, в своїх статтях також торкалася історії адміралтейських поселень, які входили до його складу Левченко Л. Л. Адміністративно-територіальний устрій та управління у Миколаївському військовому губернаторстві у ХІХ ст. // Наук.пр. іст. ф-ту Запоріз. держ. ун-ту.- Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. — Вип. VII. — С.132−139; Її ж. Історія заснування Миколаївського і Севастопольського губернаторства // Наук.пр.-Миколаїв: МФ НаУКМА, 1999. — Т.ІІ.: Іст. науки. — С.16−22; Її ж. Вплив Кримської війни (1853−1856 рр.) на розвиток Миколаївсько-Севастопольського військового губернаторства // ІV Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». — Миколаїв: Атол, 2002. — С.72−80; Її ж. Статистичний аналіз національного складу населення Миколаївського військового губернаторства в ХІХ столітті (за матеріалами офіційної статистики) // Наук.пр.: Наук.-метод. журн. — Миколаїв: МДГУ ім.Петра Могили, 2002. Т.17, вип.4: Іст.науки. — С.37−42. Н.О.Кухар-Онишко розкриває архітектурну забудову адміралтейського поселення Богоявленська у кінці XVIII ст. Кухар-Онышко Н. А. Архитектура Николаева (конец ХVIII — начало ХХ веков). — Николаев: Возможности Киммерии, 2001. — 80 с. Відомості з історії церков адміралтейських поселень є в працях Д.І.Заковоротнього, а деякі відомості з історії с. Покровська — в довіднику З.С.Орлової та І.Д.Ратнера Заковоротний Д. И. Храмы Николаева. — Николаев, 2001. — 56 с.; Его же. Храмы Прибужья. — Николаев: Изд-во ЧП Гудым И. А., 2004. — 202 с.; Орлова З. С., Ратнер И. Д. Из истории заселения Херсонщины: Крат. справ.- Херсон, 1993. — 128 с. Згадуються чорноморські адміралтейські села в навчальному посібнику для учнів загальноосвітніх шкіл Павлик І.С. та ін. Історія Миколаївщини: Навчальний посібник для учнів 7−11 класів загальноосвітніх шкіл ІІ-ІІІ ступенів / І.С.Павлик, П. М. Тригуб, О.В.Білюк.-2-е вид. — Миколаїв, 1998. — 107 с.

Таким чином, проблема чорноморських адміралтейських поселень розкрита в працях дореволюційних, радянських та сучасних українських істориків схематично, фрагментарно, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Джерельна база дисертації складається з архівних і друкованих матеріалів. За проблематикою роботи до наукового обігу вводяться документи 18 фондів державних архівів Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. Базовим для дослідження є фонд «Управління чорноморських адміралтейських поселень», документи якого охоплюють період з 1800 по 1862 pp. і складають 154 од. зб.

Архівні матеріали, використані в дисертаційному дослідженні, доцільно поділити на такі групи:

• — іменні (царські) укази, височайше затверджені висновки Державної ради та положення Комітету Міністрів, циркуляри Міністерства внутрішніх справ, розпорядження Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора, укази Катеринославського намісництва. Ця група документів має високий ступінь достовірності інформації і характеризує колонізаційну політику царизму на Півдні України;
• — накази Миколаївського і Севастопольського військового губернатора та Управління чорноморськими адміралтейськими поселеннями, ордери канцелярії будування міста Миколаєва та Чорноморського адміралтейського правління, журнали вхідних та вихідних бумаг канцелярії будування міста Миколаєва та Управління чорноморськими адміралтейськими поселеннями. Цей комплекс документів показує, якими засобами добивалось начальство своїх інтересів при управлінні адміралтейськими селами, дає можливість побачити механізм роботи адміністративного апарату морського відомства по управлінню чорноморськими адміралтейськими поселеннями, практичне впровадження законів і заходів уряду щодо поселенців;
• — рапорти канцелярії будування міста Миколаєва Чорноморському адміралтейському правлінню, рапорти сільських управлінь і доглядачів адміралтейських поселень, доповідні записки Управління адміралтейськими поселеннями в Управління Чорноморського флоту і портів дають змогу побачити як виконувались накази та розпорядження вищого морського начальства по управлінню чорноморськими адміралтейськими поселеннями;
• — відомості про економічний стан поселень, посімейні списки поселенців з відомостями про їх господарство, прохання поселенців, громадські ухвали, спеціальні геометричні плани земельних ділянок, окремі архівні справи з питань управління, межування земель, економічного стану поселень. Ці документи найбільш повно характеризують становище поселенців.

До друкованих джерел, використаних в дисертації, відносяться збірники документів («Полное собрание законов Российской империи», «Свод законов Российской империи», «Продолжение свода законов Российской империи», «Собрание законов и постановлений до части Морского управления относящихся»), а також «Сборник военно-исторических материалов. Выпуск VII. Бумаги князя Григория Александровича Потемкина. 1788−1789 гг.»²²³ Бумаги князя Григория Александровича Потемкина: Сб. военно-ист.материалов. 1788−1789 / Под.ред.Н. Ф. Дубровина.-СПб., 1894.-Вып.VII.-396 с.³, в яких публікувались: законодавчі матеріали, що регламентують економічне та соціальне-правове становище поселенців, переведення їх в інший стан; ордери, накази, доповідні записки князя Г. О.Потьомкіна про заселення адміралтейських сіл, які мали законодавчу силу на рівні урядових директив; циркулярні накази інспекторського департаменту Морського міністерства.

Другу групу складають статистичні матеріали (праці підполковника Генерального штабу А. Шмідта «Материалы для географии и статистики России. Херсонская губерния. Ч.І-ІІ», А. О. Скальковського «Опыт статистического описания Новороссийского края. Ч.І-ІІ» та ін.). В них зібрані статистичні відомості про чисельність населення, про посіви та врожайність сільськогосподарських культур, розвиток тваринництва, землеволодіння на Півдні України, в тому числі і по адміралтейським поселенням.

До третьої групи відносяться матеріали періодичної преси, записки мандрівників. Важливе наукове значення для дисертаційного дослідження мають видання періодичної преси («Морские сборники», «Записки Одесского общества истории и древностей», «Киевская старина». «Русский архив»), в яких є публікації з історії чорноморських адміралтейських поселень, про що сказано в історіографічному огляді.

В дисертації використані записки німецького лікаря Є.Дримпельмана, російського мандрівника П. Сумарокова, які в різні роки побували в Богоявленську і описали його зовнішній вигляд, а також французького маршала Мармона, який у 30-і роки ХІХ ст. подорожував по Півдню України²²⁴ Записки немецкого врача Эрнеста Вильгельма Дримпельмана о России в конце прошлого века // Русский архив.- М., 1881 (год девятнадцатый).-Кн.І.-С.32−51; Путешествие по всему Крыму и Бессарабии в 1799 году Павлом Сумароковым с историческим и топографическим описанием всех тех мест.-М., 1800.-238 с.; Путешествие маршала Мармона герцога Рагузского в Венгрию, Трансильванию, Южную Россию, по Крыму и берегам Азовского моря, в Константинополь, некоторые части Малой Азии, Сирию, Палестину и Египет.-М., 1840. — Т.І. — 266 с. ⁴.

Опрацьована автором джерельна база дисертації достатня для вирішення поставлених завдань. Працюючи з архівними документами та публікаціями, автор дотримувався критичного підходу, ґрунтовного аналізу та співставлення даних з іншими джерелами, що обумовило наукову достовірність результатів дослідження.

Теоретико-методологічну основу дисертації складає сукупність наукових принципів і методів пізнання.

Базуючись на загальновідомих принципах історичної науки як науковість, історизм, об'єктивність, всебічність дослідження, системність, розвитку та плюралізму, хронологічний, методах — комплексному, ретроспективному і порівняльному, статистичному, логічно-аналітичному, наукового аналізу і синтезу та інших методах, автор зробив спробу проаналізувати та узагальнити всі відомості з історії чорноморських адміралтейських поселень. Поєднання означених принципів і методів дало можливість досліднику уникнути суб'єктивних оцінок, залишитись на об'єктивно-науковій точці зору і забезпечити наукову достовірність результатів дослідження.

У другому розділі — «Чорноморські адміралтейські поселення у 1790- 1829 рр.» — висвітлюється історія поселень на першому етапі їх існування, проаналізовані передумови та причини їх утворення, розглянуті питання заселення цих сіл у кінці XVIII — на початку XIX ст., специфіки управління поселеннями, економічного і соціально-правового становища адміралтейських поселенців, а також їх релігійного життя.

Друга половина XVIII ст. позначалася новими процесами в соціально-економічному та політичному житті Російської держави. Вдалі для Росії війни проти Туреччини у 1768−1774 і 1787−1791 рр. дозволили включити до її складу Північне Причорномор’я. Заселення краю дало поштовх розвитку сільського господарства і промисловості, що стимулювало внутрішню торгівлю, а з виходом Росії на узбережжя Чорного й Азовського морів — і зовнішню торгівлю. В цих умовах Росії був потрібний сильний Чорноморський військово-морський флот, а для його будівництва — постійний контингент робочих рук. Проте, коли в державі панували феодально-кріпосницькі відносини, побудувати флот при допомозі вільнонайманих робітників було неможливо. Ось чому у 1790 р. на Півдні України були створені адміралтейські поселення, мешканці яких були примусово приписані до морського відомства і мусили працювати на адміралтейських роботах (в основному чорноробами), а також і в сільському господарстві. Чорноморському адміралтейству були передані шість сіл: Богданівка, Знам’янка, Богоявленськ, Воскресенськ, Калинівка та Покровськ. У 1820 р. замість Богданівки і Знам’янки морському відомству були передані села Березнегувате і Висунськ.

Заселення цих сіл почалось ще у 80-і роки XVIII ст. У 1784−1786 рр. до Знам’янки та Богданівки були переведені кріпосні селяни князя Г. О.Потьомкіна із Тульської губернії. Богоявленськ, Воскресенськ, Калинівка, Покровськ були заселені на підставі «Высочайшего указа» від 2 липня 1789 р. і наказами генерал-фельдмаршала князя Г. О.Потьомкіна. В Богоявленську були поселені заштатні церковнослужителі з Київського, Новгород-Сіверського та Чернігівського намісництв, муромські селяни із Центральної Росії, майстрові з Білорусії; тут добровільно поселились адміралтейські теслярі, звільнені від служби матроси, солдати-інваліди.

У Воскресенськ примусово і добровільно направляли російських селян, які втекли від поміщиків, записуючи їх в адміралтейські поселенці. Також тут селили майстрових, які добровільно цього бажали. До поселенців зараховували навіть арештантів. Калинівка заселялась, в основному, вихідцями з різних місць України, а Покровськ — заштатними церковнослужителями та вільнопоселенцями. Березнегувате і Висунськ у 1795 р. примусово заселили державними селянами з Лівобережної України. Заселення чорноморських адміралтейських поселень продовжувалось і на початку XIX ст.

Таким чином, в адміралтейських поселеннях селили як добровільно, так і примусово вихідців з України, Росії, Білорусії, які належали до різних верств суспільства. У 1795 р. в них мешкало 3662, а у 1825 р. — 8116 осіб обох статей.

Управління чорноморськими адміралтейськими поселеннями здійснювалось із Миколаєва різними установами морського відомства: спочатку Миколаївським портом, потім канцелярією будування міста Миколаєва і Чорноморським адміралтейським правлінням. На початку XIX ст. ними керували Чорноморська господарська експедиція, а з 1811 р. — Чорноморська виконавча експедиція. У 1825 р. Миколаївський і Севастопольський військовий губернатор і головний командир Чорноморського флоту і портів адмірал О. С. Грейг призначив для завідування адміралтейськими поселеннями доглядача, а у грудні 1830 р. була затверджена посада управляючого цими населеними пунктами. У наступному році було сформовано Управління чорноморськими адміралтейськими поселеннями, яке в свою чергу знаходилось у віданні обер-інтендантства Чорноморського флоту і портів.

Морським відомством призначались в адміралтейські села доглядачі із офіцерів, які мали слідкувати за порядком, виконанням поселенцями повинностей, в деякій мірі здійснювали над ними суд і розправу і про будь-які порушення повідомляли командування флоту. В кожному поселенні знаходились місцеві управління, які мали назву «зборные избы», до складу яких входили староста, писар, помічник писаря, збирач податків, чотири гласних і один десяцький.

Старости здійснювали управління сільською громадою, мали право втручатись в сімейні справи поселенців, на них покладались поліцейські функції, тобто вони повин-ні були протидіяти всяким незаконним діям поселенців, примушувати їх виконувати встановлені повинності тощо. Інші члени «зборных изб» підпорядковувались сільським старостам і виконували їх розпорядження згідно своїм обов’язкам. Старости в свою чергу перебували у безпосередньому віданні офіцерів-доглядачів. Отже, чорноморські адміралтейські села мали специфічне управління з жорстким підпорядкуванням нижчестоящих управлінських структур вищестоящим з метою утримання поселенців у покорі морському відомству.

Головним джерелом існування поселенців було землеробство та тваринництво. З самого початку існування адміралтейських сіл їх мешканці вирощували баштанні, городні культури, розводили сади, сіяли зернові, розводили овець, коней, велику рогату худобу, займалися бджільництвом.

Для мешканців адміралтейських сіл велику цінність мала земля. Вона належала морському відомству і не роздавалась мешканцям цих населених пунктів в довічну і спадкоємну власність, а знаходилась в общинному користуванні і розподілялась між поселенцями по господарствах на кількість наявних ревізьких осіб за нормою — 15 десятин землі на особу без права передачі в стороннє оброчне утримання. Однак з самого початку існування поселень землі захоплювались поміщиками і жителями Миколаєва, і вже у 1826 р. в цих населених пунктах на одну ревізьку особу припадало трохи більше 12 десятин.

Будучи залежними від морського відомства, поселенці мусили працювати на різних адміралтейських роботах (в основному чорноробами) за платню. За «Высочайшим указом» від 29 серпня 1789 р. вони були звільнені від сплати податків в казну, відбування земських грошових та натуральних повинностей, рекрутства, постійного квартирування військ. У середині 90-х років XVIII ст. мешканці адміралтейських сіл замість виконання робіт на користь морського відомства повинні були платити чорноморському адміралтейству оброк по 4 руб. у рік із кожної особи чоловічої статі. На ці гроші для виконання адміралтейських робіт брали вільнонайманих, а поселенці залишались у селах і займались, в основному, землеробством та тваринництвом.

Морському відомству було невигідно, щоб на його підприємствах працювали вільнонаймані, а не адміралтейські поселенці, більш дешева робоча сила. Тому згідно з «Высочайше утвержденным мнением Государственного Совета» від 3 лютого 1812 р. мешканці адміралтейських сіл були звільнені від плати оброчних грошей і призначені для робіт на підприємствах чорноморського адміралтейства. Платили їм за роботу по 9 руб. в місяць. Працездатні поселенці кожного села, крім мешканців с. Богоявленська, були поділені на три рівні групи для адміралтейських робіт із зміною по черзі через кожні три місяці. Працювали вони на Херсонському канатному заводі, в Миколаївському і Херсонському портах та ін. До робіт залучались чоловіки від 15−17 до 60 років, переходити їм в інший стан до 60 років було заборонено. Жінки були звільнені від адміралтейських робіт. Богоявленські працездатні чоловіки від 12 до 60 років в необхідній кількості направлялись на роботи на суконну і парусну фабрики, які знаходились в їхньому селі.

Життя поселенців проходило за суворими регламентаціями з боку чорноморського адміралтейства, яке фактично сприймало їх як своїх кріпаків. Поселенці не мали права без дозволу відлучатись із адміралтейських сіл, брати шлюб з кріпаками, які належали поміщикам, їм заборонялось продавати свої будинки не поселенцям, бо землі, на яких були побудовані їхні оселі, належали морському відомству. За невиконання цих регламентацій мешканцям адміралтейських сіл загрожувало суворе покарання. Важке соціально-економічне становище більшості поселенців, незацікавленість їх у роботі приводили до того, що вони втікали з адміралтейських сіл, не виходили працювати на призначені їм роботи, за що їх штрафували, карали тілесно. Однак незважаючи на це, на першому етапі існування чорноморських адміралтейських поселень примусова праця поселенців була в цілому продуктивною і ще не вичерпала своїх можливостей.

У третьому розділі — «Чорноморські адміралтейські поселення у 1830- 1861 рр.» — висвітлюється історія чорноморських адміралтейських поселень на другому етапі їх існування.

У 30−50-і pоки XIX ст. безпосереднє управління адміралтейськими селами здійснювалось Управлінням чорноморськими адміралтейськими поселеннями, яке знаходилось в Миколаєві. Місцеве управління — «зборная изба» — стало іменуватись з 1845 р. «сельской расправой». У 50-і роки XIX ст. до сільського управління стали входити сільські старшини і доглядачі сільських запасних хлібних магазинів.

Головним джерелом існування чорноморських адміралтейських поселенців залишалось землеробство та тваринництво. Техніка землеробства була вкрай відсталою, врожайність низькою, наслідком цього були труднощі в забезпеченні продуктами харчування і поступовий занепад скотарства. Общинне землеволодіння зберігалось до 1861 р. Поміщики і міщани Миколаєва продовжували захоплювати землі адміралтейських поселенців, і у 1861 р., на момент скасування залежності від морського відомства, в поселеннях у середньому припадало 6,4 десятин придатної землі на одну ревізьку особу (по нормі з 1834 р. повинно було бути 8 десятин).

У 30−50-і роки XIX ст. поселенці продовжували працювати на підприємствах морського відомства за невелику платню. Важкі умови праці, низька заробітна плата, незацікавленість поселенців в наслідках своєї праці посилили втечі. Деякі підприємства, наприклад, суконна і парусна фабрики в Богоявленську, навіть закривались, не маючи змоги випускати якісну і дешеву продукцію.

Залежачи від морського відомства, поселенці не повинні були підпорядковуватись земським закладам і виконувати розпорядження військового керівництва. Однак в дійсності земське і військове начальство часто зверталось до керівництва чорноморського адміралтейства з різними проханнями, а те йшло їм назустріч, і мешканці адміралтейських сіл мусили ремонтувати поштові дороги, утримувати війська в своїх домівках, давати підводи для проїзду офіцерам та чиновникам і для перевезення вантажів для військових частин. Крім того, з поселенців щорічно стягували до 10 тис. руб, які йшли на утримання сільського управління, наймання кінної сільської пошти та інші потреби села. Поселенці змушені були також зсипати зерно в сільські запасні хлібні магазини. Життя мешканців адміралтейських сіл жорстко регламентувалось інструкціями та різними вказівками морського відомства і було досить важким.

З розвитком капіталізму в Україні поселення на другому етапі існування все більше і більше втягувались у ринкові зв’язки. Напередодні скасування залежності від морського відомства в адміралтейських селах, крім поселенців, які займалися торгівлею, мешкали селяни-торгівці, ремісники, один купець. В Богоявленську, Березнегуватому та Висунську відбувались ярмарки, а в двох останніх — і щотижневі базари. Посилювалось майнове розшарування серед мешканців поселень: деякі поселенці мали по 68 десятин орної землі, 33 голови великої рогатої худоби, 550 овець, натомість у 1860 р. в адміралтейських селах було 142 поселенські сім'ї, які не мали навіть своїх будинків і мешкали по найму у більш багатих односільчан.

Важке економічне становище більшості поселенців доповнювалось відсутністю кваліфікованої медичної допомоги, що призводило до високої смертності серед мешканців адміралтейських сіл, особливо серед дітей. Чисельність населення в поселеннях зростала завдяки значному перевищенню народжуваності над смертністю. У 1861 р. в цих населених пунктах мешкало 16 593 особи обох статей. Стан народної освіти теж був не кращим. Шкіл в поселеннях не було, і більшість населення залишалась неписьменною. Релігія займала помітне місце у житті поселенців (їх релігійні уявлення були в рамках офіційного православ’я).

У середині 50-х років ХІХ ст. у Російській імперії розпочався період реформ, які сприяли лібералізації царського режиму і були кроком, на який самодержавство змушене було піти під натиском загальної кризи феодально-кріпосницької системи та загрозою революційного вибуху.

Буржуазно-ліберальні реформи, які почали запроваджувати після смерті Миколи І, не могли обійти і чорноморські адміралтейські поселення. Маніфестом Олександра ІІ від 19 лютого 1861 р. було скасовано кріпосне право, а 14 липня 1861 р. «Высочайше утвержденным мнением Государственного Совета» і залежність адміралтейських поселенців від морського відомства. Примусова праця на підприємствах чорноморського адміралтейства була замінена вільнонайманою. Колишнім поселенцям було надане право записуватись в міські або сільські стани на підставі загальних законів. Самі ж чорноморські адміралтейські поселення були перетворені в передмістя і підпорядковувались Миколаївському військовому губернатору. Земля, яка належала адміралтейським селам, була залишена за передмістями. Ділянки, зайняті під будинки, подвір'я, городи, сади поселян, були передані їм в повну власність з правом передачі і відчуження стороннім особам. Польові землі, які знаходились в общинному володінні поселян, були залишені за ними при тому самому порядку володіння, але якщо з часом приміські обивателі захотіли б розділити ці землі між собою на ділянки, то це їм не заборонялось. Самі колишні адміралтейські поселенці повинні були платити казні і земству податки та відбувати повинності.

У висновках узагальнені основні результати дисертаційного дослідження, які зводяться до наступних положень:

• — аналіз стану наукової розробки зазначеної теми показав, що дана проблема не стала об'єктом детального вивчення. В дореволюційній, радянській і вітчизняній історіографії стисло висвітлювались лише окремі питання з історії чорноморських адміралтейських поселень або давалась загальна характеристика даної проблеми. На сьогодні відсутні монографічні дослідження з даної теми, більшість архівних документів та друкованих матеріалів не була введена до наукового обігу;
• — необхідність виникнення чорноморських адміралтейських поселень в Російській державі була обумовлена, насамперед, соціально-економічним розвитком країни, вирішенням чорноморської проблеми, потребою будівництва Чорноморського флоту. Будувати новий флот при допомозі вільнонайманих робітників, коли в державі панували феодально-кріпосницькі відносини, було неможливо. Тому у 1790 р. на Півдні України були створені адміралтейські поселення, мешканці яких були примусово приписані до морського відомства і мусили працювати на адміралтейських роботах (в основному чорноробами), а також в сільському господарстві;
• — чорноморські адміралтейські поселення заселялись у кінці XVIII — на початку XIX ст. різними верствами населення — селянами-втікачами, майстровими, заштатними церковнослужителями, вільнопоселенцями — з України, Росії і Білорусії як добровільно, так і примусово;
• — адміралтейські села, які належали морському відомству, мали свою специфіку управління. Цими населеними пунктами керували різні адміралтейські структури, які знаходились в Миколаєві. В поселення призначались доглядачі із офіцерів, які зосереджували в своїх руках адміністративну і політичну владу над мешканцями цих населених пунктів. В кожному поселенні знаходились місцеві управління — «зборные избы» (з 1845 р. — «сельские расправы»);
• — земля належала морському відомству і не роздавалась мешканцям цих населених пунктів в довічну і спадкоємну власність, а знаходилась в общинному користуванні. Вона поділялась між мешканцями адміралтейських сіл по господарствах на кількість наявних ревізьких осіб без права передачі в стороннє оброчне утримання;
• — головним джерелом існування мешканців адміралтейських сіл було землеробство та тваринництво. Поселенці (чоловіки до 60 років) працювали позмінно на підприємствах чорноморського адміралтейства за невелику платню або деякий час платили морському відомству оброчні гроші, від сплати податків в казну, відбування земських, грошових та натуральних повинностей вони були звільнені. Життя поселенців регламентувалось спеціальними інструкціями морського відомства 1744 р. (в Російській імперії з кінця першої чверті XVIII ст. існували також і охтенські адміралтейські поселення, які були розташовані в районі Балтійського моря), а потім 1818 р., а також наказами чорноморського адміралтейства;
• — важке становище більшості мешканців адміралтейських сіл доповнювалось відсутністю кваліфікованої медичної допомоги, що призводило до високої смертності. Через відсутність шкіл в поселеннях більшість мешканців були неписьменними, помітну роль в їхньому житті відігравала релігія;
• — розвиток капіталізму в Україні у першій половині XIX ст., особливо на Півдні, все більше і більше втягував адміралтейські села у ринкові зв’язки. Особливо це стало помітно у 40−50-і роки XIX ст. У другій половині 50-х років XIX ст. гостро стало питання заміни примусової праці поселенців на підприємствах морського відомства на вільнонайману;
• — після скасування у липні 1861 р. залежності адміралтейських поселенців від морського відомства їм було надане право записуватись в міські або сільські стани на підставі загальних законів. Колишні мешканці адміралтейських сіл повинні були платити казні і земству податки та відбувати повинності, самі ж чорноморські адміралтейські поселення були перетворені в передмістя і підпорядковувались Миколаївському військовому губернатору.

Отже, чорноморські адміралтейські поселенці становили особливу групу державних приписних селян в царській Росії періоду розкладу та кризи феодалізму і розвитку капіталістичного устрою (1790−1861 рр.), які були поселені на казенних землях, що належали морському відомству, і замість платежу оброку в казну і виконання загальних державних і земських повинностей змушені були поєднувати працю в сільському господарстві з обслуговуванням підприємств чорноморського адміралтейства (у другій половині 1790 рр. — на початку ХІХ ст. вони замість відбування адміралтейських робіт платили оброчні гроші морському відомству). В матеріали переписів чорноморські адміралтейські поселенці вносились не для платежу податей і виконання інших державних повинностей, а тільки для обліку народонаселення.

Виникнення у кінці XVIII ст. на Півдні України чорноморських адміралтейських поселень було необхідним явищем. Хоч адміралтейські поселенці і були у фактично кріпосницькій залежності від морського відомства (юридично вони, як і державні селяни, вважались вільними), однак в тогочасних умовах феодально-кріпосницької системи забезпечити підприємства чорноморського адміралтейства вільнонайманою робочою силою не було ніякої можливості. До того ж створення адміралтейських поселень та сільськогосподарська діяльність їх мешканців зіграли позитивну роль в загальному процесі заселення і освоєння Півдня України.