Хвороба рейтера (уретроокулосиновіальний синдром, синдром Фісенже-Леруа)

Реферат на тему:

Хвороба рейтера. (уретроокулосиновіальний синдром, синдром Фісенже-Леруа).

Визначення. Хвороба Рейтера — запальне захворювання суглобів, що розвивається у тісному хронологічному зв’язку з інфекцією сечостатевого чи кишкового тракту і проявляється класичною тріадою симптомів: уретрит, кон’юнктивіт, артрит, які розвиваються одночасно чи послідовно. Визначати даний симптомокомплекс як хворобу Рейтера прийнято на Міднародному ревматологічному Конгресі в Монако в 1964 році.

Етіологія. Розрізняють 2 форми хвороби Рейтера: ентероколітичну (епідемічну), що виникає після спалаху ентероколіту різної природи — дизентерійної, ієрсиніозної, шигельозної, сальмонельозної, та урогенітальну (спорадичну), де клінічним виявам передує венеричне захворювання і зараження відбувається статевим шляхом.

1. 1.ХР викликається хламідіями (Chlamidia trachomatis). Цей мікроорганізм передається статевим шляхом і виявляється в епітелії уретри, кон’юнктиви та синовіоцитах.

2. 2.При постентеритних формах синдрому Рейтера мають значення наступні мікроорганізми: Yersinia enterocolitica, Yersinia pseudotuberculosis, Salmonella enteridias, Salmonella typhimurium, Shigella dysenteria, Shigella flexneri, Campilobacter jejuni.

3. 3.Має значення спадкова схильність, маркером якої є антиген гістосумісності НLA В27 (у 75 -95% хворих).

Патогенез. При статетовому зараженні в сечостатевих органах розвивається вогнище запалення, звідки хламідії розповсюджуються в різні тканини. Розвивається аутоалергічна реакція, від виразності якої залежить характер перебігу недуги.

Класифікація. Форми перебігу (Агабабова Э.Р., 1989):

1. 1.гостра — тривалість симптомів до 6 міс., які безслідно регресують.

2. 2.рецидивуюча — з повторними суглобовими атаками, які виникають спонтанно, або ж у зв’язку із загостренням уретриту чи хламідійною реінфекцією.

3. 3.первинно-хронічна — перебігає без ремісії, клінічні прояви утримуються більше 1 року.

Згідно із клсифікації МКХ-10 хвороба Рейтера відноситься до реактивних артритів:

М 02 Реактивні артрити М 02.3 Хвороба Рейтера М 02.1 Післядизентерійна артропатія М 02.9 Реактивна артропатія, неуточнена Приклади формулювання діагнозу.

1. 1.Хвороба Рейтера (спорадична форма) — уретрит, катаральний конюнктивіт, поліартрит, гострий перебіг. П’ятковий бурсит, ахіллодинія. ФНС ІІ.

2. 2.Хвороба Рейтера (спорадична форма) — хронічний перебіг. Хронічний простатит. Поліартрит міжфалангових суглобів ступнів, плеснофалангових, гомілковоступневих. Синовіт лівого гомілковоступневого суглоба. ФНС ІІ. П’ятковий бурсит, кератодермія підошв. Афтозний стоматит.

Клініка.

1. 1.Уражаються переважно чоловіки сексуально-активного віку з наявним запаленням сечостатевих органівжінки хворіють рідко.

2. 2.В анамнезі випадковий статевий контакт за 1−2 місяці до захворювання суглобів. Дебют хвороби частіше за все проявляється ураженням сечостатевих органів: уретрит, простатит, цистит, у жінок — цервіцит, вагініт.

3. 3.Ураження очей наступає після уретриту, частіше проявляється коннктивітом, рідше іритом, іридоциклітом, увеїтом, ретинітом. Коннктивіт зазвичай буває двобічним, катаральним, слабовираженим, триває 1−3 дні, тому нерідко не діагностується, має схильність до рецидивування. У 35% хворих може ускладнитися переднім увеїтом, обумовлюючи в майбутньому сліпоту.

4. 4.Суглобовий синдром частіше проявляється поліартритом (65%), олігоартритом (29%), чи моноартритом (6%). Розвивається гостро чи підгостро.

Провідна ознака — множинне асиметричне ураження суглобів нижніх кінцівок, з послідовним втягненням суглобів знизу до верху («сходинчасте ураження»). Суглоби верхніх кінцівок уражаються відносно рідко. Найбільш часто поражаються суглоби ніг — колінні, гомілково-ступневі, плесневі, плеснофалангові, а також крижово-здухвинні. Характерним є асиметричний артрит суглобів ступнів, з втягненням у процес суглобів великого пальця, що імітує «подагричний» приступ. Також характерна дефігурація суглобів пальців ступнів за типом «сосисок». Болі в суглобах посилюються в ночі та вранці, шкіра над ураженими суглобами нерідко запально змінена, з’являється випіт в суглобах. Найважче перебігає артрит колінних суглобів, що супроводжується різко вираженим синовітом, випотом у суглоб, значним обмеженням функції, атрофією прилеглих м’язів.

Сакроілеїт надзвичайно рідко проявляється клінічно, перебігає як однобічний процес, не призводить до тугорухомості хребта, не домінує в клінічній картині. Як правило, сакроілеїт ы спондилоартрит є рентгенологічною знахідкою.

1. 5.Ураження зв’язкового апарату. Для хвороби Рейтера настільки характерні тендиніти ы бурсити, що наявність їх дозволяє запідозрити цю недугу у чоловіків навіть при відсутності інших клінічних ознак. Характерні ахіллобурсити, підп'яткові бурсити, періостити п’яткових бугрів.

2. 6.Окрім класичної тріади нерідко виявляються такі важливі діагностичні ознаки, як ураження шкіри та слизових оболонок: кератодермічні зміни шкіри долонь ы підошв, псоріазоподібні висипи, ерозії головки статевого члену, цирцинарний баланіт, виразковий глоссит, стоматит ерозивний, з афтами, проктит, трофічні зміни нігтів. Ці ураження настільки характерні, що інколи говорять про тетраду Рейтера.

3. 7.Вісцеральні прояви: лихоманка, що в перші дні сягає 39−400С, остуда, у подальшому ривалий субфебрилітет. Ураження серця (43%) за типом міокардіодистрофії чи міокардитунерідко формування аортальногї вади серця (10−12%) — лімфоаденопатіяураження легень (вогнищева пневмонія, плеврит). Описані ураження нирок — нефрит, пієлонефрит, що ускладнюється амілоїдозом. Ураження нервової системи (7%) перебігає у вигляді невритів, поліневритів, енцефаломієлітівзустрічаються й психічні розлади (неврози, психози). Надзвичайно часто уражається м’язовий апарат з розвитком виразних м’язових атрофій, особливо мзів нижніх кінцівок.

Хвороба Рейтера має рецидивуючий перебіг. Загальна тривалість гострих випадків хвороби становить 3−6 місяців. Проте нерідко хвороба набуває затяжного і хронічного перебігу, де ознаки активного артриту зберігаються до 9−12 місяців. Особливо важко перебігають форми з полісиндромними проявами і вісцеритами.

Узагальнюючу картину клінічних і параклінічних особливостей хвороби Рейтера наводяит И. И. Ильин і Ю. Н. Ковалев (1985):

1. 1)Гостра атака артриту, незалежно від тяжкості ураження, як правило, закінчується видужанням, навіть без лікування через 2−6 міс.

2. 2)Уражаються переважно суглоби ніг у чоловіків сексуально-активного віку з наявністю запалення сечостатевої сфери.

3. 3)Поступове (сумаційне) ураження суглобів нижніх кінцівок, причім знизу вверх.

4. 4)Асиметричні ураження суглобів.

5. 5)Виразні обктивні симптоми артриту.

6. 6)У дебюті - лихоманка без остуди, що не знімається саліцилатами.

7. 7)Раннє виникнення мзової атрофії, втрати маси тіла, розвиток ахіллодинії, пткових чи інших бурситів.

8. 8)В анамнезі випадковий статевий контакт за 1−3 міс до захворювання суглобів.

Діагностика. При постановці діагнозу хвороби Рейтера Э. Р. Агабабова (1989) рекомендує користуватися наступними положеннями:

1. 1.розвиток захворювань, головним чином, у чоловіків до 40 років;

2. 2.наявність хронологічного зв’язку між сечостатевою чи кишковою інфекцією і розвитком артриту;

3. 3.гострий несиметричний артрит суглобів нижніх кінцівок, особливо ступнів, з ентезопатіями та п’ятковим бурситом;

4. 4.ознаки запалення в урогенітальному тракті і виявлення хламідій у зіскобах з епітелію уретри;

5. 5.однобічний сакроілеїт (рентгенологічна ознака);

6. 6.ураження слизової оболонки рота (неболючі виразки, афти), статевих органів (цирцинарний баланіт), кератодермія підошв;

7. 7.відсутність у крові RF;

8. 8.носійство антигену НLA В27 .

Лабораторні дані:

1. 1.загальний аналіз крові: ознаки гіпохромної анемії, помірний лейкоцитоз, зростання ШОЕ;

2. 2.аналіз сечі: виражена чи помірновиражена лейкоцитуріяв аналізі сечі за Ничепоренко більше 6 тис. лейкоцитів в 1 млтристаканна проба — лейкоцити в першій порції сечі;

3. 3.біохімічний аналіз крові: підвищення рівнів серомукоїда, сіалової кислоти, С-РБ, фібрину, лобулінів. RFвідмний.

4. 4.дослідження секрету передміхурової залози — більше 10−15 лейкоцитів у полі зору, зменшення кількості лецитинових зерен;

5. 5.дослідження зішкробів із слизової оболонки уретри, цервікального каналу, коннктиви на виявлення хламідій;

6. 6.імунологічне дослідження на виявлення антихламідійних антитіл;

7. 7.дослідження синовіальної рідини — зміни запального типу: муциновий згусток пухкий, лейкоцитів 10−50×109л, 70% складають нейтрофіли, рівень комплементу нормальний, RF — не визначається.

Рентгенографія.

Рентгенографічні зміни виявляються лише при хронічному перебігові хвороби.

Характерні ознаки:

1. 1.білясуглобовий, а пізніше дифузний остеопороз;

2. 2.асиметричні узури суглобових поверхонь;

3. 3.виражена періостальна реакція, особливо при ураженні суглобів ступнів;

4. 4.на пізніх стадіях хвороби — формування кісткових шипів, остеофітів. Найбільш улюблена локалізація — остеофіти в ділянці п’яткового бугра, здухвиних, лонних кісток, формування паравертибральних оссифікатів;

5. 5.однобічний сакроілеїт (30 — 50% хворих).

Лікування.

1. 1.Етіологічне лікування: основою терапії хвороби Рейтера є антибіотики, призначення яких повинно бути якомога раннім.

У першій фазі (інфекційно-токсичній) хвороби призначають антибітики тетрациклінового ряду та макроліди:

1. • -.тетрациклін до 2 г на добу (розподілити на 4 — 6 прийомів).

   • -.доксацикліна гідрохлорид (вібраміцин) по 0,1 г 2 рази на добу.

   • -.метацикліна гідрохлорид (рондоміцин) по 0,3 г 4 рази на день.

   • -.еритроміцин по 0,5 г 4 рази на день.

   • -.олеандоміцин по 0,5 г 4 рази на день.

   • -.ерициклін (еритроміцин + окситетрациклін у співвідношенні 1:1) по 0,5 г 4 рази на день.

При ієрсиніозній інфекції призначають левоміцитин, гентаміцин. Найбільш дієвими при хворобі Рейтера є препарати фторхінолонового ряду:

• -.ципрофлоксацин по 500 мг 2 рази на день.

• -.норфлоксацин по 400 мг 2 рази на день.

Тривалість антибактеріальної терапії становить від 2 до 4 місяців. Ефективність терапії повинна контролюватися бактеріологічними і серологічними методами.

1. 2.Місцеве лікування запального вогнища в сечостатевій системі.

У інфекційно-токсичну фазу хвороби проводять інстиляції в сечовипускний канал 20% р-ном димексиду та метициліну по 0,5 г щоденно впродовж 10−15 днів, масаж простати (на курс 12−15 масажів). У аутоалергічну фазу хвороби при хронічному простатиті проводять трансперитонеальні ін'єкції гідрокортизону (125 мг) в передміхурову залозу. У період ремісії рекомендується мулолікування у вигляді ректальних тампонів чи «трусів», індуктотермія промежини, СМТ із ректальним випроміненням, діадинамофорез трипсину, лідази, іхтіолу.

У цей період масаж простати не застосовують, так як це може призвести до загострення інфекційного процесу, посилення суглобового синдрому, загострення увеїту та синовіту, фебрилітету. Лікування аднекситу та вагініту у жінок проводиться гінекологом.

1. 3.Базові препарати.

Амінохінолінові препарти застосовують при хронічному перебізі хвороби Рейтера:

1. • -.Делагіл 250 мг 1 раз на добу на ніч впродовж року;

   • -.Плаквеніл по 200 мг 1 раз на добу на ніч впродовж року.

При постентероколічних формах хвороби Рейтера призначають сульфазалазин чи салазопіридазин в дозі 1,5−2 г на добу.

4. НСПЗП.

Застосовують при суглобовому синдромі. Препаратами вибору є індометацин 100 — 150 мг на добу або його ретардні форми. Також призначають вольтарен 100 мг на добу, сургам 600 мг на добу, ортофен 100 мг на добу, ібупрофен 1200 — 2000 мг на добу, напроксен 750 мг на добу. При вираженій суглобовій декомпенсації призначають НСПЗП внутрім'язево (реопірин 3,0- пірабутол 5,0 внутрім'язево 1 раз на день, впродовж 5 — 7 днів) з подальшим переходом на пероральний прийом.

5.При хронічному торпідному перебізі захворювання застосовують імуномодулятори:

• -. Метилурацил 0,5 г 4 рази на день, 12 — 15 днів;

• -. Левамізол 0,15 1 табл 1 раз на день, 3 дні підряд;

• -. Препарати вилочкової залози;

• -. Пірогенал — починають з 100 МПД, через 48 год дозу збільшують на 100 МПД, поступово доводячи її до 1000 МПД. Лікування поєднують з антибіотикотерапією.

Профілактика. Міри первинної профілактики повинні зводитися до дотримання вимог санітарії і гігієни, лікуванню уретритів (не тільки гонорейних, але й негонорейних), циститів, пієлонефритів, запалень жіночих статевих органівретельний вибір статевого партнера. Вторинна профілактика захворювання включає тривале застосування препаратів базового ряду (делагіл, плаквеніл), а також систематичний контроль і при необхідності відповідне лікування інфекцій сечостатевої системи. При наявності у хворих хламідійної інфекції необхідне обстеження і лікування їх статевих партнерів, які можуть бути безсимптомними носіями хламідій.

Прогноз. Загальна тривалість гострих випадків захворювання становить 3−6 міс., процес зазвичай закінчується регресією усіх симптомів. Однак нерідко хвороби може прийняти затяжний характер, триваючи 9−12 місяців. Хвороба Рейтера може рецидивувати впродовж перших 3−5 років, але, як правило, не призводить до важких деформацій і інвалідизації пацієнтів.