Соціальна інфраструктура та її вплив на підвищення ефективності виробництва. 
Трудові ресурси сільського господарства та їх використання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА на тему:

Комплекс базових виробництв Центрально-Східного району. Сільськогосподарський комплекс Західного економічного району. Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів.

ПЛАН

1. 1.Комплекс базових виробництв Центрально-Східного району.

2. 2.Сільськогосподарський комплекс Західного економічного району.

3. 3.Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів.

1. Комплекс базових виробництв Центрально-Східного району Центрально-Східний район характеризується складною галузево-функціональною структурою. В ній переважає важка промисловість, яка сформувалася на основі чорної металургії, а та, в свою чергу, стала передумовою розвит­ку паливно-енергетичної і хімічної промисловості, металомісткого машинобудування, легкої і харчової промисловості. Отже, провідною галуззю функціональної структури госпо­дарського комплексу Придніпров'я с чорна і кольорова ме­талургія (рис. 1).

Металургійний комплекс Придніпровського району мас характер повного циклу, — видобуток сировини, палива і виробництво металу. Основними передумовами, які визна­чають високий рівень розвитку чорної металургії в районі, с багаті родовища (поклади) залізних і марганцевих руд, безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля, забез­печення нерудною металургійною сировиною, величезний виробничий і науково-технічний потенціал, кваліфіковані кадри. В свою чергу, металургія мала великий вплив на розвиток ряду галузей промисловості та на специфіку те­риторіальної організації продуктивних сил району. Основна маса залізної руди видобувається в старому Криворізькому басейні, а також у нових Білозерському і Кременчуцькому залізорудних районах. Рудні бази розміщені дуже вигідно до районів видобутку коксівного вугілля. Відстань між Кривим Рогом і Донбасом становить 250−300 км. Великі гірничозбагачувальні комбінати створені в Криворізькому залізорудному басейні. Звідси залізорудний концентрат йде на всі металургійні заводи України, а також на експорт, в т. ч. у центральну Росію.

Рис. 1. Схема соціальна-економічного комплексу Центрально-Східного району Цифрами і буквами позначено: а) життєдіяльність населення: А — відтворювальна. В — соціо-природна, С — розселена, Д — споживча, Е — трудова: б) продукція спеціалізації міжгалузевих комплексів: ПЕК (паливно-енергетичний): І - кам’яне вугілля, 2 — електроенергіяМК (металургійний): 3 — чорні метали (сталь І прокат), V — кольорові метали (титан, магній, алюміній, нікель), МБК (машинобудівний): 5 — технологічне устаткування, 6 — космічна техніка (ракета-носії), 7 — автомобілі, 8 -мотори, турбіни, 9 -верстати, прилади, 10 — комбайниКА'І (хімічної індустрії): 11 — пластмаси, 12 — барвники, лаки, реактиви, 13 — мінеральні добрива, 14 — гумотехнічні вироби: АПК (агропромисловий): 15 — олія, 16 — плодоовочеві і рибні консерви, 17- швейні вироби, 18 — взуття: БІК (будівельно-індустріальний) — 19 — покрівельні матеріали, 20 — будівельна керамікаТК (транспортний) — 21 — внутрішньоі міжрайонні перевезення.

У чорній металургії Придніпров'я діють сучасні підпри­ємства, на яких виробляють чавун, сталь, прокат, феро­сплави тощо. Нині частка Придніпровського металургійного району становить більше половини чорних металів, які ви­робляють в Україні. Основні металургійні підприємства розміщені в Кривому Розі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Запоріжжі. Як підгалузь тут можна розглядати трубне виробництво в Дніпропетровську, Новомосковську і Нікополі. В Запоріжжі розвинена електрометалургія. Вона спеціалізується на виробництві високоякісних сталей і фе­росплавів (завод «Запоріжсталь»), титану і магнію (титано­магнієвий завод). На привізній сировині працює також За­порізький алюмінієвий завод. До кольорової металургії ра­йону потрібно віднести Побузький нікелевий завод (Кірово­градська обл.), який працює на місцевій сировині.

У комплексі з чорною металургією розвивається потуж­на коксохімічна промисловість, її підприємства розміщені поблизу металургійних заводів.

Машинобудування займає друге місце в системі струк­турних елементів господарського комплексу району — від важкого і металомісткого до кваліфікованого точного і тру­домісткого. Основною передумовою значного розвитку ма­шинобудування с наявність потужної металургійної бази, добре забезпечення кваліфікованими трудовими ресурсами, велика внутрірайонна потреба в продукції машинобудуван­ня, вигідне економіко-географічне положення щодо основ­них районів споживання, високорозвинена науково-технічна і проектно-конструкторська база.

Машинобудівні заводи розміщені на території району рівномірніше, ніж в інших галузях. Вони діють не тільки у великих містах (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг), але І в середніх та малих (Кіровоград, Верхньодніп­ровськ, Дніпродзержинськ, Павлоград, Нікополь, Меліто­поль, Бердянськ, Токмак та ін.). Важливе значення для подальшого розвитку машинобудування району мас вироб­ництво деталей, матеріалів, запчастин.

У територіальній структурі галузевого комплексу виді­ляються машинобудівні центри (всі обласні центри, а та­кож Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Павлоград, Нікополь, Мелітополь та ін.) І кущі (найбільш розвиненим с Дніпро­петровський кущ, який включає підприємства в міських поселеннях його приміської зони).

Комплекс хімічної промисловості району також с важ­ливою ланкою галузевої структури господарства. Спочатку він розвивався на основі виробництва коксу. В тісному зв’язку з коксохімією розвивається виробництво азотних міндобрив (Дніпродзержинськ), лакофарбове (Дніпропет­ровськ) і шинне виробництво (Дніпропетровськ). Усі вони мають міжрайонне і міжнародне значення. В перспективі можливе розширення виробництва побутової хімії, хіміко-фармацевтичних виробів та мінеральних добрив.

Комплекс хімічної індустрії поєднується деякими вироб­ництвами з Іншими МТК: агропромисловим (виробництво міндобрив), будівсльно-індустріальним (виробництво лаків і фарб), транспортним (виробництво шин) тощо.

Головними районами і центрами зосередження окремих підприємств комплексу є Придніпров'я і Криворіжжя — орієнтація на металургію і коксохімію, зосередження робо­чої сили і споживача.

Паливно-енергетичний комплекс району фактично ви­ник у повоєнні роки, коли тут почала розвиватися паливна промисловість — видобуток кам’яного вугілля Західного Донбасу (Дніпропетровська обл.) і бурого вугілля Дніпров­ського басейну (Кіровоградська обл.), а згодом зміцніли й Інші галузі: переробна (коксування і брикетування), вико­ристання (технологічне і енергетичне паливо).

Провідною галуззю комплексу с також електроенергети­ка, представлена великими ГЕС Дніпровського каскаду (Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніпрогес-1, Дніпрогес-2), великими тепловими (Придніпровська, Криворізька) та атомними (Запорізька) І рядом невеликих ТЕС І ТЕЦ. Теплові електростанції працюють, головним чином, на міс­цевому бурому і кам’яному вугіллі. В районі П’ятихаток добувають уранові руди, а в Дніпропетровську виробляють з нього паливо для ЛЕС. Усі електростанції району об'єд­нані в системі «Дніпроенерго» .

Обслуговуючими галузями в комплексі с виробництво і ремонт гірничодобувного і енергетичного устаткування (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Запоріжжя), підготовка кад­рів для гірничої і електроенергетичної промисловості (Дніп­ропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя), проектно-конструкторська діяльність, наукове обслуговування (Придніпров­ський науковий центр) тощо.

Територіальна структура комплексу представлена двома вугільно-енергетичними районами, Дніпровським каскадом ГЕС і рядом енергетичних центрів: у Кривому Розі, Ніко­полі, Кіровограді, Мелітополі та інших містах.

Будівельна індустрія складається з двох груп галузей: виробництва будівельних матеріалів і власне будівниц­тва — житлового, промислового, сільськогосподарського, транспортного та соціально-культурного.

Промисловість будівельних матеріалів району включає до свого складу виробництво будівельного каменю, стінових мате­ріалів — залізобетонних конструкцій, будівельних блоків, цег­ли тощов’яжучих матеріалів — цементу, вапна, гіпсуобли­цювальних матеріалів — облицювальної плитки різних видів, ізоляційних і покрівельних матеріалів, черепиці, шиферу, то­лі, будматеріалів з деревини — деревообробні виробництва.

Будівництво як галузь комплексу характеризується тіс­ними зв’язками зі споживачами своєї продукції - об'єкта­ми будівництва. Найбільшими вузлами і центрами галузі є всі обласні центри, міста Придніпров'я, Криворіжжя та ін.

Агропромисловий комплекс об'єднує сільське господар­ство та переробку його продукції - легку і харчову про­мисловість. У районі він мас дуже сприятливі умови для розвитку — родючі ґрунти (переважно чорноземні), спри­ятливі кліматичні умови, зростаючі потреби споживача.

Провідне місце в сільському господарстві району займає рослинництво. В структурі посівних площ перше місце на­лежить посівам зернових культур (48%). Вирощують ози­му пшеницю і кукурудзу на зерно. Досить значна частка технічних культур (13−15%). Найбільш поширеними тех­нічними культурами є цукрові буряки, які вирощують пе­реважно в Кіровоградській обл. Повсюдно в районі виро­щують соняшник.

Тут розвинені всі види тваринництва. Але внаслідок обмеження кормової бази рівень його розвитку незадовіль­ний.

Другою важливою ланкою агропромислового комплексу є харчова промисловість. Профілюючими в її складі с цук­рова і олійна промисловість. Вони розвиваються відповідно в Лісостеповій і Степовій частинах, де зосереджені посіви цукрових буряків і соняшнику. Важливе внутрірайоннс значення мас м’ясо-молочна промисловість, підприємства якої с в багатьох містах. Внутрірайонне значення мають також плодоовочеконсервна, спирто-горілчана і виноробна галузі промисловості.

Легка промисловість (третя ланка комплексу) виконує в основному внутрірайонні функції. Швейні фабрики розмі­щені в більших містах району. Виникають трикотажна, текстильна, шкіряна і взуттєва галузі, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на привізну сировину та напівфабрикати.

У районі добре розвинені галузі, які обслуговують си­стему АПК: виробництво І ремонт сільськогосподарських машин (Кіровоград), мінеральних добрив (Дніпродзержинськ), підготовка кадрів (усі обласні центри). Однак вузьким місцем обслуговування АПК залишається недостат­ній розвиток спеціального машинобудування для легкої і харчової промисловості, переробка сировини в сільській місцевості.

Рекреаційний комплекс включає санаторно-курортне і туристське господарство та сферу відпочинку. Основним районом рекреації є Придніпров'я — Дніпро, його водосхо­вища і плавні, зокрема острів Хортиця. Зараз у зв’язку з відродженням українського козацтва Придніпров'я плавні та Хортиця набувають все більшого значення. Планується перетворити Хортицю в національний парк як пам’ятку іс­торії України. Ще однією пам’яткою історії с Чорний ліс як місце зародження Гайдамаччини в середині XVIII ст. (освячення зброї), а також регіон боротьби українських патріотів проти більшовицьких загарбників (в 1918;1920 pp.).

2. Сільськогосподарський комплекс Західного економічного району У складі інтегрального АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а) рослинницько­го напряму — цукробуряковий, льонопереробний, виноград­но-виноробний, спирто-горілчаний, плодоовочепереробний та ін.- б) тваринницького напряму — м’ясопереробний, моло­копереробний, птахопромисловий.

У тісному зв’язку з деякими з цих комплексів розвива­ються галузі легкої промисловості - текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача І частково на привізну сировину та напівфабрикати.

Базовим в АПК с багатогалузеве сільськогосподарське виробництво з добре сформованими зонами спеціалізації:

1) Поліською з Малополіською підзоною (льонарство, хме­лярство, картоплярство, молочно-м'ясне тваринництво);

2) Лісостеповою (зернове господарство, м’ясне і молочне скотарство, свинарство, птахівництво) — 3) Карпатською з підзонами: а) Псрсдгірською псрсдкарпатською (льонарство, картоплярство, молочно-м'яснс тваринництво) — б) Гірською (м'ясо-молочне і м’ясне тваринництво, овочівництво, льо­нарство), в) Передгірською закарпатською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'яснс скотарство і птахівництво).

Галузі харчової промисловості, які становлять разом із легкою промисловістю переробний блок АПК, зосереджені переважно в місцях виробництва сировини. Переробка цу­крового буряка здійснюється в Лісостеповій зоні (Ходорів, Крем’янсць, Радехів, Горохів, Золочів, Городенка, Хоростків, Чортків, Краснлів, Городок та ін.- льону — на пів­денній окраїні Полісся (Рівне) і в Персдкарпатті (Старий Самбір) — овочів і плодів — у Лісостеповій, Поліській і в Передгірній зонах (нідзиних) — м’ясокимбіштіи розміщені пе­реважно в обласних центрах, а також в Бориславі, Стрию, Дубному, Ковелі, Чорткові, Нововолинську, Кам’янці-Подільському, молокозаводи — в обласних та індустріальних центрах, маслозаводи — рівномірно по території району, В Закарпатті розвинені виноробна і коньячна (Ужгород, Бе­регове, Середнє, Іршава), в областях, розміщених північні­ше Карпат, — спирто-горілчана промисловість.

Головними центрами текстильної, швейної і трикотажної промисловості с Тернопіль (бавовняний комбінат),.

Львів, Чернівці, Хмельницький, Червоноград, Дунаївці та ін. (орієнтація на жіночу робочу силу), хутрової : — Тисмениця, шкіряної і взуттєвої - Львів, Стрий, Луцьк, Бо­рислав, Теребовля, Івано-Франківськ, Хмельницький та ін.

У ЗР добре розвинені галузі, які обслуговують базовий блок АПК: виробництво і ремонт сільськогосподарських ма­шин, мінеральних добрив, підготовка кадрів (львівські Сільськогосподарський І Зооветеринарний Інститути, Інсти­тут землеробства і тваринництва західних областей Укра­їни, ряд зональних дослідних станцій). Однак вузьким міс­цем обслуговуючого блоку АПК залишається недостатній розвиток наукового обслуговування, проектно-конструкторської діяльності, системи підготовки кадрів, спеціального машинобудування для легкої і харчової промисловості.

Найбільшими ядрами агропромислової інтеграції с об­ласні центри з розвиненою мережею філіалів у малих і середніх містах. В останні роки щораз більше сільськогос­подарської сировини (овочів, винограду) переробляється в сільських населених пунктах.

3. Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощовичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощовичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Для розміщення галузей народного господарства велике зна­чення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За на­родногосподарським значенням запаси корисних копалин поді­ляють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якіс­тю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатаціїпозаба­лансові, які при наявному рівні технології експлуатувати еконо­мічно не вигідно. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінка­ми ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збіль­шити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фон­ду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первин­ним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економіч­ного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якіс­ного стану та правового статусу. Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат­нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під­земних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оці­нюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території Украї­ни становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов’язаних з поверхневим стоком, ста­новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо­вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жи­теля України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у за­хідних і північних областях України.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу­ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на­родного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21−22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров’я і підтримки працездат­ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо­дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд­шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич­но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в пів­денних областях України — на території Одеської, Миколаївсь­кої, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зо­середжені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) облас­тях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Фран­ківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Список використаної літератури

1. Голиков А. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економіч­ної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 2002. — 320 с.

2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплекс­ного развития территории. — К.: Наукова думка, 1994. — 296 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна геог­рафія України з основами теорії. — К.: Знання, 2001. — С. 178−215.

4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.

5. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 2001. — С. 139−179.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Ка­чана. — К.: Вища школа, 2000. — С. 4−10.

7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь, 1994. 150с.

8. Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія України. — Львів, 1999.