Управління виробничою інфраструктурою
Методичні вказівки Кількість одиниць палива для виробничих потреб підприємства (термічної обробки металу, плавки металу, сушки ливарних форм, стрижнів тощо) визначається по формулі: Розрахунок необхідної кількості одиниць устаткування (верстатів) для виконання верстатних робіт по ремонтному і міжремонтному обслуговуванню здійснюється по формулі: Вм — коефіцієнт, який враховує рід оброблюваного… Читати ще >
Управління виробничою інфраструктурою (реферат, курсова, диплом, контрольна)
1. Управління виробничою інфраструктурою — фактор підвищення конкурентного потенціалу підприємства (семінар)
1 Сутність і поняття виробничої інфраструктури.
2 Походження терміну, сучасні визначення виробничої інфраструктури.
3 Складові, зміст і завдання виробничої інфраструктури.
4 Місце виробничої інфраструктури у сфері матеріального виробництва.
5 Взаємозв'язок підсистем виробничої інфраструктури.
6 Взаємодія основного виробництва і виробничої інфраструктури підприємства.
7 Управління виробничою інфраструктурою як фактор підвищення конкурентного потенціалу підприємства.
2. Організація ремонтного господарства
В цій темі наведені задачі щодо розрахунку календарно-планових нормативів за системою планово-запобіжних ремонтів технологічного устаткування, обсягу ремонтних робіт і необхідних ремонтних засобів і ресурсів (устаткування для виконання ремонтних робіт, матеріальних і трудових ресурсів).
Методичні вказівки Розрахунок тривалості міжремонтного циклу для легких і середніх металоріжучих верстатів проводиться по формулі:
(2.1)
де 24 000 — нормативний ремонтний цикл, станко-годин;
вв — коефіцієнт, який враховує виробництво (для масового и крупносерійного він дорівнює 1,0, для серійного — 1,3, дрібносерійного та одиничного — 1,5);
вм — коефіцієнт, який враховує рід оброблюваного матеріалу (при обробці конструкційних сталей він дорівнює 1,0, чавуну та бронзи — 0,8, високоміцних сталей — 0,7);
ву — коефіцієнт, який враховує умови експлуатації устаткування (за нормальних умов механічних цехів він рівний 1,0, у запорошених і з підвищеною вогкістю — 0,7);
вс — коефіцієнт, що характеризує групу верстатів (для легких і середніх верстатів він дорівнює 1,0).
Визначення тривалості міжремонтного періоду проводиться по формулі:
(2.2)
де Пс, Пп — відповідно кількість середніх та поточних (малих) ремонтів протягом міжремонтного циклу.
Визначення тривалості міжоглядового періоду проводиться по формулі:
(2.3)
де По — кількість оглядів протягом міжремонтного циклу.
Тривалість міжремонтного циклу може бути визначена по формулах:
(2.4)
або
(2.5)
Загальний річний обсяг ремонтних робіт визначається по формулі:
(2.6)
де ТК, ТС, ТП, ТО — сумарна трудомісткість (слюсарних, верстатних і інших робіт) відповідно капітального, середнього, поточного ремонтів і оглядів на одну одиницю ремонтної складності, нормо-годин.;
Ri — кількість одиниць ремонтної складності i-ої одиниці устаткування (механічної частини), рем. од.;
Спрi — кількість одиниць устаткування i-го найменування, шт.
Якщо визначається обсяг робіт роздільно за видами (слюсарними, верстатними і іншими), то використовуються відповідні норми часу на одну ремонтну одиницю по всіх видах планово-запобіжних ремонтів. Розрахунок річного обсягу робіт по міжремонтному обслуговуванню проводиться по формулі:
(2.7)
де — річний ефективний фонд часу роботи одного робітника, год.;
Кзм — коефіцієнт змінності роботи устаткування, що обслуговується;
Ноб — норма обслуговування на одного робітника у зміну, рем. од.
Розрахунок чисельності робочих, необхідних для виконання ремонтних робіт і міжремонтного обслуговування, проводиться за видами робіт:
(2.8)
та
(2.9)
де — трудомісткість слюсарних робіт відповідно для виконання ремонтних робіт і міжремонтного обслуговування, нормо-годин;
Кв — коефіцієнт виконання норм часу.
Аналогічно проводиться розрахунок чисельності ремонтного і міжремонтного персоналу по верстатних і інших видах робіт.
Розрахунок необхідної кількості одиниць устаткування (верстатів) для виконання верстатних робіт по ремонтному і міжремонтному обслуговуванню здійснюється по формулі:
(2.10)
де Fе — річний ефективний фонд часу роботи одного станка в одну зміну, годин.
Розрахунок потреби цеху в матеріалах для ремонту проводиться по формулі:
(2.11)
де л — коефіцієнт, який враховує витрати матеріалу на огляди і міжремонтне обслуговування;
Н1 — норма витрат матеріалу на один капітальний ремонт устаткування на одну ремонтну одиницю;
— сума ремонтних одиниць агрегатів, що піддаються протягом року відповідно капітальному, середньому і поточному ремонтам;
L — коефіцієнт, який характеризує співвідношення норми витрати матеріалу при середньому і капітальному ремонтах;
В — коефіцієнт, що характеризує співвідношення норми витрати матеріалу при поточному і капітальному ремонтах.
Норми запасу однотипних деталей для групи однотипного устаткування визначаються по формулі:
(2.12)
де Спр — кількість однотипних одиниць устаткування, шт.:
Сд — кількість однотипних деталей у даному типі устаткування, шт.;
Тц — тривалість циклу виготовлення партії однотипних деталей або отримання партії деталей із сторони, дні:
tсл — термін служби деталей, дні;
Кзн — коефіцієнт зниження чисельної величини запасу однотипних деталей, залежний від їх кількості в одномодельних агрегатах (береться з практичних даних служби головного механіка підприємства).
Максимальний запас не повинен перевищувати тримісячної витрати змінних деталей одного найменування.
3. Організація інструментального господарства
В цьому параграфі приведені задачі по розрахунку витрати і потреби інструменту, по встановленню норм запасу інструменту в місцях його зберігання.
Методичні вказівки Розрахунок витрати ріжучого інструменту здійснюється по формулі:
(3.1)
де Кр кількість ріжучого інструменту певного типорозміру, шт.;
N число деталей, оброблюваних даним інструментом за річною програмою, шт.;
tм машинний час на одну деталеоперацію, мін;
nн число інструментів, одночасно працюючих на верстаті, шт.;
Тзн машинний час роботи інструменту до повного зносу, ч;
R коефіцієнт передчасного зносу інструменту (приймається R=0,05).
Машинний час роботи інструменту до повного зносу визначається по формулі:
(3.2)
де L допустима величина сточування робочої частини інструменту при заточуваннях, мм;
l середня величина шару, що знімається, при кожному заточуванні, мм;
tст стійкість інструменту, тобто машинний час його роботи між двома переточуваннями, ч.
Витрати інструменту можуть бути встановлені на основі норми витрат на яку-небудь розрахункову одиницю (наприклад, на 1000 деталей):
(3.3)
де Нр норма витрати інструменту на розрахункову одиницю;
nр кількість деталей, прийнята за розрахункову одиницю, шт.
В одиничному і дрібносерійному виробництвах витрата інструменту може бути визначений по формулі:
(3.4)
де Км.час коефіцієнт машинного часу;
Куп коефіцієнт участі даного інструменту в обробці деталей.
Розрахунок потреби в вимірювальному інструменті проводиться по формулі:
(3.5)
де ав кількість вимірювань на одну деталь;
nв.к вибірковість контролю (в десяткових частках);
nпр.і кількість вимірювань, що може витримати даний інструмент до повного зносу.
Для калібрів і скоб норма зносу визначається по формулі:
(3.6)
де коефіцієнт допустимого середньоймовірного зносу вимірювача (близько 0,7);
величина допустимого зносу вимірювача за ДСТУ, мкм;
В норма стійкості вимірювача (число вимірювань на 1 мкм зносу вимірювача);
допустиме число ремонтів вимірювача до повного зносу (= 2).
Розрахунок потреби матриць штампу проводиться по формулі:
(3.7)
де nш норма зносу матриці штампу, що розраховується по формулі:
(3.8)
де L величина допустимого сточування матриці, мм;
l середній шар металу, що знімається при переточуванні, мм;
U кількість ударів між двома переточуваннями;
Кст коефіцієнт, що враховує зниження стійкості штампу після переточування.
Розмір цехової оборотної фундації інструменту визначається по формулі:
Zц = Zр.м + Zр.з + Zк, (3.9)
де Zр. м кількість інструменту, що знаходиться на робочих місцях, шт.;
Zр.з кількість ріжучого інструменту, що знаходиться в заточуванні і відновленні, шт.;
Zк кількість ріжучого інструменту, що знаходиться в інструментально-роздавальних коморах, шт.
Кількість інструменту на робочих місцях щодо його періодичній подачі визначається по формулі:
(3.10)
де Тм періодичність подачі інструменту до робочих місць, год;
Тс періодичність зміни інструменту на верстаті, год;
nн кількість інструментів, одночасно вживаних на одному робочому місці;
Кз коефіцієнт резервного запасу інструменту на кожному робочому місці (величина Кз на однорізцевих верстатах рівна 1, а на багаторізцевих 2−4).
Періодичність зміни інструменту визначається по формулі:
(3.11)
де tшт штучний час на операцію, хв;
tм машинний час на операцію, хв.
Кількість інструменту, що знаходиться в заточуванні, визначається по формулі:
(3.12)
де Тз час від надходження інструменту з робочого місця в інструментально-роздавальну комору до повернення його із заточування, год. (для простого інструменту Т3 = 8 год., а для складного 16 год.).
Кількість ріжучого інструменту, що знаходиться в запасі в інструментально-роздавальній коморі, визначається по формулі:
Zк = Qр * tн(1+Кз), (3.13)
де QР — середньодобова витрата інструменту за період між черговими його надходженнями з центрального інструментального складу, шт. (Qр = Кр: 360);
tН — періодичність поставки інструменту з центрального інструментального складу в інструментально-роздавальну комору цеху (як правило, поставки проводяться 2 рази на місяць, тобто (tН = 15 дн.);
К3 — коефіцієнт резервного (страховки) запасу інструменту в інструментально-роздавальній коморі (приймається К3 = 0,1).
По системі «мінімум-максимум» створюється три норми запасу:
1) мінімальна норма запасу (Zmin) створюється на випадок затримки виконання замовлення на виготовлення інструменту або перевитрати його цехами (за практичними даними залежно від величини витрати інструменту):
Zmin = Zстр, (3.14)
2) норма запасу, відповідна точці замовлення, при якій видається замовлення на виготовлення або придбання чергової партії інструменту:
Zт.з = Zmin + То*Qр, (3.15)
де То період часу між моментом видачі замовлення і надходженням інструменту на центральний інструментальний склад, дні;
Qр середньоденні витрати інструменту за період виконання замовлення.
3) максимальна норма запасу (Zmax) досягається у момент надходження замовлення інструменту, визначається по формулі:
Zmax = Zmin + Тц*Qр, (3.16)
де Тц час між двома надходженнями партій інструменту (тривалість циклу), дні.
4. Організація енергетичного господарства
В цьому параграфі приведені задачі на визначенням кількості одиниць палива, електроенергії, пари, стислого повітря, води і інших джерел енергії для виробничих і побутових цілей підприємства.
Методичні вказівки Кількість одиниць палива для виробничих потреб підприємства (термічної обробки металу, плавки металу, сушки ливарних форм, стрижнів тощо) визначається по формулі:
(4.1)
де q норма витрат умовного палива на одиницю продукції, що випускається;
N обсяг випуску продукції за розрахунковий період у відповідних одиницях вимірювання (т, шт. тощо);
Ке калорійний еквівалент вживаного виду палива.
Кількість одиниць палива для опалювання виробничих, адміністративних і інших будівель визначається по формулі:
(4.2)
де qт норма витрати тепла на 1 м3 будівлі при різниці зовнішньої і внутрішньої температур в 1єС, ккал / годин;
tо різниця зовнішньої і внутрішньої температур опалювального періоду, °С;
Fд тривалість опалювального періоду, годин;
V3 об'їм будівлі (по зовнішньому його обміру), ;
Ку теплотворна здатність умовного палива (7000 ккал/кг);
зк коефіцієнт корисної дії котельної установки (приймаємо зк = 0,75).
Кількість електроенергії (кВт/годин) для виробничих цілей (плавка, термообробка, зварювання тощо) розраховується по формулі:
(4.3)
де Wу сумарна встановлена потужність електромоторів устаткування, кВт;
Fе фонд ефективного часу роботи споживачів електроенергії за планований період (місяць, квартал, рік), годин;
КЗ коефіцієнт завантаження устаткування;
Ко середній коефіцієнт одночасної роботи споживачів електроенергії;
КС коефіцієнт корисної дії живлячої електричної мережі;
зе коефіцієнт корисної дії встановлених електромоторів.
Кількість електроенергії для виробничих цілей можна визначити також по наступних формулах:
Рел = Wу· зС · Fе, (4.4)
та
(4.5)
де зС коефіцієнт попиту споживачів електроенергії;
соs ц коефіцієнт потужності встановлених електродвигунів;
Км коефіцієнт машинного часу електроприймачів (машинний час роботи устаткування).
Коефіцієнт попиту споживачів електроенергії визначається по формулі:
. (4.6)
Кількість електроенергії для освітлення приміщень визначається по формулах:
(4.7)
або
(4.8)
де Ссв чисельність світильників (лампочок) на ділянці, в цеху, підприємстві, шт.;
Рср середня потужність однієї лампочки, Вт;
h норма освітлення 1 м2 площі (по ДСТУ), Вт;
S площа будівлі, м2.
Кількість пари для виробничих цілей визначається на основі питомих норм витрат відповідного споживача. Наприклад, на обігрів сушильних камер періодичної дії (на 1 т деталей, що обігріваються) витрачається 100 кг/годин; для безперервно діючих камер (конвеєрних) 45−75 кг/годин.
Кількість пари для опалювання будівлі визначається по формулі:
(4.9)
де qп витрата пари на 1 м3 будівлі при різниці зовнішньої і внутрішньої температур в 1 °C;
i тепловміст пару (приймається 540 ккал/кг).
Кількість стислого повітря для виробничих цілей (м3) визначається по формулі:
(4.10)
де 1,5 коефіцієнт, що враховує втрати стислого повітря в трубопроводах і в місцях нещільного їх з'єднання;
d витрата стислого повітря при безперервній роботі приймача повітря, м3/години;
Квик коефіцієнт використовування приймача повітря в часі;
Кількість води для виробничих цілей можна визначити за нормативами, виходячи з годинної витрати. Наприклад, годинна витрата води на промивку деталей в баках складає 200 л. Для деяких виробничих цілей (для охолоджуючих рідин) кількість води визначається по формулі:
(4.11)
де qВ годинна витрата води на один верстат, л.
Перелік літератури
1 Гончаров В. Н. и др. Эффективность производственной инфраструктуры. Луганск, 1994. — 168 с.
2 Организация производства на предприятии. / Под ред. Туровца Ю. П. и Себирского Б. Ю. Ростов-на-Дону: Издательский центр МарТ, 2002. — 464 с.
3 Ягодка а.г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 212 с.
4 Новицкий Н. И. Организация и планирование производства. Практикум. Мн.: Новое издание, 2004. — 256 с.
5 Логистика: Учебник для студ. вузов/ Аникин Б. А и др. Под ред. Аникина Б. А. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 367 с.
6 Киршина М. В. Коммерческая логистика. Научно-практическое пособие. — М.: Центр экономики и маркетинга, 2001. — 256 с.
7 Хорин А. Н. Анализ интенсификации производства. М.: Финансы и статистика, 2000. — 340 с.
8 Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. — М: Экономика, 1994 — 530 с.
9 Богатко А. Н. Система управления развитием предприятия. М.: Финансы и статистика, 2001. — 240 с.
конкурентний ремонтний устаткування інструментальний