Житлове будівництво в повоєнні роки

Як вже зазначалося, однією з основних проблем повоєнної України була гостра нестача житла, що зумовлювала безліч інших побутових проблем. Під час війни в УРСР було зруйнувано понад 40 млн. кв.м. житла, що становило 50% довоєнного житлового фонду. Рівень забезпечення житловою площею на душу населення у містах країни катастрофічно впав, близько однієї третини (31,8%) міського населення мали житлову площу, меншу 5 кв.м. На одну квартиру в середньому припадало 1,5 сім'ї. Майже 10 млн. людей залишилися без даху над головою. Так, у Києві 1945 р. майже 50 тис. чоловік жили у землянках⁸³⁶.

До вирішення проблеми бралися ще під час війни, але переважно то були організаційні заходи. В червні 1944 р. РНК УРСР скликав нараду керівних працівників Української філії Академії архітектури СРСР для обговорення питання відбудови міст і сіл. На базі Української філії Академії архітектури СРСР у 1945 р. була створена Академія архітектури УРСР, котру очолив архітектор В. Г. Заболотний. Навесні 1945 р. запрацювали Наркомат житлово-цивільного будівництва і Наркомат комунального господарства УРСР. 23 березня 1945 р. було прийнято план роботи, у якому найважливішим заходом держави визнано відновлення житлового фонду.

Відновлення мало здійснюватися за двома напрямками: шляхом ремонту частково зруйнованих будівель і, меншою мірою, шляхом нового будівництва. Багато міст і сіл відроджувалося методом народної будови. Так, скажімо, до березня 1945 р. ворошиловградці відпрацювали на відбудові міста понад 350 тис. людино-днів, кияни — більше 420 тис.⁸³⁷ Влітку 1945 р. в м. Сталіно розпочали будівництво шести експериментальних будинків типу «Україна» за проектом професора Михайлова і доцента Нєкрасова⁸³⁸.

Житловий фонд м. Чернігова був зруйнований на 70%. До кінця 1945 р. тут відновлено 400 кв. м та відремонтовано 6020 кв. м житлової площі. У Тернопільській області на житлово-комунальне господарство в тому ж році виділено кошти у розмірі 4690 тис. крб. — тільки на м. Тернопіль⁸³⁹. У містах Вінницької області на кінець 1945 р. відремонтовано житлової площі у кв. м: Вінниця — 41%, Могілів-Подільський — 53%, Жмеринка — 51%, Гайсин — 14%, Козятин — 43%, Тульчин — 23%, Бар — 8%. При плані відремонтувати 10 180 кв. м фактично відбудовано 4162, тобто 40,8%⁸⁴⁰. Міністерством житлово-цивільного будівництва план 1948 р. зі спорудження житла виконано на 76%, а з введення в експлуатацію — тільки на 54%. У Сталінській, Ворошиловградській, Харківській областях, де нестача житлової площі відчувалася особливо гостро, найбільшим було й недовиконання плану.

У містах і міських селищах західних областей державні підприємства, місцеві ради, а також населення з допомогою державного кредитування за 1944;1948 рр. і 10 місяців 1949 р. відбудували і збудували житлової площі 1350,7 тис. кв. м, в т. ч. в окремих областях (тис. кв. м): Волинська — 109,3; Дрогобицька — 183,9; Закарпатська — 91,2; Ізмаїльська — 57,5; Львівська — 387,2; Рівненська — 144,0; Станіславська — 141,1; Чернівецька — 68,6 .

У січні 1949 р. на XVI з'їзді ЦК КП (б)У зазначалося, що є можливість збільшити житлове будівництво. Як шлях до цього розглядалися приклади застосування потоково-швидкісного будівництва житла на заводі «Червона зірка» в Кіровограді, в тресті «Запоріжбуд», на деяких будівництвах Донбасу. Так, завдяки впровадженню «потоку», за 154 дні збудовано селище заводу «Червона зірка», що складалося з 18 чотириквартирних будинків по 109 кв.м. кожний, клубу, магазина, лазні, санпропускника і господарських будівель. Та попри те, що питання відбудови житлового фонду обговорювалися на партійних з'їздах і пленумах, у підсумку плановані заходи не призводили до помітних зрушень у вирішенні потреб людей. Так, у постанові пленуму ЦК КП (б)У в березні 1949 р. зазначалося, що тривалий час затримується складання технічної документації і укладання договорів на проведення будівельних робіт. Зокрема, станом на 29 листопада 1948 р. тільки у Міністерстві житлово-цивільного будівництва УРСР не були укладені договори на 46% об'єктів, включених до плану робіт на 1948 р. Це зривало будівництво. До того ж при діючій системі нормування і забезпечення засобами праці будівельники не в змозі були виконувати встановлених норм, та й кваліфікація їх була занизькою⁸⁴².

Стосовно будівництва на селі 27 квітня 1945 р. ЦК КП (б)У і РНК УРСР прийняли постанову «Про будівництво житлових будинків колгоспників, виробничих будівель та культурно-побутових споруд на селі». Протягом 1944;1948 рр. і 10 місяців 1949 р. в селах західних областей відбудовано і збудовано 146,4 тис. житлових будинків, у тому числі в областях (кількість житлових будинків): Волинська — 31 828, Дрогобицька — 13 560; Закарпатська — 9651; Ізмаїльська — 1463; Львівська — 14 691; Рівненська — 30 769; Станіславська — 17 210; Тернопільська — 23 172; Чернівецька — 4079⁸⁴³.

У звітній доповіді ЦК XVI з'їздові КП (б)У (1949 р.) зазначалося: «Зараз будівництво на селі повинно набути широкого розмаху… Тимчасом в ряді районів і областей сільське й колгоспне будівництво проводиться без належного керівництва, кустарно, без застосування типових проектів та механізації. Погано використовуються наявні можливості для виробництва місцевих будівельних матеріалів, особливо — цегли і черепиці. Багато будинків споруджується низької якості»⁸⁴⁴. Загалом за п’ятирічку 1946;1950 рр. в селах було збудовано 650,6 тис. хат при плані 1,2 млн., тобто план житлового будівництва на селі було виконано лише наполовину⁸⁴⁵; низькою була якість житла. Корисна площа такого житла на цілу сім'ю становила 18−22 кв.м. Однак і таким оселям селяни були раді, бо на 1 березня 1949 р. в УРСР у землянках залишалися жити 48,7 тис. сімей колгоспників, а ще 51 тис. — на чужій житловій площі .

Зважаючи на це, ЦК КП (б)У і Рада Міністрів УРСР того ж року мусили відреагувати черговою постановою про спорудження житла для колгоспників. Пропоновані для забудови селянам будинки були однокімнатними мазанками з дахом, вкритим соломою або очеретом, вузькими маленькими вікнами і піччю в кутку. В інформації Чернігівського обкому партії доповідалось про хід виконання цієї постанови. Так, у Смолинській сільраді Коцюбинського району за півтора роки відбудували 92 хати, заготовили зруби для 96 будинків, 2 хати відбудували для інвалідів війни за трудодні, а 223 сім'ї лишалися у землянках. Будівельникам допомагали жінки, які тесали ліс, копали ями тощо. У Козелецькому районі були створені жіночі бригади з глинобитного будівництва. Така бригада за один день будувала один дім. Зазначалося, що глинобитні дома, збудовані минулого року, ще добре збереглися. У Любецькому районі для будівництва використовували вживану цеглу, а коли вона вичерпалася, стали виготовляти її самі. Але спроби колгоспів створювати власні підсобні господарства з виробництва цегли та інших будівельних матеріалів на початку 1950;х рр. наштовхувалась на категоричну заборону. Більше того, в звітній доповіді ЦК ВКП (б) ХІХ з'їздові партії цинічно підкреслювалося, що це відволікає увагу колгоспів від розв’язання їх головного завдання — збільшення виробництва продукції ланів і ферм⁸⁴⁷. Водночас наголошувалося на виключно тяжкому положенні з житлом на селі. Певні зрушення на краще у сільському будівництві зазначалися тільки на вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС. Загалом 1950;1955 рр. в УРСР збудували 460 тис. сільських хат, близько половина з яких — у 1953;1955 рр.⁸⁴⁸

З року в рік не виконувалися плани відбудови сільських шкіл. Так, на Полтавщині п’ять років будували Мануїлівську середню школу, Бутенківська ж середня школа за три роки була збудована менш, ніж на 10 відсотків. План відбудови шкіл Київської області 1953 р. виконано на 25 відсотків⁸⁴⁹. Але ще гіршою була справа з дитячими садками і яслами. Тільки поодинокі господарства мали змогу будувати і утримувати їх. 1949 р. у всій УРСР налічувалося лише 64 постійно діючі колгоспні дитячі заклади⁸⁵⁰. Така мережа ясел та садків у співставленні з потребами трудівників села виглядала мізерною. Наприклад, у низці районів Дніпропетровщини через відсутність дошкільних закладів від 7% до 13% працездатних жінок змушені були не працювати⁸⁵¹. Зважаючи на те, що жінки були основною робочою силою, ці обставини спонукали місцеву владу до створення, принаймні, сезонних дитячих ясел і садків. Матеріальний стан їх був ніяким, навіть годували дітей здебільшого з харчів, принесених батьками⁸⁵². Стосовно ж можливостей останніх можна навести свідчення В. Кука, який писав: «Матеріальний рівень життя трудящих колгоспників знаходиться на грані нужденого животіння і голодної смерті. Це становище віддзеркалює приповідка колгоспників: „замало маємо, щоб жити, а забагато, щоб вмирати, або — і жити неможливо, і вмерти не дають“» .

Отже, вирішення житлової проблеми здійснювалося вкрай повільно та мляво. Незважаючи на залучення величезних людських ресурсів, розроблені та вжиті заходи з поліпшення становища в цій сфері відчутних змін не принесли. Проблеми та труднощі спричинялися не лише наслідками воєнної руїни, а й залишковим принципом фінансування, злочинно-байдужим ставленням властей до потреб людей, ширше — загальною неефективністю системи. Безумовно, все це негативно позначалося на настроях широких верств населення.